Михайло Драй-Хмара

Гальченко Сергій

Перед грозою

Перший проїхав фургон —загуркотали колесана позахмарнім мосту…Загуркотали – і стихло.Сонце сховатися встиглоза рядовину пухнату, густу.Раптом розквітнули плеса —огняні й сині, як льон.З неба летять стрімголовзолотохвості гадюки —мовкне, мов мертва, земля.Вітер розкрилює крила —чоло тополя схилила.Темрява вкрила поля.Зняті над жертвою руки —зараз

поллється кров!

1926

Круті

Шипшина й терен при дорозі,а в далині – полки дубів.Трясуся на скрипучім возі,спускаючись з крутих горбів.Лягає м’яко курявана гречку, на тернясте поле…Колись гула тут татарва,тепер золотокрилі бджоли.Та ще шуліка угорікогось пасе хижацьким окомі навіва думки старіпро те, що гине з кожним рокомОстанній жолоб – і зненацькабіленька церковка, хати…Тут зародились «Люборацькі»¹,тут жив Антосьо: це – Круті.

1926

«Південь. Сонце. Спека…»

Південь. Сонце. Спека.Хліб зів’яв, посох.З голубого глеказолотий пісок.Опускає криламлявий суховій, —де ви забарились,хмари дощові?

1926

«Прийшло на рано…»

Прийшло на рано:розцвів карм'aзин¹і в тінь пішов.Через майданипливуть тумани,мов білий шовк.А в полі хориперепелині,блищить роса.Кругом простори,як в синім морі,дзвенить коса.І враз огнистесхватилось сонце(там в’яжуть жень).Встає барвистийі променистийтрудовий день.

1926

«І кожен день кудись в трамваї…»

І кожен день кудись в трамваї,і кожен день не те, що треба, —а десь і Ганг, і Гімалаї,і спокій голубого неба.Та неминучого не зрушиш,і вколешся, рвучи троянди:не в нас цвітуть великі душі,не наш борець Махатма Ганді¹!

1926

«Над озером рідкий туман…»

Над озером рідкий туманмололи невидимі жорна,і граб крізь сірий каравантемнів, мов шибениця чорна.На ньому колихались трупи…Чи, може, то здавалось так,бо й горбики були – як струпи,а небо – як гнилий чардак.Нудьга морочна і стара,немов історія Вкраїни,смоктала серце… То – мара,то – демон сивої руїни.

1926–1927

«Накинув вечір голубу намітку…»

Накинув вечір голубу наміткуна склений обрій, на вишневий сад,і

бачу я крізь ажурову сіткусузір’їв перших золотавий ряд.Село затихло: ніч коротка влітку,і зморений косар спочити рад.Десь кумкають жаби, і срібну ниткупряде одноголосий хор цикад.Вслухаюся в чуйну, дрімливу тишу,боюсь її сполохать, ледве дишу, —і раптом тиша переходить в шум:земля як мідь дзвенить і лине д’горі,ростуть дерева, колосіють зорі,і б’ють джерела світозарних дум.

1927

Із циклу «Море»

І

Ніде ні човна, ні вітрила, —лиш хмар верблюжі табуни,чаїні гостророгі крилата білопінні буруни.Мій човен у блакитнім крузі:далеко в море однесло.Прозорі плавають медузи,зітхає золоте весло.І легко-легко дишуть груди,а очі сонце п’ють і п’ють…Внизу – чайки, вгорі – верблюди,а гомону землі не чуть.

II

На п л я ж і

Лежу нерухомо, як камінь.Пісок – гарячий черінь,а сонце жалить голкамиі прискає золотом в синь.Позаду гора. Веранда.Кошлатить вітрець течії.За молом біліє шаланда,і хвилі гойдають її.

III

Солоний вітер подув із моря,напнув вітрило і щоглу гне.Шумливі хвилі із вітром спорять,човна гойдають, несуть мене.Стемніли хвилі, і баранцямиукривсь широкий морський простір.Он біла чайка летить над нами —і прямо в море, у самий вир!

1927

Провесінь

Минеться скоро день февральнийжорстокосердий і скупий, —і задзвенить залізо ральне:оратай вийде у степи…І над великою рікоюгрізний заграє льодолам —тисячеустою луноюрозляжеться як грім кругом.Поодчиняє сонце брами,розкрає череслом блакитьі над похмурими хатамивеселий вітер зашумить.Веснуй, о весно, над землею,розвій зимовий біль тугий,пролий на снігову киреюконовку ярої жаги!

[1925–1928]

Лебеді

Присвячую своїм товаришам

На тихім озері, де мліють верболози,давно приборкані, і влітку, й восенито плюскоталися, то плавали вони,і шиї гнулися у них, як буйні лози.Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морозиі плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —плавці ламали враз ті крижані лани,і не страшні для них були зими погрози.О гроно п’ятірне нездоланих співців,крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,що розбиває лід одчаю і зневіри.Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуттяведе вас у світи ясне сузір’я Ліри,де пінить океан кипучого життя.