Капелан Армії УНР
Шрифт:
Павло за сім років бере участь в семидесяти двох засіданнях
комісії. Кожен перекладений текст уважно заслуховувався
та редагувався, а тоді у прийнятій підкомісією
105
редакції надсилався для видання Комісії при Українському
науковому інституті у Варшаві.
Але перекласти і навіть видати перекладене, – то
лиш частинка куди значиміших клопотів з оборони
прав та інтересів православного
нагодою з цього гріх гребувати. Тож як прибув у
Луцьк міністр ісповідань та освіти польського уряду
Войцех Свєнтославський, зустрілася з ним поважна
делегація. Їх на зустріч пішло осіб тридцять від різних
українських громадських організацій, взяли участь
воєвода Волині Г. Юзефський, посли сейму С. Тимошенко,
С. Скрипник, а слово від делегації доручили виголосити
отцю Пащевському.
– Доречно мені нагадати, – говорив отець Павло,
– слова великого українця Тараса Шевченка, звернені до
польського друга Броніслава Залєського.
Подай же руку козакові,
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
Отець Павло не відхиляв надії, що цей міністр його
зрозуміє, невже він, вихованець Київської політехніки,
яка поклала йому початки шляху у велику науку і державне
становище, невже зовсім забув він свою молодість
і всіх тих, хто виводив його в люди?
– Заклик Шевченка, – говорив отець Павло, – таки
почули у наші часи, коли перший маршал Польщі Йосип
Пілсудський подав руку вождеві українського народу
Симонові Петлюрі, і ми разом пішли визволяти Київ.
То було немале зібрання, від позиції міністра ісповідань
та освіти чимало залежало в долі тих мільйонів
українців, що несповідимими шляхами історії опинилися
зараз під польським урядуванням. І Пащевський
повинен нагадати не тільки про спільні шляхи, якими
Іван КОРСАК106
йшли за польську і українську свободу, а й теперішні
болі та кривди. В незрушній тиші лунали слова отця
Павла:
– Виховання й освіта широких мас української людності
перебуває в катастрофічному стані. Рівень навчання
в початкових школах украй низький, а ігнорування
української мови в тих школах, призначення на вчительство
осіб, які не знають її, відсутність міністерського
плану у цій царині, веде до того, що по двох-трьох роках
після школи учень знову стає неписьменним.
Отець Пащевський перевів подих, бо йому багато
обличчя пана міністра – у його словах і краплини не буде
олжі.
– Українські гімназії в Луцьку, Рівному, Кременці перебувають
в невідповідних приміщеннях, тісних і зовсім
негодящих для шкільної потреби. Будівлю української
гімназії в Рівному відбирають для інших цілей, попри
численні просьби і домагання православного населення
у Кременці ліквідовується духовна школа. Навмисне нехтують
українську інтелігенцію при прийомі на роботу в
місцеві самоврядні інституції, особливо у ґмінні управи.
Далеко не все й не зі всім, думав Пащевский, пильно
слідкуючи за обличчям Свєнтославського, сприйме та
згодиться міністр, і не в усьому помочі від нього виглядати.
Знайомий урядовець у приватній розмові отцеві
Павлові якось відказав без викрутас: «Ми до вас прислухатимемося
в усьому, окрім того, що заважає польській
культурній агресії». Але ж є питання не тільки власне
українські, в однаковій мірі стосуються вони і польської
сторони:
– Нема розуміння в державних чинників у позашкільній
освіті. Москва ж постійно має Волинь на оці
107
і засипає її нелегальною літературою. Київська та інші
радіостанції передають хороші українські програми, хитро
ведучи при цьому свою комуністичну пропаганду.
Волинь власну радіостанцію, як обіцяють, отримає хіба
колись, а Варшавське та Львівське радіо геть занедбали
культурні потреби суспільства українського.
І отець Пащевський вручив міністрові два меморандуми,
один в справах загальноцерковних, а другий щодо
примусового навернення тутешнього люду у католицтво.
Якусь мить помовчав міністр, тримаючи в руках обидва
документи, наче визначав і не міг визначити їх істинну
вагу, а тоді відказав, затинаючись, чи з нерішучості, бо
й сам ще не виробив думки, чи з обережності.
– Правничі документи щодо стану православної
церкви на викінченні і небавом вступлять в унормування.
Про решту порушеного сьогодні та в цих меморандумах
можна буде судити опісля вивчення.
У вузькому колі по зустрічі перекинулися думками.
– Бодай половина вимог здійсниться, і те буде успіхом,
– міркував посол Сергій Тимошенко, за плечима