Гіркий дим. Міст
Шрифт:
— Ну що?.. — запитав. — Що сталося, відповідайте?
Рутковський мовчки пройшов до столу, поклав чорну теку.
— Ось списки, — сказав. — І все гаразд.
Полковник швидким рухом розкрив теку, почав гортати сторінки, уважно розглядаючи. Заспокоївся, зиркнув спідлоба на Рутковського, потім на годинник.
— Усе добре, що добре кінчається… — пробуркотів він і запитав без будь-якого переходу: — Розписка?
Рутковський подав її, полковник лише зиркнув скоса, заховав розписку разом із списками
— Де ви були?
— Їздив по списки, — удав, що не зрозумів, Рутковський.
Отже, полковник вирішив не гратися з ним у піжмурки, й зараз почнеться допит. Наступні Лодзенові слова підтвердили його здогад.
— Я послав працівників служби охорони до «Регіна-Паласт», щоб у разі потреби підстрахувати вас. Але ж…
Максим насмілився перервати полковника:
— Саме з міркувань безпеки я в останній момент переніс зустріч до готелю «Зелений папуга». Якби знав, що служба охорони підстраховуватиме мене!.. Подумав: шістдесят тисяч, з такими грішми жартувати не можна… Цей Лакута міг бовкнути комусь — і плакали наші гроші. Я вже не кажу про списки.
— Ви могли попередити мене.
— Не хотів зайвий раз тривожити.
— У таких випадках самодіяльність неприпустима, й вам треба було негайно поставити мене до відома. Можу вибачити вас тільки тому, що ви діяли вперше. До речі, коли Лакута приїхав до готелю?
— П’ять хвилин по дванадцятій.
Рутковський знав, що тут його позиції непробивні. Полковник, звичайно, перевірить його відповіді й упевниться, що між «Зеленим папугою» і Енглішер Гартен Максим ніде не затримався ні на хвилину.
— І коли ви виїхали з готелю сюди?
Цього запитання Рутковський чекав: саме тому і взяв Олега в машину.
— Хвилин через п’ятнадцять. Поки Лакута полічив гроші…
— Отже, було двадцять на першу?
— Так, двадцять чи двадцять п’ять.
— А зараз за десять перша. П’ять хвилин ми розмовляємо з вами, виходить, від готелю «Зелений папуга» ви їхали сюди двадцять хвилин?
— Так, — ствердив Рутковський.
— Куди заїжджали?
— Ось воно що!.. — вдав ображеного Максим. — Але ж, пане полковнику, ви можете доручити службі охорони проїхати від «Зеленого папуги» сюди найкоротшим шляхом і пересвідчитесь, що швидше ніхто не дістанеться.
— Звичайно, перевіримо! — Лодзен посміхнувся жорстко. — І не намагайтесь обдурити мене, це вам дорого коштуватиме.
Рутковський зрозумів, що виграв цю гру. Звичайно, нюх розвідника підказує Лодзену: із зміною готелей щось негаразд, але чи варто зараз ускладнювати становище? Почати глибоке розслідування — кинути тінь на так вдало проведену операцію. Крім того, хтось може пронюхати про солідний куш, який полковник поклав до власної кишені.
Ні,
— Ідіть і працюйте, — відпустив він Максима. — До кінця робочого дня прошу не залишати приміщення.
Увечері, коли Рутковський виходив зі станції, вахтер попросив його пройти до окремої кімнати. Двоє агентів служби охорони ретельно обшукали Максима, вибачились і відпустили. І в машині хтось побував: пачка «Кенту» лежала на щитку не зовсім так, як залишив її Рутковський.
Робили обшук і на квартирі.
Слава богу, Рутковський передбачив усе і передав одержані від Лакути гроші Олегові. Причепитися полковникові Лодзену не було до чого.
— Ти можеш зараз приїхати до Сенишиних? — Стефин голос звучав тривожно.
— Звичайно.
Чесно кажучи, Максимові хотілося побайдикувати після вчорашнього напруженого дня. Але він відчув: щось сталося, Луцька даремно не дзвонитиме.
— Не барися.
— Виїжджаю.
Стефанія трохи подихала в трубку, видно, хотіла щось додати, однак нічого не сказала й дала відбій.
Луцька з Іванною пили каву. Стефа спокійно привіталася з Максимом і, відставивши чашечку, так само спокійно повідомила:
— Вчора вбито Лакуту…
— Лакуту? — непідробно здивувався Максим. — Невже?
— Його задушили у власній машині в лісі неподалік від Гарміш-Партенкірхена.
Рутковський збагнув усе одразу: Богдан і Йосип… Їхній почерк. Дізналися про гроші й пограбували Лакуту.
Вдаючи здивованого, він запитав:
— І для чого потрібно було вбивати Лакуту? Такий статечний і розважливий пан.
— Ти бачив його останнім… — багатозначно мовила Стефанія.
— Ну й що?
— Мені здавалося, ваші справи…
— Може, ти підозрюєш мене?
— Підозрювати буде поліція.
— Через двадцять хвилин після того, як Лакута пішов, я був на Енглішер Гартен. До речі, перед цим бачив, що ви з паном Зіновієм роз’їхалися в різні боки.
— Стежив?
— Дивився у вікно.
— Це той Лакута, що в Стецька? — втрутилася Іванна. — Які в тебе справи з ним?
Рутковський посміхнувся: знала б вона, завдяки чому довелося їй з Юрієм виїжджати з Мюнхена. Відповів ухильно:
— Пан Зіновій передав полковникові Лодзену якісь папери. Я був простим зв’язковим.
— Таким уже й простим! — кинула на нього гострий погляд Луцька.
— Яке це має значення? Головне — зв’язковим! — Максим подумав, що слід негайно подзвонити Лодзену: почнеться розслідування, і поліція може докопатися до списків Лакути. А це небажано з усіх точок зору.