Дунайські ночі
Шрифт:
Так само невимушено перевірить зброю, пообідає або повечеряє в солдатській їдальні. Потім, надівши окуляри в масивній роговій оправі, уважно перегляне папери, журнали, перевірить службу нарядів, зазирне і в приміщення для собак, у лазню, каптьорку. Неодмінно побуває на кордоні, на дозорній стежці.
Багато застав підпорядковано Громаді. Різні вони, між собою несхожі. Гірські. Морські. Річкові. Лісові. Болотні. І кожну заставу Громада знає. Кожну ділянку кордону, від українських берегів Чорного моря до Полісся, пройшов, вивчив, запам'ятав назавжди. Якось у Закарпатті Смолярчук почув визнання Громади:
Понад тридцять років тому почав Громада свою службу. Відтоді збереглася пожовкла, вицвіла фотографія. Смолярчук бачив її у прикордонному музеї. Молоденький високий боєць у шоломі з двома козирками, прозваному «здрастуй і прощай», в гімнастьорці з короткими рукавами, у вузьких і коротких штанях, молдавських постолах (навіть солдати тоді не мали чобіт) стоїть з трилінійною гвинтівкою біля прикордонного стовпа. На безвусому обличчі наївно-горда посмішка. Не в бою сфотографували бійця, у мирний час, але відчувається в ньому солдатська сила, відвага і щастя переможця. Бойове щастя одного з тих російських солдатів, які під час першої світової війни втикали штик у землю, браталися з німцями, перетворювали війну несправедливу на справедливу, громадянську, штурмували Зимовий, били Денікіна і барона Врангеля.
Такий і тепер Кузьма Громада — енергійний, веселий, привітний чоловік, який підкоряє кожного, хто з ним знайомий. Генерал серед генералів. Солдат серед солдатів. За шістдесят не зрікся того, чим був багатий у двадцять — дружелюбним інтересом до людей, увагою до них, вірою. Скрізь знаходив привід посміятися, пожартувати.
Смолярчук поважав і любив Громаду. Зустріч з Кузьмою Петровичем завжди була для нього святом А великим випробуванням, Розмовляючи з ним, він особливо ясно бачив, відчував і розумів себе: в чому сильний, в чому слабкий.
Громада приїхав до Ангори ввечері. Цього разу він не виправдав сподівань Смолярчука. Не пішов, як завжди, на кордон. Не вивчав документів. Не був на кухні, не заглядав у казарму. Вислухав рапорт начальника застави, привітався, запитав:
— Де командировочний?
Смолярчук наказав привести затриманого. Громада довго розмовляв з Качалаєм. Години через дві одіслав його і, глянувши на Смолярчука, зауважив:
— Ну, товаришу старший лейтенант, давайте обміркуємо становище, яке склалося. Сигнал нашого друга Дуная Івановича, як бачите, підтверджує і цей… Качалай. Він невеликий гвинтик, пішак, проте і йому відомо, що тут, в Ангорі, готується якась велика гра.
Смолярчук важко зітхнув, похитав головою, але нічого не сказав:
— Що таке, старший лейтенанте? Чому так зітхаєте?
— Зітхнеш!.. Де, коли, як, чому я помилився, що не доробив, не догледів?
— Не розумію.
— Я кажу про свою заставу. Недаремно ворог націлився на нашу ділянку кордону. Є тут, мабуть, сприятливі умови для атаки.
— Ви гадаєте, що є? — з підкресленою серйозністю запитав Громада.
— Не я гадаю, товаришу генерал, а він… порушник.
— Ви що ж, з його точки зору вивчали Ангорську заставу? Думали за нього?
— Мушу думати і за нього, товаришу генерал.
— Ну й що? Знайшли вразливі місця?
— Знайшов… По-перше, тут понад рік тихо, ніяких надзвичайних подій. Люди звикли
— Наклеп зводите на себе, старший лейтенанте.
— Не я зводжу наклеп, товаришу генерал, а він, ворог, йому здається, що ми заспокоїлися, погано розбираємося, погано чуємо, нічого не передчуваємо і не передбачаємо.
— То ви хочете довести, що він помилився? — з насмішкувато-лукавим докором мовив Громада. — Ви, звичайно, вже склали план особливих заходів, збираєтесь тримати під струмом високої напруги і себе, і весь підрозділ?
— Так, товаришу генерал, — розгублено відповів Смолярчук, розуміючи, що зробив щось не те, але не знав, де саме промахнувся.
— Поквапилися, старший лейтенанте! Ранувато. Даремно хочете наставити противника на правильний шлях. Нехай блукає в темряві, заколисує себе надією, що на Дунаї прикордонники заспокоїлися в тиші, не ждуть надзвичайних подій.
Смолярчук опустив голову. На смаглявому обличчі виступили плями гарячкового, нервового рум'янцю. Скоро тридцять, а він і досі червоніє.
Громада підвівся, підійшов до стола, величезною долонею накрив розгорнутий аркуш паперу, списаний рівним почерком Смолярчука.
— Відмінити! Все це було б непогано іншим часом, а тепер… Усе лишається як і було. Ми не повинні сполошити молодчиків з «Відділу таємних операцій». Нехай приходять. Ласкаво просимо. Зустрінемо їх не кулями, не ракетними спалахами, а тишею. Нас чекає операція «Тиша»! За нашим планом. На позиціях, які підготували ми. До кінця операції я буду в штабі загону. А коли операція вже не буде тихою і перетвориться, можливо, на шумну, переберуся сюди. У мене все, товаришу старший лейтенант. Виїжджаю. Питання є?
— Є. Що накажете робити з Качалаєм?
— Тримайте його в ізоляції до повернення полковника Шатрова з Одеси. Тепер слово за чекістами.
ДУНАЙ ІВАНОВИЧ
Шатров і Гойда дуже швидко встановили, що Петро Михайлович Кашуба — особа реальна. Народився і виріс на одному з островів у гирлі Дунаю. В юності рибалив. Був матросом, браконьєром, садівником, контрабандистом, шинкарював. Багато пив. Одружився пізно. Вдома бував рідко. Частіше бродяжив по Дунаю. Кілька років пропадав десь у південній Румунії: кажуть, працював на виноградних плантаціях короля Михая-батька. Повернувся на Дунай перед війною, пожив трохи в Ангорі і найнявся у монастир виноградарем. Користувався особливою прихильністю ігумені Філадельфії. Пив і тепер, але крадькома, у своїй монастирській комірчині.
В місті на Степовій вулиці живе відставна дружина Кашуби. Ходять чутки, що Марфа ненавидить чоловіка, який знехтував нею.
Виїхав Кашуба у Закарпаття ніби ненадовго. Наведе порядок у запущених виноградниках монастиря над Кам'яницею і повернеться.
Поїхав, кажуть, з письмовою рекомендацією ігумені Філадельфії.
Хто підмінив Кашубу? Добровільно погодився на це чи його вбили, щоб «Говерла» скористався справжнім іменем?
На ці питання Шатров і Гойда поки що відповісти не могли. Не пощастило дізнатися, де був Кашуба в останні дні перед від'їздом, з ким зустрічався.