Імена твої, Україно
Шрифт:
«вірнопідданих» віршів з-під пера поета Морачевського
виходитимуть рядки, в яких озиватиметься
біль за свій край.
Чорна хмара від заходу
Небо покриває…
Україна плаче, тужить,
Що долі не має.
«Чумаки, або Україна з 1768 року» – назве свою
романтичну поему автор. Тут він далекий вже від
єлейного панегірицтва, звертаючись до ворогів:
Не спалив, поганих,
Як ви мучили на світі
Наших предків славних!
Заглиблений у чисте річище мови народної, у ці
барвисті переливи говірок, Пилип Морачевський починає
працювати над Словником української мови.
Взявши за основу мовлення полтавців, збагативши її
джерелами з Котляревського, Гулака-Артемовського,
з народної поезії, він готує об’ємний рукопис і здає
в 1853 році на розгляд у відділення російської мови і
словесності імператорської Академії наук. Та провідна
верства тодішньої російської інтелігенції до української
справи, до мови і культури ставилася так, як
один з «володарів дум» Бєлінський писав про Пантелеймона
Куліша: «Одна скотина из хохлацьких либералов,
некто Кулиш (какая свинская фамилия!) напечатала
историю Малороссии».
…Кинув камінь у воду, розійшлися кола на гладі
– і згасли. Усе затихло. Здав Морачевський рукопис,
є запис при академічній реєстрації, а відповіді так і не
отримав.
Олександр Кониський, спудей Ніжинського ліцею,
зайшов якось до високого начальства Пилипа
Морачевського, інспектора ліцею князя Безбородька
і Ніжинської міської гімназії. У грізного інспектора на
столі лежав газетний відбиток вірша «Великому цареві
нашому», а поряд Євангелія латиною, німецькою,
грецькою і рукопис господаря дому українською.
– І як же це так: «великий цар» і український переклад…
Ще Петро І велів: «Дабы особливого наречия
не было».
– Кесарю – кесареве, а Богові – Боже, – преспокійно,
всміхнувшись лише очима, відказав інспектор,
що відбирав при перевірках в спудеїв українські
книжки – від себе і від них відвести біду.
– А якщо цей кесар – «чудище Обло»?
– Огромно и лаяй, – в тон відказав інспектор.
– І не тільки лаяй. Шевченка в заслання в одні краї,
Гулака, Костомарова і Куліша –
і відходять, а Святе письмо рідною мовою залишається.
– І ви сподіваєтесь, що ваш переклад колись видрукують?
– Все минеться, правда й добро зостанеться. Все
минеться, а Слово Боже зостанеться. Воно прийде
зрозумілим для нашого люду, хоч які б на йому ставитимуть
загати. А вони, на жаль, будуть.
Куди вітри дмуть, Пилип Морачевський знав від
сановників, від чиновництва різної масті. Через три
роки по закінченні першого українського перекладу
Євангелія Валуєв напише своє знамените: ніякої
малоросійської мови не було, нема і бути не може.
Введуть доплати російським урядникам, що працюють
в Україні, Емський указ заборонить навіть
ввезення українських книг та брошур, навіть слів
до пісенних нот; одночасно ж валуєвським циркуляром
урядовцям заборонять носити широкі штани
та вишивані сорочки… Історики нарахують 173 заборони
української мови.
І все ж по закінченні перекладу Морачевський
клопотатиме перед митрополитом Ісидором: «Усіма
мовами проповідують Слово Боже: сповідувачі
106106
Христа Спасителя мають Біблію своїми мовами, а
Малоросія, мовою якої розмовляє близько 12 мільйонів
православних християн, не має своєю мовою
навіть Євангелія… Високі Божественні істини з усією
просто тою, ясністю і теплотою Євангельського вчення,
викладені природною, цілком зрозумілою кожному
мовою, з якою зливаються всі ідеї та уявлення народу,
осяяли б темний розум найяснішим спасенним
світлом Віри та очистили б хистку моральність народу
набагато швидше, точніше та глибше, ніж усі наукові
тлумачення…»
Лист, як крик цілого народу, кочував у Синод, до
шефа жандармерії, аж доки 14 жовтня 1860 року не
прийшла відповідь: «Перевод евангелий, сделанный
вами, или другим кем-либо, не может быть допущен
к печатанию».
Невтомний Морачевський не опускає рук, через
два роки продовжує «лупати скалу» імперську. Він
звертається в Академію наук із перекладами. Відділення
російської мови і словесності 8 лютого 1862 року доручає
І. Срезневському, О. Микитенку та О. Востокову
скласти обґрунтовану записку про переклади Євангелія.
Академія наук у своїх висновках дає високу оцінку
праці Морачевського і в богословському, і в філологічному