Короп по-чорнобильськи
Шрифт:
– Є отакий жених для вашої доньки!
Батьки вражені: отакий жених для їхньої безприданниці? Аби не наврочити, вони не ставлять свату жодних запитань. Запрошують до столу і вгощають чаєм зі справжньою заваркою.
Шатхен випиває дві шклянки і нарешті розроджується:
– Граф Потоцький!
Батьки ледь не врізають дуба від несподіванки.
– Як? Адже граф - католик!
– Ну то й що? Ребе зробить обрізання, буде єврей, як новенький.
– Але ж він старий.
– Що з того? Зате грошей неміряно. І маєтки теж - нічого собі! І землі має - всю об’їхати
Шатхену підливають чаю, він не відмовляється. Батьки все ще пручаються:
– Але ж наша дочка не така вже й гарна.
– Ну то й що?
– І потім, щоб ви знали, вона не тільки косить на одне око, вона і другим нічого не бачить.
– Дрібниці!
– І ще теє… кульгає, бо одна ніжка коротша за другу.
– А оце саме те, що треба, - втішається шатхен.
Батьки остаточно втрачають дар мови. Сват спокійно допиває самовар і нарешті розкриває головну таємницю:
– Щоб ви знали - граф Потоцький не просто старий, а ще й дуже хворий. І от йому було видіння: якщо він за всі свої великі гріхи, котрі наробив за все життя, візьме за дружину нещасну, бідну, некрасиву та ще й каліку єврейку і прийме нашу віру, то всі гріхи йому простяться, він зцілиться і буде жити з вашою дочкою так довго, доки їм не набридне.
Батьки радісно погоджуються. Шатхен витирає рясний піт з лоба і каже:
– Ну і слава Богу! Залишилося ще умовити на це діло графа Потоцького.
Містечковий шадхен на світанку вламується до хати заможного єврея з радісним криком:
– Абрамович! От ви спите, а у мене для вас така наречена є - пальчики оближете! Самий цимес! Юна вдова рідкісної краси, дуже розумна, вихована, а головне - незаймана!
– Як незаймана? Ви ж тільки що сказали, що вона вдова!
– Я сказав? Ой, ну подумаєш, у неї чоловік так давно помер, що вона вже все забула.
Розділ другий
Хелмські мудрагелі
«За саму мудрість на базарі нічого не купиш».
Єврейська приказка, записана Г. Сафріним
Коли ми укладали цю книгу, то свідомо обмежили кордони уявної країни єврейського гумору адміністративними межами нинішньої Незалежної України. Хоча у зібранні Горація Сафріна, наприклад, є чимало жартів про австрійських, чеських, німецьких і навіть англійських юдеїв…
Проте, один виняток ми все ж таки зробили. Сподіваємося, що влада та громадськість нинішньої Польщі вибачать нам скромну «приватизацію» одного-єдиного населеного пункту на їхній території в антологію українського єврейства. Бо по-перше, Хелм - то Берестейщина, де поляки стали більшістю лише після 1947-го року в результаті горезвісної операції «Вісла». А до того - як мінімум тисячу років цей край населяли українці. А поміж їхніми селами були розкидані маленькі містечка, заселені євреями.
А по-друге, з тим самим Хелмом у 1944-му році ледь не вийшов грандіозний політичний анекдот світового масштабу. Справа в тому, що товаришу Сталіну шалено свербіло якомога швидше проголосити Радянську Польщу. Бо він на цій справі роги обламав ще у 1920-му, коли з ганьбою мусив тікати від польсько-українських легіонів. Отже, пунктик у нього був на цій справі. Тому, коли радянська армія у 44-му пішла на захід, Сталін віддав чітке розпорядження: як тільки звільнять перший же населений пункт на території Польщі, негайно привезти туди заздалегідь сформований прорадянський уряд і проголосити робітничо-селянську соціалістичну республіку з усіма наслідками - включно до ГУЛАГу.
Місто визволили, сталінських маріонеток притарабанили. Аудиторію підготували. І тут хтось із обізнаних консультантів, вчитавшись у назву першої тимчасової столиці соціалістичної Польщі, не просто схопився за голову, а й наважився доповісти вождю, що:
– всі поляки добре знають, що в Хелмі споконвіку жили самі тільки євреї.
– відтак, проголошувати соціалістичну Польщу в Хелмі - це все одно, що зробити Бердичів столицею Росії.
– і нарешті: згідно з польською та єврейською фольклорними традиціями у Хелмі жили найдурніші, найзарозуміліші і найтупіші іудеї, а тому майбутній прорадянський уряд ризикує перебрати на себе всі ці характеристики.
Треба віддати належне вождю всіх народів і великому другові радянських фізкультурників. Соціалістична Польща була-таки проголошена, але не в Хелмі, а в Любліні, про який у єврейському гуморі ви не знайдете жодної згадки.
А тепер, товариство, вйо, бо дощ. Погнали до Хелма!
Маленьке пояснення: з кінця вісімнадцятого і до початку двадцятого століття Хелм, як і вся Східна Польща, входив до складу Росії, звідси російські реалії в більшості анекдотів про це достославне місто.
Хелмський шамес у якихось справах мусить їхати до Любліна поїздом. Він гукає візника-росіянина і запитує:
– Я вибачаюсь, але скільки буде доїхати до станції?
– Ну, за полтину довезу.
– А як дешевше?
– Тоді за сорок копійок.
– А як добре поторгуватися?
– Плати тридцять і сідай.
– Спасибі. Я, знаєте, пішечки, пішечки…
– Так якого… твою… і в…моєї тещі, і взагалі - на… ти морочиш… у мого жеребця?
– Розумієте, мені просто цікаво, скільки я зекономлю.
Оскільки Хелм був навіть не містечком, а десь трішечки містом, то крім синагоги, лазні, хедера і лазарету євреї мали своїх приватних лікарів. Хелмські ескулапи теж увійшли в легенду.
– Що у вас болить, шановний?
– Лікарю, я страшенно кашляю.
– Так… а скільки вам років?
– Сімдесят.
– А коли вам, шановний, було сорок, ви кашляли?
– Ні, не кашляв.
– А в п’ятдесят років?
– Жодного разу.