Імена твої, Україно
Шрифт:
все можливе і допомогти нам.
Роберт Міллікен одразу переказав свою телефонну
розмову президенту Сполучених Штатів. Гувер в свою
чергу не належав до людей, що полюбляють відкладати
рішення і зателефонував держсекретарю. А вже на
горіхи від держдепу консулат отримав сповна.
– Вперше за мою практику візою іноземця клопочеться
сам президент США, – подиву ванкуверського
консула не було меж, як і його
перед Феодосієм Добжанським.
…Багато води спливло відтоді в Дніпрі і Патомакові.
Одна за одною виходять наукові праці Феодосія
Добжанського, його книги видавалося б «вузької»
наукової тематики витримують три-чотири перевидання
і дають резонанс не тільки серед науковців, а
й серед громадськості. Навіть через три десятиліття
після публікації про них говоритимуть так, як пише
про свої особисті враження відомий американський
Феодосій
Добжанський
(сидить, другий
зліва) зі своїми
колегамизоологами
Київського
університету
перед від’їздом
до Петрограда.
1924 р.
132132
мікробіолог і генетик, професор Гарвардської медичної
школи в Бостоні Бернард Девіс: «Я був вражений
і приголомшений книгою видатного гуманіста і біолога
Ф. Добжанського».
Ім’я науковця набуває світового звучання, воно на
шпальтах не тільки спеціалізованих наукових журналів,
його ім’я викрикують хлопчаки, продаючи популярні
газети на вулицях міст. Приходить визнання,
звання професора Колумбійського, Рокфеллерівського
і Каліфорнійського університетів, близько 20
почесних дипломів інших університетів світу. Його
обирають членом Національної академії наук, Американської
академії науки і мистецтва, Американського
товариства філософів, членом багатьох академій світу,
в тому числі Лондонського королівського товариства.
Феодосій Добжанський удостоюється престижної
Кімберівської генетичної медалі, президент США
особисто вручає в 1964 році Національну медаль за
розвиток науки.
Більшовицька Росія теж не забула колишнього вихованця
Київського університету. В газеті «Правда»
за 2 вересня 1947 року про Ф. Добжанського напишуть
так: «…подвизается теперь в США на поприще
клеветы против советских биологов и «задает тон» в
этой антисоветской кампании».
У перемоги велика рідня… Польське коріння роду
Добжанських
Польща вважати своїм, на українській землі він народився,
виріс і здобув університетську освіту, зробив
перші кроки в науці, на американському континенті
Феодосій Добжанський здійснив свій науковий
под виг. Чий же він? Донька вченого Софія сказала
про це так: «Єдиною країною, де мій батько почувався
пов ноправним громадянином, була країна, що не
знає кордонів, ця країна – наука».
ВИШНЕ МОЯ,
ЕМІГРАНТКО…
У величезному, роззолоченому кабінеті посла Росії
в Константинополі князя Лобанова-Ростовського ієродиякон
Агапій в стриманому чернечому одязі видавався
уже зовсім мізерним та жалюгідним. Князь полю бив
пишні апартаменти, з високою вигадливо оздобленою
стелею, аби підкреслити велич і потугу Росії, а заодно і
свою власну, бо ж при нагоді не забував зазначити, що
його родовід від самих Рюриковичів.
Князь довго і прискіпливо вивчав поглядом ієродиякона,
як розглядає неспішно натураліст якусь рідкісну
комашку, аж доки не озвався невдоволено:
– Ви священнослужителем, слугою Божим лише
називаєтесь, а насправді творите аж ніяк не Боже
діло. Хто ж то вас підговорив у Лондон в «Колокол»
наклепи писати на наш консулат в Афінах та на старших
за чином святих отців?
– Ваша світлосте, мені належить служити у церкві,
дотримуватися постів і всіх канонів, а видруком газет
чи книжок хай клопочуться інші, – делікатно не
погодився отець Агапій.
– Лукавите, дияконе, – ствердів голос посла. –
Достеменно встановлено, що то ваші кореспонденції
там друкувалися. Але мене дивує інше: вам, малоросам,
російська держава дає хліб, а ви їй у відповідь –
камінь. Вас, дияконе, простого ченця Києво-Печерської
лаври, митрополит Філарет ставить секретарем
канцелярії, а ви чим віддячуєте? Заводите дружбу
з Кулішем, Драгомановим, вам по духу босяк Шевченко?
Щоб вирвати вас із вельми сумнівного товариства,
скеровують служити у консульську церкву в
Афінах. Яка ж віддяка від того? Ваші наклепи Герцену
в «Колокол»?
– Я ніколи ні на кого не зводив неправди, – ієромонах
перехрестився, хрест він наклав на себе щиро,
бо не мав за сказане в душі сумнівів чи вагань.