Капелан Армії УНР
Шрифт:
Отець Павло зрозумів, що урок безнадійно зірвано.
Але не те його стурбувало.
Всі посхоплювалися, вітали одне одного і обнімали,
забувши поважний статус старшокласників, підстрибували,
мов якісь першачки. Та по хвилі хлопці знову ставали
статечними, навіть якась суворість набігала на їх
обличчя.
– Ми повинні їхати на поміч карпатцям. Негайно
їхати. Хай то лише частинка, але
Отець Павло спробував злегка, аби до решти не збурити
молодь, вгамувати найгарячіші голови.
– Зачекаємо офіційних повідомлень… Ми ще не знаємо,
яка поміч потрібна і в чому.
Не міг же він сказати цим збудженим юнакам, що зарано
рвуться, у декого під носом блищить, ще би досидіти
їм за гімназійним столом, бо хтозна, що випаде потім
на їхню долю…
97
Кілька днів у гімназії бурлило, булькало і колотилося,
мов в казані із занадто щільно притиснутою
кришкою, яка ніяк пари не пропускала, стривожилися
батьки, когось навіть на уроки боялися відпускати.
Милі діти, щира і подвижницька юнь, думав по
тому, ген-ген, через літа Пащевський, поміч ваша, напевне,
не встигла б, бо фашизм, хай і в хортистській
одежі, розчавив каблуком той паросток незалежності,
українська земля першою прийняла перший удар у другій
світовій війні лиховісно чорної потуги, першою над
усіх сил спротив чинила, що б там не балакали пізніше
історики про неймовірне лихо цієї війни та її початки.
16
Як переступив отець Смарагд поріг зброярського
магазину, то зустрівся найперш з подивованими очима
продавця за прилавком: він кліпав повіками, наче сльозою
проганяв порошину, і те йому не вельми вдавалося
– священики досі сюди не заходили.
– Револьвера, – дратуючись подивованим поглядом,
кинув Смарагд, як кидають на прилавок гонорову купюру.
– Не важлива ціна, аби надійний.
Продавець заметушився, відчуваючи незрозуміле
роздратування відвідувача і боячись втратити покупця,
тож одразу виклав декілька видів.
Смарагд по черзі брав револьвери в руки, а одного
чомусь на долоні навіть поважив, мов би те мало для
нього значення.
– Ви можете тут же випробувати, – скрадливо запропонував
продавець, аби часом не відлякати гостя і той не
передумав. – Так здебільшого роблять, воно у ціну в нас
входить.
І він показав у бік мішені, де на білому папері чорнів
силует людини до пояса.
Рука Смарагда потяглася до облюбованого револьвера,
але якось повільно і нерішуче, аж затремтіла в
якийсь момент, щось не пускало її, боронила невидима
сила – еге, подумав все ще насторожений продавець, батюшка
цей, певне, добра фрукта, п’є конячими мірками,
бо з учорашнього й досі руки трясуться.
Смарагд повільно зводив револьвера, і врешті мушка
опинилася на рівні із силуетом. Куди цілитися ліпше:
в голову, чи зліва у груди, – хвилювання пройшло, тепер
вже спокійна, холодна, немов метал, який тримав у руці,
ворушилася думка. І в кого він направив револьверну
цівку? В митрополита Юрія, найпершого його кривдника,
що хитрою інтригою, зміщенням шанованих і дружніх
владик заступив уготований йому шлях? В Діонисія,
невдячного і криводушного, якого вирятував у Кременці
від напевної кулі большевика, чи в інших членів Синоду,
які всі одним миром мазані, і вартують того ж… То вони
церкву Христову, як паскудні онуки дідову неподільну
спадщину, рвуть на шматки і кожен завидющим оком на
більший шмат усе накидає.
Смарагд натиснув курок, і руку йому різко угору
рвонуло.
– Молоко, – кисло мовив, показуючи на дірочку зовсім
збоку, продавець. – Варто ще спробувати.
Якась злість раптом вселилася у Смарагда, чи то з
невдачі, чи з іншого заколотилося в душі, і він тричі, раз
по разу, натиснув курка.
– Тепліше, – засміявся потішений продавець. – З трьох
– два попадання.
Смарагд мовчки розрахувався з продавцем, до якого
чомусь відчував підсвідому неприязнь.
99
Тепер вже у лісі зимову стежку топтав Смарагд, відчуваючи
справа в кишені важкий металевий предмет.
За десяток кроків попереду отець поставив під деревом
листок картону, розкреслений колами, як на справжній
мішені, і цілився за порадами продавця.
Гримнув постріл, рвучи вгору в невправній руці револьверну
цівку, залопотіла крилами високо над головою
злякана сорока і, ображено скрекочучи, полетіла
чимдуж подалі від ймовірного лиха, а з гілля соснового
посипався на голову архімандритові дрібний сніговий