Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Єдине, про що вона думає, це армія, війна і як би заподіяти людям біль. Їй наплювати на нещасну хвору дитину! Вона б турбувалася, тільки якщо б він був якимось лощеним послом! Вона не знає, що значить бути бідним і хворим!
Річард поглядом зупинив Кару, що вийшла вперед, потім грізно подивився на Надін.
— Припини!
Дрефан поклав руку Келен на плече.
— Я впевнений, що у вас була поважна причина його відіслати. Ви не могли знати, що його брат так важко хворий. Ніхто вас ні в чому не звинувачує.
Річард
— Йонік, це мій брат, Дрефан. Він цілитель. Відведи нас до твого брата, і подивимося, чим ми можемо йому допомогти.
— А у мене є трави, — додала Надін. — Я теж попробую допомогти твоєму братові, Йонік. Ми зробимо все, що в наших силах. Обіцяємо тобі. Йонік витер очі.
— Будь ласка, поспішіть! Кіп правда дуже хворий! — Келен була готова розридатися. Річард ласкаво поклав руку їй на плече і відчув, як вона тремтить. Він боявся, що брат хлопчини дійсно дуже поганий, і хотів позбавити її від важкого видовища. Річард боявся, що вона стане звинувачувати себе.
— Можливо, тобі краще почекати тут? Келен сердито блиснула на нього вологими зеленими очима.
— Я йду з тобою! — Крізь зуби проговорила вона.
Річард залишив спроби запам'ятати всі повороти кривих провулків і вузьких вуличок, по яких вони йшли, тому просто запам'ятав положення сонця на небі, щоб мати загальне уявлення про напрям. Йонік вів їх між будинками, через обнесені стінами внутрішні дворики з розвішаних для просушки білизною.
Кури з кудкудаканням розбігалися у них з-під ніг, ляскаючи крилами. У деяких двориках блеяли кози або вівці, гуляли свині. Серед цих тісно притиснулися один до одного будиночків тварини здавалися недоречними.
Над їх головами через відчинені вікна перемовлялися люди. Деякі, спершись на підвіконня, спостерігали за незвичайною процесією, яку вів хлопчик. Поява Магістра Рала і Матері-сповідниці негайно викликала метушню. Не будь їх, на солдатів і двох жінок в коричневому шкіряному одязі ніхто б не звернув уваги.
Побачивши їх, люди на вулицях поспішно відходили в сторону. Деякі зупинялися, щоб подивитися на цей несподіваний маленький парад.
Солдатські патрулі на перехрестях радісно вітали свого Магістра Рала і вигукували слова подяки за зцілення.
Річард міцно тримав Келен за руку. З тих пір як вони вийшли з палацу, вона не вимовила жодного слова. Надін він звелів йти позаду, між двома Морд-Сіт. Він сподівався, що їй вистачить розуму не розкривати рот.
— Сюди, — вказав Йонік.
Вони пішли за хлопчиком у вузенький провулок між будинків. Цокольні поверхи були побудовані з каменю, а верхні — з колод. Однією рукою тримаючись за Річарда, Келен вільною рукою підібрала поділ і обережно ступала по дошках, укладених поверх бруду.
Йонік зупинився біля ганку з обшарпаним козирком. З обох боків вулиці з вікон визирали люди. Коли Річард підійшов
Нагорі відчинилися двері, і на поклик хлопчика вийшла жінка в коричневому платті з білим фартухом.
— Ма! Це Магістр Рал! Я привів Магістра Рала!
— Хвала вам, добрі духи! — Видихнула жінка. Однією рукою вона дбайливо обняла синочка, а інший вказала на двері в кінці крихітної кімнати, що служила одночасно кухнею, їдальні і вітальні.
— Спасибі вам, що прийшли, — пробурмотіла вона Річарду і, не встигнувши договорити, залилася сльозами.
Йонік кинувся до дальньої кімнати.
— Сюди, Магістр Рал!
Річард підбадьорливо потиснув жінці руку і пройшов за Йоніком. Келен як і раніше не випускала його долоні. Надін з Дрефаном і Кара з Раїною теж рушили слідом. Коли всі увійшли, Йонік розчинив двері в спальню.
Свічка, що горіла на крихітному столику, ледь освітлювала кімнатку. Біля свічки стояв таз з водою і лежали вологі ганчірки. Інша частина кімнати, велику площу якої займали три матраци, немов би чекала, коли свічка згасне, щоб остаточно зануритися в тьму.
На одному матраці хтось лежав. Річард, Келен, Надін і Дрефан стовпилися навколо. Йонік і його мати стояли в дверях, не зводячи очей з тих, що прийшли.
У кімнаті смерділо гнилим м'ясом.
Дрефан відкинув капюшон плаща і присів навпочіпки біля ліжка хворого.
— Розкрийте віконниці, щоб я міг бачити. — Кара відкрила обидві стулки, і денне світло, що впало на підлогу крихітної кімнати, висвітлило світловолосого хлопчика, який по шию був укритий білим простирадлом з ковдрою. Його шия над простирадлом сильно опухла. Він нерівно і важко дихав.
— Як його звати? — Запитав Дрефан у матері.
— Кіп, — схлипнула вона. Дрефан поплескав хлопчика по плечу.
— Ми прийшли тобі допомогти. Кіп.
— Так, Кіп, — нагнулася до нього Надін, — ми піднімемо тебе на ноги, ти і оком моргнути не встигнеш!
Сказавши це, вона знову затиснула долонею рот і ніс, рятуючись від гнильного запаху.
Хлопчик не відгукувався. Очі його були заплющені. Змокле волосся прилипло до чола.
Дрефан спустив ковдру хлопчику до пояса. Кіп лежав, склавши руки на животі.
Кінчики пальців у нього почорніли.
Дрефан весь напружився.
— О духи! — Видихнув він.
Відкинувшись на п'яти, він тильною стороною долоні торкнувся ніг стоячих над ним Морд-Сіт.
— Заберіть звідси Річарда, — квапливо прошепотів він, — Негайно!
Не задаючи питань. Кара з Раїна підхопили Річарда під руки і почали підштовхувати до виходу. Річард вирвався.
— У чому справа? — Вимогливо запитав він. — Що відбувається?
Дрефан провів по губах долонею і глянув на матір і брата хлопчика. Потім обвів очима інших і нарешті подивився на Річарда.