Капелан Армії УНР
Шрифт:
Собору, коли зазнайомились ближче, з перебігу самого
Собору. Перехід під юрисдикцію Варшавської митрополії
військового духовенства з таборів інтернованих,
вимушений перехід, але таки правильний, як час от підтверджує,
нітрохи не змінив ставлення Пащевського до
митрополита. Виступаючи тоді в обговоренні доповіді
Липківського про автокефалію, тоді, як гадав, що з хвилювання
він лише шепоче, отець Павло говорив:
–
християнським каноном діємо, що чинний вже
півтора тисячоліття. Бо ще Четвертий Вселенський Халкедонський
собор, року 451-го, ухвалив: «Якщо правосильною
владою заснована держава, то адміністративний
розподіл церковний повинен збігатися з розподілом
державним». І ніхто відтоді мудре рішення того собору
не відміняв.
А монах Яків тим часом згадував, як Липківському
двічі забороняли в священослужінні і один раз віддали
його заочно під церковний суд, бо не могли пробачити
слова, що ними він до народу звертався при визволенні
Києва від большевиків:
– Як не станеш ти об’єднано в обороні своєї Вітчизни,
то плакатимеш в неволі московській, мов колись Ізраїль
на ріках Вавилонських.
Двічі чекісти арештовують митрополита, по другому
арештові кидають за ґрати у Харкові,
– А як повертався у Київ митрополит, то те було треба
бачити, – говорив Яків і чи не вперше за оповідь очі
його потепліли і на лиці подоба рум’янцю засвітилася.
– Люди йому, як ішов, дорогу встеляли квітами, казали
навіть, що в крамницях та на базарах того дня вони геть
позникали, бо всі розкупили квіти.
103
В день Покрови на Собор у Святій Софії двадцять
сьомого року митрополит прибув просто з тюремної
камери. Хотіли застрахати людей чекісти, яких набралося
в храмі чи не стільки як власне мирян, казали, як не
слухатимуть їх вказівок, то Собор розженуть, а митрополитові
сухарі посилатимуть у Наримський край.
Літній мирянин, що стояв попереду, раптом обернувся
до вірних обличчям, і голос його покотився лунко
понад головами:
– Люди, що діється? Тут не казарма, то споконвічна
наша святиня!
Враз підскочили кілька чоловік у шкірянках, крутонули
мирянину руки за спину і повели.
Жах завис у повітрі, жах, густіший насталої могильної
тиші, він витав під древніми фресками, під образами,
яким вклонялись прадіди прадідів, зводив судомами заціпенілий
люд.
–
– Не бійтеся, чи не знали раніше, куди і чого йдете?
Митрополитів голос знімався і відлунював під склепінням,
і мінялися в очах люду лики святих, десь дівався
страх і оціпеніння, кріпився дух – видавався той голос
не голосом літнього пастиря, а напрочуд молодим і
дзвінким.
– Не бійтеся, хто любить Бога і любить свого брата,
бо як угодна Господу наша справа, не здолає її ніхто.
Отець Пащевський бачив, мов наяву, як після вироку
особливої трійки НКВД стояв під розстрілом митрополит
Липківський – енкаведисти куля за кулею посилали
в нього, тільки в очі не здатні були подивитися,
зустрітися з поглядом спокійним і умиротвореним, хіба
трішки сумним і докірливим…
Іван КОРСАК104
18
Можна пустити кулю в того, хто несе Слово Боже, та
не під силу нікому спинити Слово, навіть тим, у шкірянках,
що арештовували просто в Святій Софії, що наводили
приціл на митрополита Липківського. Слово рідною
мовою, якого так бракувало тут, під займанщиною польською,
потребувало ще немало перекладацького труду.
І отець Пащевський, не полишаючи викладання та служіння
в Хрестовоздвиженському храмі, підключається
до перекладів богослужбової літератури.
Ще раніше від Діонисія, тоді єпископа Кременецького,
виклопотано благословення на вжиток в церквах
українською мовою «Святої Великодньої Відправи»,
«Святої Відправи на Зелені Свята», «Святої Відправи
Вечірньої і Ранньої», «Служби св. Івана Золотоустого».
Згодом справу перекладу переймає Комісія при Синоді
Православної церкви в Польщі.
– Хоча українську мову я знаю лише теоретично,
– казав, не кривлячи душею, на першій сесії тої
Комісії митрополит Діонисій, – як архіпастир відчуваю
свій обов’язок взяти справу перекладу Святого
Письма та богослужбових книг на українську мову
під свою опіку.
Утворили також дві підкомісії, Кременецьку і Луцьку,
отець Пащевський в Луцьку ввійшов, очолив її єпископ
Полікарп. Разом з протоієреєм Н. Абрамовичем,
директором Луцької української гімназії Б. Білецьким,
професором І. Власовським, професором В. Федоренком,
професором Є. Богуславським, секретарем комісії
М. Тиравським, В. Сочинським, М. Тележинським отець