Отаман Зелений
Шрифт:
Це було щось неймовірне. Злива, грім! А всі біля Тараса — слухають його. Відключилася підсилювальна апаратура — згуртувалися ближче, декілька чоловік затуляли кобзаря парасольками, дощ заливав бандуру, над головою тріщало небо, а слова пісні наче були написані, щоб співати їх за такої погоди. Так усе збігалося: Тарас співає щось про грозу, а тут над головами — бах-ба-бах!
Неймовірно!
Дякую, друже Тарасе!
Максим СЕЛЮЗКІН
Київ
Незборима нація (Київ). — 2010. — Серпень. — Ч. 8 (294). — С. 4.
Яка потужна сила в цих словах, як гартують вони волю, запалюють дух!
Це слова з поеми “Месницькі мечі”. Микола Щербак присвятив її отаманові Зеленому (Терпилу). А кобзар Тарас Силенко, пройнявшись вільним духом Трипільської Січі, поклав ці слова на музику. І народилась геніальна “Пісня про отамана Зеленого”.
7 червня 2010 р. поет помер. Ми так і не довідались, чи долетіла до нього через океан ця пісня.
Народився Микола Щербак 26 листопада 1914 р. на Черкащині, в селі Топильна, що неподалік Шевченкових Кирилівки та Моринців. Закінчив Харківський інститут журналістики, Київський педагогічний інститут ім. Максима Горького. А потім Москва на спілку з Гітлером запалила світ. “Другу світову війну пережив тяжко, — писала дочка Ляля, — мобілізація в Червону армію, кривавиця на фронті, німецький полон, мучеництво в таборах полонених за колючим дротом, виснажлива робота на фабриці в Німеччині”.
У 1946 — 1947 рр. Микола Щербак працював учителем української мови та літератури в Українській гімназії у Баварії. 1950 року переїхав до Сполучених Штатів. Жив у штаті Нью-Джерсі. Працював в індустріальній компанії, згодом — радіожурналістом, рецензував книги у “Freelance Writer”. Ці рецензії-огляди впродовж 27 років виголошував через “Голос Америки”.
Микола Щербак — член Об’єднання українських письменників “Слово” (Нью-Йорк), Об’єднання письменників дитячої літератури ім. Глібова (Торонто) та Національної спілки письменників України. Він — автор збірок віршів “Вітри над Україною” (1947), “П’янкий чебрець” (1953), “Шляху вічність” (1954), “Багаття” (1959), “Віршована абетка” (1960), “Волошки” (1969), “Пахощі суцвіття” (1982). У Києві 1991 року вийшла друком збірка “Чебрець” (2-ге видання у 2004 р.), а у Канаді побачила світ книжка з нотами під назвою “Сонечко”. Чимало віршів для дітей зі збірки “Волошки” поклав на музику композитор Сергій Яременко.
Понад піввіку Микола Щербак був відірваний від Батьківщини, але в його серці завжди ясним промінням світила Україна та його рідна Черкащина. Про них весь час думав, для них творив, ними жив. Вічна пам’ять!
Тетяна НАУМЧУК
Незборима нація (Київ). — 2011. — Червень. — Ч. 6 (304). — С. 4.
На могилі повстанця-зеленівця Панаса Пустового. В центрі Михайло Горловий, попереду Роман Коваль. Щербанівка, 2009 р. З оригіналу. Публікується вперше.
Відгомін
Книжку “Отаман Зелений” Романа Коваля я читав із квітучим трепетом душі. Події, що описуються в ній, місцевість мені дорогі і близькі. Розповідь про славного сина України із Трипілля щира і глибока до болю. Автор з далекої Горлівки, що на Донеччині, пройшов дорогами й стежками отамана Зеленого (Данила Терпила), щоб розказати нам про нашого земляка — героя України.
Ось і прийшов омріяний час, якого так довго чекали Трипільщина і вся Україна, — про Зеленого і його козацтво сказане слово правди. Її ми чуємо з розповідей близьких і рідних, з уст самого Зеленого. Він говорив: “Я і мої козаки б’ємося і будемо битися за визволення України від всіх її ворогів”. Данило був вольовий, добрий і розумний отаман. Під його крилом стояла ціла армія українського люду, яка згідно з даними більшовиків налічувала 35 тисяч козаків і старшин. Одним з них був мій рідний дід по матері — Петро Стрілець…
Я вдячний Романові Ковалю, що він доніс до нас правду з уст козаків, старшин, отаманів і військових начальників. Тепер ми, онуки і правнуки гордих козаків-зеленівців, знатимемо правду про отамана Зеленого, його славне козацтво, про ті часи і події, що відбувались на нашій багатостраждальній землі.
Книга Романа Коваля є одною із зернин правди, які він посіяв, щоб українська історія засяяла гранями своєї величі і слави.
Михайло ГОРЛОВИЙ, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки художників України
Київ
Незборима нація (Київ). — 2008. — Квітень. — Ч. 5 (267). — С. 2.
Шановний пане Романе! Чула Вашу передачу по радіо про отамана Зеленого. Наприкінці Тарас Силенко проспівав пісню про нього. Слухала із захопленням. Я думала, що вже втратила здатність захоплюватися. Але героїчні біографії отаманів воскресили в мені здатність захоплюватися. Я посмертно закохана у всіх Ваших отаманів. Вічна Пам’ять їм та їхньому славному козацтву!
Мирослава ЗАЙКО м. Заліщики Тернопільської обл.
Незборима нація (Київ). — 2008. — Квітень. — Ч. 6 (268). — С. 1.
Прочитала чудову книжку “Отаман Зелений” і дуже задоволена. Чому? Тому що думка автора про цю видатну особистість повністю збігається з тим, що розповідав мені мій батько, який народився у с. Халеп’ї. У “Неповному списку козаків і старшин отамана Зеленого” знайшла і свого діда — Совершенного Петра Лавровича разом із двома братами. Дуже вдячна авторові за труд.
Наша сім’я має багато документів, фото того часу. Можемо багато розповісти.
Ірина СОВЕРШЕННА, доцент Київського національного торговельно-економічного університету
Незборима нація (Київ). — 2008. — Листопад. — Ч. 11 (273). — С. 1.
Говорят, что они бьши особой породой украинцев — людьми не только слова, но и дела. Говорят, сегодня такие, увы, больше не рождаются. Почему? Об этом наш разговор с исследователем судеб атаманов Гайдамацкого края писателем Романом Ковалем. В Украине, наверное, больше людей, которые его взгляды не разделяют, чем тех, кто с ними соглашается. Но пока другие ищут в нашем прошлом истоки демократии, он изучает жизни тех, кто в борьбе за свой народ опирался на силу и саблю.