Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

28

Назустріч їм по коридору йшла Келен. Вона спохмурніла, побачивши, що Надін веде Річарда за руку.

Річард, помітивши це, винувато знизав плечима. Надін, обдарувавши Келен сердитим поглядом, повернула до своєї кімнати. Річард губився в здогадах, що все це значить. Він роздратовано вирвав руку з пальців Надін, але продовжував йти слідом.

Надін зачепила спідницею

горіховий стіл, що стояв біля стіни під гобеленом із зображеним на тлі гір із засніженими піками благородним оленем, і озирнулася, бажаючи переконатися, що Річард не відстав.

Келен з Карою наздогнали їх, і Келен негайно прилаштувалася поряд з Річардом.

— Так-так, — промовила ззаду Кара, погладжуючи густе пасмо. — Вельми цікаво…

Річард кинув на неї невдоволений погляд. Надін обернулася і знову нетерпляче схопила його за руку.

— Ти обіцяв! Пішли!

— Нічого я не обіцяв. Я сказав, що піду з тобою, але не говорив, що побіжу, — поскаржився Річард.

— Великий і сильний Магістр Рал не може за мною угнатися? — Саркастично поцікавилась Надін. — Лісовий провідник, якого я пам'ятаю, йшов швидше, навіть якщо спав на ходу.

— А я і сплю на ходу, — буркнув він.

— Стражники сказали мені, що ти повернувся і пішов до Дрефана, — шепнула Келен. — Я йшла до тебе туди. Що це за історія з Надін?

Питання з підступом. Річард відмітив, як вона кинула швидкий погляд на руку Надін, що недавно стискала його долоню.

— Вона покликала нас. Хоче кудись відвести.

— І для цього тобі обов'язково було тримати її за руку? — Сердитим шепотом запитала Келен.

Келен подивилася на Дрефана, який йшов позаду Кари з Раїною, і взяла Річарда під руку.

— Як справи? Що ти з'ясував? Річард ніжно стиснув їй долоню.

— Все в порядку, — шепнув він. — Виявилося зовсім не те, що я думав.

Розповім пізніше.

— А що з вбивцею? Його ще не знайшли?

— Хтось відшукав його раніше за нас і вбив, — відповів Річард. — А як дипломати? Келен відповіла не відразу.

— Греннідон, Тогресса і Пендізан Річ капітулювали. Міністр Джари попросив відстрочки на два тижні, щоб переконатися, що зірки сприяють їх намірам. — Річард насупився.

— Мардонія відмовилася приєднатися до нас. Рада Семи воліє зберігати нейтралітет.

— Що?! — Річард зупинився як укопаний, і ідучі слідом наткнулися на нього.

— Вони відмовилися капітулювати. Заявили про свій нейтралітет.

— Орден не визнає нейтралітету. Ми теж. Ти сказала їм це?

— Звичайно, — безпристрасно відповіла Келен.

Річард не хотів на неї кричати. Він злився на Мардонію, а не на неї.

— Генерал Райбах зараз на півдні. Може, він встигне взяти Ренвольд раніше, ніж це зробить Орден.

— Річард, ми надали їм можливість вибору. Тепер вони всі — ходячі мерці. Ми не можемо губити наших солдатів

у Мардонії тільки заради того, щоб захистити її від Ордена. Це безглуздо і лише послабить нашу армію.

Надін проштовхалася між ними і сердито глянула на Келен.

— Ти розмовляла з цим мерзенним Джеганом. Ти знаєш, який він. Ці люди помруть, якщо їх завоює Орден. А тобі наплювати на життя ні в чому не винних людей. Ти безсердечна.

Краєм ока Річард відмітив, як в руку Кари влетів ейдж, і підштовхнув Надін вперед.

— Келен права. Просто я туго міркую. Мардонія вибрала свій шлях, так нехай йде по ньому. А тепер якщо хочеш щось мені показати, то показуй. У мене багато справ.

Надін, пирхнувши, перекинула густе каштанове волосся за спину і пішла далі. Кара з Раїною грізними поглядами свердлили їй потилицю. Цей погляд, як правило, служив лише прелюдією до більш серйозних наслідків. Річард швидше за все тільки що врятував Надін від цих наслідків. В один прекрасний день йому все ж доведеться вгамувати Шоту. Поки Келен цим не зайнялася.

— Пробач, — нахилився він до Келен. — Я втомився до смерті і не подумав як слід. Вона стиснула його руку.

— Ти обіцяв трохи поспати, не забув?

— Як тільки Надін покаже мені те, що хотіла, відразу відправлюся спати.

Надін знову вхопила Річарда за руку і втягла його в свою кімнату. Він не встиг обуритися, тому що побачив сидячого на червоному стільці хлопчика.

Річарду здалося, що він впізнав хлопчину. Один з гравців в джа-ла.

Заплаканий хлопчина тремтів. Побачивши Річарда, він схопився і зірвав зі світлої голівки в'язану шапочку. Він мовчки м'яв шапку в руках, тремтячи від хвилювання. По щоках його текли сльози.

Річард присів перед хлопчиком навпочіпки.

— Я Магістр Рал. Мені сказали, що тобі терміново потрібно мене побачити. Як тебе звуть?

Хлопчина втер носа. Сльози продовжували литися струмком.

— Йонік.

— Ну, Йонік, що скоїлося?

Крізь схлипи Річард вловив лише слово «брат». Він обійняв хлопчика і почав заспокоювати. Хлопчина вчепився в нього і бурхливо розридався. Якесь глибоке горе мучило його душу.

— Йонік, ти можеш сказати мені, що сталося?

— Будь ласка, Батько Рал, мій брат хворий! Дуже хворий! Річард поставив хлопчика на підлогу.

— Хворий? І чим він захворів?

— Не знаю! — Проридав Йонік. — Ми купили йому лікувальні трави. Перепробували все, що тільки можна. Він такий хворий! Йому стало ще гірше з тих пір, як я тоді до вас приходив.

— З тих пір, як ти до мене приходив?

— Так! — Гаркнула Надін. — Він приходив благати тебе про допомогу кілька днів тому. А вона, — Надін тицьнула пальцем в Келен, — відіслала його геть!

Лице Келен стало червоним. Вона ворушила губами, але не могла вимовити ні слова.