Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Гудкайнд Террі

Надін ніжно торкнулася пальцем його плеча і терпляче посміхнулася, ніби вважала, що він не цілком розуміє ситуацію і вона зараз його напоумить.

— Річард, я розумію, що ти зараз дуже засмучений. Всі засмучені, але я всього лише намагалася попередити тебе. Я не хотіла, щоб ти залишався в невіданні про те, що сталося. Я просто хотіла, щоб ти дізнався правду про те, як вона…

Він знову вдарив її об стіну. — Ти мене зрозуміла?!

Надін деякий час дивилася йому в очі.

— Так, — відповіла нарешті вона таким тоном, ніби вирішила, що марно щось пояснювати, поки він не охолоне.

Але

Річарда це тільки ще більше розлютило. Але він постарався узяти себе в руки, щоб вона не подумала, ніби ним рухає одна лише злість, і зрозуміла, що він не жартує.

— Я знаю, що в тобі є і хороше, Надін. І знаю, що ти дбаєш про людей. У Хартленді ми з тобою були друзями, і тому цього разу я обмежуся попередженням. Але тобі краще гарненько запам'ятати мої слова. Гряде велика біда. І багатьом потрібна буде допомога. Ти завжди мріяла допомагати людям. Я даю тобі таку можливість. Але Келен — жінка, яку я люблю і на якій збираюся одружитися. І я не дозволю тобі завадити цьому чи заподіяти їй біль. Навіть думати не смій ще раз викинути щось подібне, або я знайду іншу травницю. Тобі все ясно?

— Так, Річард. Як скажеш. Обіцяю. Якщо тобі потрібна саме вона, я не заважатиму, як би ти не помилявся щодо…

Він застережливо підняв палець.

— Ти підійшла до небезпечної межі, Надін. Якщо ти за неї переступиш, клянуся, назад ти вже не повернешся.

— Так, Річард. — Вона посміхнулася розуміючою, терплячою і страдницькою посмішкою. — Як скажеш.

Здавалося, вона задоволена, що він звернув на неї увагу, — як дитина, що навмисне нашкодила, щоб коханий татусь помітив її. Він грізно дивився на неї, поки не переконався, що вона більше нічого не збирається говорити, і лише після цього відкрив двері.

Дрефан, сидячи навпочіпки, шепотів Йоніку слова розради. Келен дивилася, як Надін, проходячи по вузькій дошці, прокладеній через бруд, шукає руку Річарда, щоб не впасти.

— Дрефан, мені треба з тобою поговорити, — сказав Річард, підійшовши до них.

Дрефан поплескав Йоніка по спині і встав.

— Про що?

— По-перше, про те, що ти намагався змусити Кару з Раїна відвести мене звідти. Я хочу знати чому.

Дрефан деякий час вивчаюче розглядав Річарда, потім, розгорнувши плащ, він розстебнув висячий на поясі кошіль, дістав звідти шкіряний мішечок і насипав на папірець якогось порошку. Звернувши папірець, він простягнув його Йоніку.

— Йонік, перш ніж ми підемо до інших хлопчиків, будь добрий, віднеси це мамі і скажи їй, щоб вона висипала порошок в гарячу воду, дала пару годин настоятися, потім процідила і простежила за тим, щоб всі члени вашої родини випили це на ніч. Це щоб ви не захворіли.

— Звичайно, — кивнув Йонік. — Я миттю.

— Не поспішай, — сказав Дрефан. — Ми тебе почекаємо. Коли за Йоніком зачинилися двері, Річард сказав:

— Гаразд, я розумію, що ти хотів уберегти мене від зараження. Але ж небезпека загрожує всім, вірно?

— Так, але я не знаю, наскільки вона велика. Ти — Магістр Рал. І я хотів, щоб ти тримався від хворого якомога далі.

— Як передається чума?

Дрефан подивився на Келен з Надіної, потім на Доказ з Іган і глибоко зітхнув.

— Ніхто не знає. Деякі вважають, що на

нас обрушується гнів добрих духів і духи вирішують, кого забрати собі. Інші вважають, що зараза вражає повітря в якомусь місці, в місті, наприклад. Треті наполягають на тому, що нею можна заразитися, тільки вдихнувши тілесні випаровування хворої людини. Я можу лише сказати, що з чумою як із вогнем — чим ближче стоїш, тим більша вірогідність обпектися. Я просто не хотів, щоб ти перебував так близько до небезпеки, тільки і всього.

— Значить, якщо я правильно зрозумів, ми всі можемо захворіти просто тому, що зайшли в будинок до хворого?

— Таке можливо.

— Але родичі померлого хлопчика не захворіли, а вони жили з ним під одним дахом. Мати доглядала за ним. Хіба вона не повинна була захворіти, якщо все відбувається так, як ти кажеш?

Дрефан задумався.

— Кілька разів мені зустрічалися окремі спалахи чуми. Одного разу, коли я ще вчився, дорослий цілитель взяв мене в місто, Кастаглен Крос, на який обрушилася чума. Саме там я дізнався більшу частину того, що знаю про цю хворобу. Все почалося, коли туди приїхав один торговець. Говорили, що він вже кашляв, його нудило і він скаржився на сильний головний біль. Іншими словами, він уже хворів чумою, коли приїхав в Кастаглен Крос. Ми так і не дізналися, де він її підчепив, можливо, вдихнув десь нечистого повітря, або переночував у хворого фермера, чи добрі духи надумали вразити його цією хворобою.

Городяни, бажаючи проявити доброту до шановного торговцю, помістили його в кімнату, де він і помер на наступний ранок. Деякий час усі були здорові і вважали, що біда їх оминула. І незабаром забули про померлого у них в місті торговця. Коли ми прибули в місто, там уже панував такий хаос, що отримати точні відомості не представлялося можливим. Але врешті-решт ми прийшли до висновку, що епідемія почалася не раніше, ніж на чотирнадцятий, але не пізніше, ніж на двадцятий день після приїзду торговця.

Річард задумливо закусив губу.

— Кілька днів тому на матчі джа-ла Кіп був здоровий, але це може означати, що насправді він захворів раніше.

Незважаючи на скорботу за померлим хлопчиком, почувши ці слова, Річард відчув величезне полегшення. Якщо Кіп підхопив чуму задовго до матчу, то Джеган не має до цього ніякого відношення. Пророцтво тут ні при чому.

Але тоді навіщо це застереження, що вітри полюють за ним?

— Це також може означати, — продовжував Дрефан, — що сім'я померлого хлопчика все ще ризикує захворіти. Зараз вони здаються цілком здоровими, але, можливо, чума вже проникла в їх кров. І вони можуть захворіти, як жителі Кастаглен Кроса.

— Значить, ми всі могли заразитися, просто побувавши в кімнаті хлопчика, сказала Надін. — Цей страшний сморід був від його хвороби. Ми всі, можливо, вже хворі на чуму, оскільки дихали нею, але точно дізнаємося лише через пару тижнів.

Дрефан поблажливо подивився на неї.

— Не можу заперечувати такої можливості. Чи не бажаєш втекти, травниця, і два-три тижні ще повеселитися на повну котушку?

— Ні. — Надін задерла підборіддя. — Я цілителька. І маю намір допомагати.

Дрефан посміхнувся своєю звичайною проникливою посмішкою.