Імена твої, Україно
Шрифт:
перериватися. Він дужчий смерті, він дужчий осені,
цих кошлатих і набурмосених хмар, що нависли над
грішною землею, він має піднятися над ними, бо далі
десь сяє сонце і дзвенить непорочна голубизна небес
– душа великого маестро знімається все вище і вище
у тій далекій дорозі до Вічної Істини і Першоджерела,
і вони приймуть її, бо ця душа гідна того.
124124
Вінстон
Черчілль
ПОЛОН
ВІНСТОНА ЧЕРЧІЛЛЯ
Бій спалахнув раптово, так само раптово згас,
і лише коли змовкло відлуння останніх пострілів в
глибинці кедрових лісів ще озивалося сумовите завивання
потривожених стріляниною гієн. Четверо
полонених англійців стояли біля багаття, здивовані
несподіваним поворотом своєї долі, і тепер на їх лицях,
підсвічених багаттям, що ледве блимало, читалися
лише тривога й очікування.
– Командире, ми не можемо їх брати в полон, –
тихо сказав кремезний бур в крислатому капелюсі,
– розстрілюймо швидше, нам конче треба відступати
в ліс – англійцям може надійти підмога.
Полонені переглянулися: вони не розуміли мови
цього партизана, але тональність їх занепокоїла.
Англо-бурська війна саме в розпалі і вони чудово
знали, що до англійських колонізаторів та їх експедиційного
корпусу у затятих бурів не буде сентиментів.
Раптом один із англійців швидко заговорив, командир,
що не знав англійської, з мовленого розрізнив
лиш одне слово – «кореспондент». Змовкнувши,
англієць по щось поліз рукою у внутрішню
кишеню френча, а кремезний бур з перестороги
вихопив пістолета.
– Опустіть зброю, – велів
командир. – Про що він
говорить?
– Англієць каже, що він
не вояк, – повільно підбираючи
слова, озвався перекладач.
– Він перебуває тут
як кореспондент популярної
газети «Лондон дейлі телеграф
».
Скориставшись перемовинами
своїх переможців, англієць
таки вийняв з кишені
якийсь документ. У жовтаво
Полонений
Вінстон
Черчілль.
Фото
з офіційного
сайту
екс-прем`єр-
міністра
Великої
Британії
му світлі багаття командир розрізнив лиш три слова:
«London Daily Telegraph».
–
хоч для нього не залишилися непоміченими
криві погляди партизан з приводу такої раптової обузи.
– Англієць нас не обманює.
Ланцюжок повстанців, не гаючись, потягнувся у
ліс, рятівний для них, загадковий і ворожий для чужинців,
предковічний субтропічний ліс, густу й мовчазну
темінь якого лиш зрідка прорізували вигуки
сонних папуг. Попереду ішов командир загону Юрій
Покос. Він, як і тисячі романтичних юнаків з різних
кінців світу, приїхав сюди, у Південну Африку, з далекої
України захищати свободу і незалежність бурів,
боронити Трансвааль від англійських колонізаторів,
що на зламі дев’ятнадцятого і двадцятого століть все
ще не здатні були позбутися тоскно ниючої імперської
ностальгії.
Врешті загін, виставивши вартових, спинився на
такий жаданий і давно очікуваний спочинок. Сон як
провалля, сон-анестезія від втоми походів останніх
днів, сон як найсолодший трунок для спраглого тіла,
126126
цей сон був таким нетривалим… Ще навіть не засіріло
край неба, як знову тишу порушили постріли. Вони
чулися зліва і справа, попереду й позаду, лунали то
спорадичним сухим кашлем, то зливалися в суцільний
гавкіт – загін потрапив в оточення великої сили,
що стягувала простір навкруг залізним кільцем. Один
за одним падають бури, і ось уже Юрій із нечисельними
побратимами стоїть із зв’язаними руками перед
строєм англійських солдат. Недавно полонений англійський
кореспондент підходить до тепер уже полоненого
командира бурів. Вони зустрілися поглядом і
кожен з них вперто не відводив очей – вони довго
стояли отак, мов знаючи, що їм більше ніколи уже не
зустрітися, хіба в поважних енциклопедіях, і то на різних
сторінках. Командир бурів Юрій Покос ввійде в
історію української літератури під ім’ям Юрій Будяк,
він видрукує після повернення низку своїх творів у
журналах «Українська хата», «Літературно-науковий
вісник», газеті «Рада» й інших, видасть книги «Невольниця
», «На полях життя», «Буруни», «Записки
вчителя», «Стрільці-ловці» та ще низку, зазнає популярності
особливо як дитячий письменник, і буде перекладатися
на інші мови, працюватиме в українській
Центральній Раді, утверджуючи державність уже не