Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

— Але я не розумію, як…

— Я просто намагаюся тобі пояснити, що все може виявитися набагато простіше.

Не можна допускати, щоб пророцтво викликало у тебе страх і невпевненість.

— Зедд мені теж так говорив. Мовляв, є пророцтва, які стосуються мене, але він не стане мені їх переказувати, тому що словам вірити не можна. І сказав, що ти був правий, що не надавав їм великого значення. Але на цей раз все інакше, Річард. Пророцтво свідчить, що я тебе зраджу.

— Я ж тільки що пояснював тобі…

— Блискавка —

це не так вже й просто! Бути ураженим блискавкою — відомий вираз, він означає «бути вбитим». А можливо, це взагалі конкретна вказівка на те, як ти загинеш. Пророцтво говорить, що я зраджу тебе і тому ти помреш.

— Ні, — посміхнувся Річард. — Я хочу, щоб вона попрацювала з щоденником Коло.

— Навіщо?

— Знання — це зброя. — Він поцілував її в щоку. — І я маю намір озброїтися до зубів. — Він глянув на Ненсі. — Вам не потрібна моя допомога, щоб зняти з неї плаття?

Ненсі примудрилася одночасно і почервоніти і обдарувати його спопеляючим поглядом. — Що ж, бачу, ви впораєтеся самі. — Уже в дверях Річард повернувся до Келен:

— Я почекаю, поки ви закінчите, а потім я хочу відвідати цього Дрефана. У мене є для нього завдання. І мені б хотілося, щоб ти пішла зі мною.

Коли двері за ним зачинилися, Ненсі відкинула з лоба волосся і почала допомагати розстібати Келен сукню.

— Те плаття, Мати-сповідниця, в якому ви були вчора, безнадійно зіпсовано.

— Не сумніваюся. — У Келен була ціла колекція суконь, причому абсолютно однакових. Звичайно сповідниці носили чорні плаття, і тільки Мати-сповідниці — білі. Келен подумала про синю шлюбну сукню, яку їй пошила Везелен. — Ненсі, ти пам'ятаєш, як твій чоловік за тобою упадав?

— Т-так, Мати-сповідниця, — не відразу відповіла Ненсі.

— Значить, ти повинна пам'ятати і почуття, які відчувала, якщо хтось вривався, коли ви були наодинці.

Ненсі спустила плаття з плеча Келен. — Мати-сповідниця, до весілля мені ні разу не дозволили залишитися з ним наодинці; я була тоді молодою і дурною. І мої батьки вчинили правильно, не дозволивши піддатися юнацьким поривам.

— Ненсі, я доросла жінка. Я — Мати-сповідниця. І мені абсолютно не потрібно, щоб ти і інші служниці лізли в двері, коли у мене Річард. Ой!

— Пробачте. Те, що ви говорите, — неправильно, Мати-сповідниця.

— Це мені вирішувати.

— Як скажете, Мати-сповідниця.

Келен витягнула руку, щоб Ненсі спустила рукав.

— От я й кажу.

Ненсі кинула погляд на ліжко.

— На цьому ліжку вас зачали. Хто знає, скільки Матерів-сповідниць до вас вагітніли тут своїми дочками. Така традиція. Тільки заміжні Матері-сповідниці приводили в це ліжко чоловіків, щоб зачати дитя.

— І жодна з них — по любові. Мене зачали не по любові, Ненсі. А моя дитина буде зачата по любові.

— Тим важливіше, щоб це відбулося з благословення добрих духів — в святості шлюбу.

Келен

не стала розповідати, що добрі духи вже якось раз віднесли їх з Річардом в якесь місце між світами і благословили їх союз.

— Добрі духи знають, що в наших серцях. Для кожного з нас немає нікого іншого і ніколи не буде. Ненсі зайнялася зав'язкою.

— І вам не терпиться. Як і моїй дочці з її хлопцем. Якби вона знала, наскільки не терпиться…

— Справа не в цьому. Я просто сказала, що не бажаю, щоб ви заходили сюди, коли тут Річард. Ми скоро одружимося. Ми призначені одне для одного долею. Любов, ти знаєш, це не тільки ліжко. Іноді хочеться просто обійняти один одного, відчути близькість. Як ти не розумієш? Я не можу ні поцілувати свого майбутнього чоловіка, ні дати йому можливість заспокоїти мої рани, тому що ви суєте свої носи сюди кожні дві хвилини!

— Так, Мати-сповідниця.

У відчинені двері постукала Надін.

— Можна увійти?

— Так, звичайно. Клади сумку на ліжко. Далі я сама впораюся, Ненсі.

Спасибі.

Докірливо похитуючи головою, Ненсі зачинила за собою двері. Надін, влаштувавшись на ліжку поряд з Келен, закінчила розбинтовувати їй плече. Келен насупилася, подивившись на сукню Надін.

— Надін, це плаття… Вчора на тобі було інше, вірно?

— Те ж саме.

— По-моєму… Надін оглянула себе.

— Мені його випрали, але воно… Ой, я зрозуміла, про що ти! Воно порвалося, і шви подекуди розійшлися. Довелося його звузити. У мене не було особливого апетиту з тих пір, як я пішла з дому, мріючи… Ну гаразд, я хочу сказати, що за час подорожі я трохи схудла, тому змогла прибрати плаття по швах і таким чином його зберегти. Воно зовсім не туге. У самий раз.

— Враховуючи твою допомогу, я простежу, щоб тобі дали інше плаття, зручніше цього.

— Не варто. Це сидить добре.

— Я бачу.

— Що ж, рана виглядає сьогодні не гірше. Це обнадіює. — Надін обережно зняла стару припарку. — У коридорі я зустріла Річарда. У нього був засмучений вигляд. Сподіваюся, ви не посварилися?

Терпіння Келен лопнуло.

— Ні! Він засмучений зовсім іншим!

Надін дістала з сумки ріг і відкрила його. Запахло хвоєю. Келен скривилася, коли Надін доклала припарку і почала бинтувати їй плече.

— Не варто соромитися, — як би ненароком кинула Надін. — Закохані іноді сваряться. Це не означає кінець відносин. Річард схаменеться. З часом.

— Взагалі-то я йому сказала, що розумію, що вас пов'язувало, — повідомила Келен. — І знаю, що сталося. Тому він і засмутився.

Надін на мить зупинилася.

— Що ти маєш на увазі?

— Я передала йому твою розповідь про Майкла — про те, як ви з ним цілувалися. Про того невеликого «стусана», що ти йому дала. Пам'ятаєш?

Надін зав'язувала вузол на пов'язці, і її пальці раптом почали рухатися з шаленою швидкістю.