Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Надін підняла свою сумку.
— Так як щодо припарки?
— До ранку з рукою все буде нормально. Зміниш припарку завтра. — Повисла незручна пауза. — Дрефан підлікував її… На ніч цього вистачить.
— Звичайно, — кивнула Надін і опустила сумку. — Значить, ви обидвоє зібралися спати?
— Дякую за турботу про Келен, Надін, — стримано виголосив Річард. — На добраніч. — Надін обдарувала його крижаним поглядом.
— Не хочеш спершу одружитися? Просто збираєшся кинути її на ліжко і пред'явити на неї
— Я ж казала — він що побачить, того й захоче. Шота мені про тебе розповідала. Я думаю, ти теж чудово знаєш, що заводить чоловіків. І, що не кажи, ти підеш на все, щоб його одержати. Я була права — ти нітрохи не краща мене. — Вона віддалилася, стискаючи в руці свою сумку. Келен з Річардом стояли в незручному мовчанні.
— Устами повії… — Вимовила нарешті Келен.
— Може бути, вона і права. — Річард провів долонею по обличчю.
— Може бути, — знехотя погодилася Келен.
— Ну що ж, тоді добраніч. Міцних снів.
— І тобі теж. Я буду уявляти, як ти лежиш у своїй маленькій кімнаті.
Річард нахилився і поцілував її в щоку.
— Я ще поки не буду лягати.
— А що ж ти будеш?
— Нап'юся до повного очманіння в якому-небудь закутку.
Келен вхопила його за перев'язь.
— Річард, боюся, я цього довго не витримаю. Одружимося ми нарешті, поки не сталося ще що-небудь?
— Ми розбудимо Сильфіда, як тільки переконаємося, що в палаці все йде як треба. Обіцяю тобі.
— Що все?
— Що солдати поправляються, що… Загалом, є ще дещо, про що треба б подбати. Я хочу переконатися, що Джегану не вдалося здійснити свою погрозу. Ще пару днів — і солдати почнуть одужувати. Всього два дні. Обіцяю.
Келен з тугою подивилася в його сірі очі.
— Я люблю тебе, — прошепотіла вона. — Через пару днів або через цілу вічність — все одно. Я — твоя. Не важливо, коли над нами прозвучать слова обряду. Я твоя назавжди.
— У наших серцях ми з тобою і так єдине ціле. І добрі духи це знають.
Вони вже довели, що хочуть, щоб ми були разом, і не залишать нас своєю милістю. Не хвилюйся, нас з тобою обвінчають.
Він зібрався піти, але раптом знову обернувся до неї. В очах промайнула тінь смутку.
— Мені тільки дуже хочеться, щоб на нашому весіллі був Зедд. Добрі духи, як же мені цього хочеться! І щоб він зараз був тут і допоміг мені.
Він пішов геть, але в кінці коридору озирнувся знову.
Келен послала йому повітряний поцілунок, а потім побрела в свою порожню, самотню спальню і кинулася на велике ліжко. Їй пригадалися слова Надін:
«Шота мені про тебе розповідала». Келен заридала від образи.
— Значить,
— А з чого ти взяла, що я повинен там залишитися? — Запитав Річард.
Морд-Сіт знизала плечима:
— Ви звеліли нам чекати за рогом.
— Може, я просто збирався поцілувати Келен на ніч, і мені не хотілося слухати, як ви обговорюєте мої здібності.
Кара з Раїна посміхнулися. Вперше за весь день їх лиця освітилися посмішкою.
— Я вже бачила, як ви цілуєте Мати-сповідницю, — повідомила Кара. — Ви великий майстер по цій частині. Після ваших поцілунків вона довго не може перевести дух, і видно, що їй хочеться ще.
Хоча настрій у Річарда було не дуже, він все ж посміхнувся, тому що був радий бачити, що вони посміхаються.
— Це зовсім не означає, що я великий майстер. Просто вона мене любить.
— Мене теж цілували чоловіки, — хмикнула Кара. — І я бачила, як цілуєте ви. Так що з усією відповідальністю можу заявити, що ви виключно добре це робите. Ми підглядали за вами з-за рогу.
Річард, хоч і почервонів, все ж спробував напустити на себе обурений вигляд.
— Я наказав вам залишатися тут!
— Наш обов'язок — вас охороняти. А для цього ми повинні не спускати з вас очей. Так що такий наказ ми виконати не можемо.
Річард тільки похитав головою. На це йому було важко сердитись. Тим більше що в даному випадку своєю непокорою вони не піддавали небезпеці Келен.
— Краще скажіть, що ви думаєте про Дрефана?
— Він ваш брат. Магістр Рал, — відповіла Раїна. Подібність впадає в очі.
— Я знаю. Я питаю, яка ваша думка про нього?
— Ми його не знаємо. Магістр Рал, — зауважила Раїна.
— Я теж його не знаю. Я не розсерджуся, якщо ви відверто скажете, що він вам не подобається. Насправді мені б навіть хотілося почути від вас саме це. Ну, Кара? Що ти про нього думаєш?
— Я ні з одним з вас не цілувалася, — знизала вона плечима, — але, судячи з того, що бачила, воліла б поцілувати вас.
— І що це означає?
— Учора мені прийшлося зле, а він мені допоміг. Але мені дуже не подобається, що майстер Дрефан завітав саме тоді, коли в палаці з'явилися Надін і Марлін.
— Я теж про це подумав, — зітхнув Річард. — Я завжди прошу людей не судити про мене по моєму батькові і тим не менше сам суджу про Дрефана виходячи з того, що він син Даркена Рала. Мені дійсно хотілося б йому довіряти. Тому, якщо у вас виникнуть хоч найменші побоювання або сумніви, не мовчіть а негайно повідомте мені.
— Ну, — Кара стенула плечем, — мені не подобаються його руки.
— Тобто?
— У нього руки, як у Даркена Рала. Мені вже довелося побачити, як він гладив липнучих до нього жінок. Даркен Рал теж так робив.