Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
Душа обчислює суму площ:
минуле — майбутнє — живі і знищені —
правда — поезія — атомний дощ.
Дракон — Атлант — телефон — калина —
віра — вірус — мільярди — нулі...
Життя оперує безконечно малими.
Ми всі поодинці — також малі.
Але з усмішки,
з потиску рук,
з брехні, убитої наповал,
історія — найскладніша з наук —
обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ.
Із найдрібніших зоряних крихт!
Вища математика
З СУМИ БЕЗКОНЕЧНО МАЛИХ
ВИНИКАЄ БЕЗКОНЕЧНО ВЕЛИКЕ.
За збіркою "Вибране", 1987
"Зустрілись двоє, хлопець і дівча"
* * *
Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема, де сісти
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холєра дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І кожне слово на тремку вагу.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.
ЗУСТРІЧ
Я не встигла звернути за ріг,
і зустрілися ми... Прости...
Ти, здається, також не зміг
непомітно мене обійти.
Що ж, минуло чимало літ,
все розвіялось, наче дим...
Привітайся ж зі мною як слід,
як годиться друзям старим.
І нехай не тремтить рука,
і бентежних не треба слів,
щоб розмова, як тиха ріка,
не виходила з берегів.
Щоб на світлу її гладінь
не набігло ніяких бриж,
а якщо і відкинув тінь,
то лише прибережний комиш.
Бо коли потривожить на дні, —
на поверхню піщинки йдуть.
Хоч самі по собі дрібні,
та велика з них каламуть.
Що ти уникаєш згадок,
а наші місця якомога
обходиш на всякий випадок,
ідеш на десяту дорогу.
Якщо ж тепер врахувати,
що й я їх обходжу по змозі,
боюсь, що ми можем зустрітись
якраз на десятій дорозі.
«Проміння землі», 1957 р.
І
Не ставте
не ставте
а якщо вже поставили
швидше перевертайте його догори дном
може б воно стало знаком оклику !
Бо тоді вже ніякий вітер
не задме цю свічку із чорним полум’ям
свічку із чорним полум’ям
Я цілком уявляю цю свічку в руках у мертвої істини
"І вийшов Колумб на берег Америки вранці"
* * *
...І вийшов Колумб на берег Америки вранці.
Ступив на траву не відомої досі землі.
І вийшли з вігвамів наївні стрункі індіанці,
вітали його і крутили на пальцях брилі.
Жінки танцювали. Гримів над селищем бубон.
На шиї пришельцям вдягли запахущі вінки.
Такий був ласкавий чужинець з русявим чубом!
Браслети дзвеніли. Всю ніч танцювали жінки.
Багаття горіло. І плавали в морі медузи.
Вітри вигравали в тростині дзвінкий ритурнель.
Розтуленим ротом сміявся Бог Кукурудзи,
на чорних пательнях стрибала срібна форель.
Плоди бурштинові вантажили в довгу дорогу,
і гімни священні співали, лицем догори.
На щастя чужинцям дали амулети в дорогу,
щоб тій каравелі сприяли добрі вітри.
Під ноги чужинцям гостинно сипали квіти.
На палки з бамбука спирали мудрість борід.
А діти смагляві, ще поки що вільні діти,
довірливо й довго махали Колумбові вслід...
"І все. І ніч. Живу, як в дзоті"
* * *
І все. І ніч. Живу, як в дзоті.
Прощайте, птиці какаду.
Мій обрій сів на горизонті
та й каже: — Далі не піду.
Бо що там далі? Далі долі?
Які там радощі й дива?
Німі, зневірені і кволі,
навіщо вам мої слова?
Мій обрій там, де вас немає.
Звідкіль прийшла, туди й піду.
Як плем’я інки, плем’я майя.
Прощайте, птиці какаду.
7.02.1998
«Мадонна перехресть», 2011 р.
"І день, і ніч, і мить, і вічність..."
* * *