Михайло Драй-Хмара

Гальченко Сергій

1926

В село

Блискучий сніг, колючий вітер,гудуть натягнуті дроти.Шляхів нема, немов хто витер,і важко проти вітру йти.Навколо снігова пустеля,холодна осяйна краса,а зверху віковічна стеля —чужі й порожні небеса.А де ж ті стріхи кострубаті? —Скрізь кучергани намело,і ні однісінької хати —неначе згинуло село.За революцію вмирало,терпіло

війни, голод, мор,і от для нас – рятунок рало,для нього – страта і розор.За кучерганом за високимон Ленін із ясним чолом:– Ось тут, ось тут воно, під бокомкурою замело кругом…¹І знову грузько я ступаю,а в очі пилом сніговій…О серце, серце, бийсь до краю,поки хоч крапля є надій!Замети розтопи сльозами,огнем палючим розпали,або вже розірвись з нестями,розвійсь, як пригорща золи!Блискучий сніг, колючий вітер,думки – натягнуті дроти.Шляхів нема, немов хто витер, —а треба йти!

1925

Вірші різних років

Молода весна

Одцвітають півонії! Кров’юзабагрилась навколо земля, —то владичиця смерть над любов’ю,над красою тріумф свій справля.Переможная, спис твій і в менеу скривавлених грудях стремить,але серце цвістиме огненне,як остання весна зашумить!

1920

«Хмеліють хмари, хвилюють в трансі…»

Хмеліють хмари, хвилюють в трансі.Повстань, титане молодий!Хай запалають протуберанці:на бій, на бій!На сході гомін, спів буревію,піднось скрижаль золоторун…Я огневію, полуменію:я твій вістун!Рубінять рани. Весніє. Вранці.Мечі на трупах ворогів:палають гнівно протуберанці —світанний бій!

1921

«Ревно забилось в тривозі…»

Ревно забилось в тривозі:– Хто ж ти – мій ворог чи друг?Я – на останній дорозі,серед проклятих яруг.Нидію в замкненім колі.Морок густий навкруги —вже не побачу ніколисонця твого корогви.Сон не присниться пророчий —в серце хтось цвяха забив.В темряву вічної ночі —зір мій сліпий.

1923

«Справдились навісні вир'oки…»

Справдились навісні вир'oки(ні раб, ні цар їх не уник) —зв’ялив весняр блакитноокийсвітанного життя бильник.Не скаже батько: «Милий сину»,і не пригорне син його,як я маленьку домовинудо серця пригорнув свого.Роз’ятрив нам

весняр унози,улучив лучник боляче, —та не впадуть на вічко сльозиз невиплаканих очей!

1923

«Білі вишні, ще й білі морелі…»

Білі вишні, ще й білі морелі:– Здрастуй, золота Харито¹! —Розплітає хмарам джерегеліпустотливий вітер.Як бджола в саду вишневім,знову п’єш ти й знову раниш,а на ранок, як пісок у жмені,розтечешся і підманиш.Тільки синь дніпрова не підманить,ще сильніша, як Харити очі…Гонить вітер хмарні каравани:буде дощик проти ночі.

1926

З циклу «Сліпі»

Ми сонця-радості не бачимо:ми – сліпі.Ми навіть горя не оплачемов німій журбі.Кривавий деспот випив очі намогнем війни —і от навіки потолоченожиття лани.О світе ясний, світе радісний,ти згас навік,А біль шалений, біль ненависний,живе – не зник!

1926

Поетові

Павлові Тичині

Люблю твою пісню н'oву,її могутній язик,радію кожному слову,що входить у твій словник.В голубих садах мистецтварозцвітає вона, як мак:в ній горить не миру, не жрецтва,а буяння і гніву знак.І обняти в ній кожного радий,будь то турок, вірмен чи лях,ти Вкраїні, майбутній Гелладі,простилаєш всесвітній шлях.

1926

Маленькій Оксані¹

Коли на груди ляже каміньі дихать не дає мені,коли, не приспаний роками,розбудить жаль думки страшні;Коли отрутою гіркоюналита вщерть душа мояі плакать нишком, самотоюуже не в силі я, —тоді голівку злотокосуя до грудей своїх тулю,дитячий лепет п’ю, як росу,і оживаю, і люблю.І знову віра воскресаєу серці стомленім моїм,а сльози… їх уже немає,і жаль розвіявся, як дим.

1926

«Здрастуй, липню кучерявий!..»

Здрастуй, липню кучерявий!Із дванадцяти братівтільки ти м’які отавистелеш на моїй путі;тільки ти один зі мноюслухаєш під скрип гарби,як вечірньою добоюперепели б’ють в забій,як бджола летить із полядо пахучих щільниківі в душі ростуть поволіритмів золоті разки.

1926