Факир
Шрифт:
– Я вдразу впзнала. Точно Андреасова. З трснутим топорищем. Узагал, воно зручне, замашне. Андреас давно збирався вистругати нове, та все йому, бдолашному, нколи. Постйно у турботах, клопочеться як не там, то там. Я ту сокиру одного разу брала, то й запам'ятала. добре запакували. Ще й мотузочкою зав'язали. Бантиком. Пакет я не розв'язувала, а все, як було, вднесла до хазяна.
Богдан поет зрозумли, куди йти дал. Подякували й рушили.
Дорогою Богдан зауважив:
– А садвник наш до поковки не байдужий...
– Звдки ви це взяли?
– здивувався Тейлор.
– Хба ви не помтили, як молодо
– Знову "любов до мудрост", мстере "детектив"?
– слушно зауважив Тейлор. Лисиця й справд захопився "флософю". Вкотре.
– Вибачайте, бльш не буду.
– Потм, подумавши, додав: - Намагатимусь...
– А я - буду, - весело ледь не закричав поет став читати:
Ти - Мс Мо Серце.
Ти - грзна Тигриця.
Характер твй з перцем,
А мй - мов грчиця.
Наповнена чара
З очей, з двох озерець.
Ну, чим ми не пара -
Грчиця перець.
27 вересня 1993 року, острв Авг, 17 год. 46 хв.
Власника "Прер" лицар Ордену Детективв знайшли в хол на звичному мсц порть. Вн зустрв прибулих недоброзичливим поглядом. Ц любител сунути скрзь довг носи починали надокучати. Детективи знайшлися: хтокають чомукають. Оч б не бачили...
– Мстере Казандзакс, ми почули, що знайдено Андреасову сокиру, - першим заговорив Тейлор.
– Так. Ну й що з того?
– Недоброзичливсть перекочувала з думок мстера Казандзакса в його нтонацю.
– Нчого. Просто ми хотли оглянути .
– Тейлор теж додав до голосу метал.
– Це ж навщо?
– не здавався Казандзакс.
– Ви ж не полсмени. Та й не приватн детективи.
Псля цих слв запала тиша. Казандзаксове питання влучило в десятку. Справд. Лисиця, й Тейлор не належали н до тих, н до нших. Рядов вдпочивальники. Як решта. Усього лиш - звичайн клнти. проводити щось схоже на розслдування някого права, звсно ж, не мають. Н юридичного, н ще там якогось. Казандзакс, здавалося, одним ударом вибив рунт у них з-пд нг. Йому вже давно хотлося приборкати цих горе- нишпорок.
А
– Зрозумйте нас правильно, мстере Казандзакс, - спробував викарабкатися Богдан, - ми ж не вимагамо вд вас чогось протизаконного. Нам би просто глянути на ту сокиру. Одним оком. Та й год. Невже для цього треба мати посвдчення полсмена й санкцю прокурора? Адже ж н. Погодьтесь!
– Н, - прозвучало твердо й непорушно.
– Хай лежить чека на полцю.
Богдан починав гнвитися. Проте дея, що спалахнула за мить, змусила випустити пару. вн спокйно мовив:
– Тод пропоную взамовигдний контракт. Ви дате нам поглянути на сокиру, а я найближчим часом улаштовую "вечр з люзонстом".
Тейлор здивовано глянув на приятеля. На божевльного наче не схожий. Але таке зморозив... Що за люзонст? Де вн його взьме?.. Зрозумло. Сокири не бачити у вч.
А Казандзакс аж засяв. Така розвага дещо б розгнала атмосферу тривоги, що запанувала в "Прер" псля трагед. Та й пригадав, як технчно, наче справжнй полсмен, поводився цей молодик у номер Лукаса, як чтк вказвки роздавав направо-налво. Гаразд, хай дивляться. А полця обов'язково в усьому розбереться.
– Згоден, - м'якше мовив Казандзакс.
– Але умова: ви не залишите на сокир вдбиткв пальцв. Гадаю, це важливо.
– Про це не турбуйтеся, - запевнив Лисиця.
– Кому-кому, а нам про це нагадувати зайве.
– Ходмо.
Рушили.
У кмнат вже прибрали. про недавн гостювання невдомого варвара нагадували лише понвечен прилади, складен в кутку на пдлоз. Там же лежала й сокира в целофан.
– Берть, - показав Казандзакс у куток.
– Тльки ж обережно!
Тейлор Лисиця, наче дикуни, що загледли люстерко в руках вропейця, жадбно кинулись до пакета, на ходу, мов псля команди, дстаючи носов хустинки. Коли розв'язали мотузок, з пакета, як джин з Алладново лампи, вирвався рзкий запах солярки. Логчно. На парфум нхто й нерозраховував.
У сокири справд зручне, але трснуте топорище, виготовлене власноруч. Для польоту творчо думки простору тут небагато. Але садвник змг.
Повз увагу не прослизнули й пощерблене рвне лезо, дрбненьк шматочки фарби з бакв "Делавара". Не по-хазяйськи. Господар так би не поввся.
– Салют, джентльмени!
– почувся вд дверей голос Альбера Брссона, одягненого в тенсний "adidas". Побачити його сподвалися тут якнайменше.
– Лагдний механзм.
– Кивок на сокиру.
– Це ним наш любий "Ункас" приголубив радостанцю та пустив дизельну кров "Делавару"? Слава Всевишньому, що цю штуку швидко знайшли. А то б ваш божевльний синочок, мстере Казандзакс, уколошкав би слдом за бдолашним Лукасом ще когось. "Стежка вйни", "блдолиц", "скальпи", "вгвами"... Теж мен - гра в червоношкрих. Догралися? А Лукас же попереджав. Наче вдчував. Утм, смерть завжди да про себе знати... А божевльному мсце в божевльн.