Підняти вітрила!
Шрифт:
Дзвін на палубі тричі вибив два короткі удари й один довгий.
— Уже пів на дванадцяту, — сказав стерновий.
— Звідки ви знаєте?
— Зараз я поясню тобі, причепо, бо, бачу, що не відстанеш.
— Я слухаю, дядьку Герасіме. — Мігу аж перехилився через край койки.
— Бачиш, на кораблях моряк стає на службу через кожні чотири години — о дванадцятій дня, о четвертій по обіді, о восьмій вечора і так далі. Цей час називається вахтою. Ясно?
— Ясно. А при чому тут дзвін?
— Тут
— Одинадцять з половиною, дядьку Герасіме! Тепер мені ясно!
— Але це означає й ще одне: пора замовкнути!
— Мовчу… Але я хотів би спитати ще: звідки дядько Ієремія знає, що так треба вибивати?
— Я навчив сьогодні всіх.
— А якби я вас не спитав, то ви мені й не сказали б!
На палубі почулись кроки, потім голос Ієремії:
— Бусуйок, ти спиш? Вставай!
Плотогон пробурмотів щось крізь сон і перевернувся на другий бік. Але Ієремія взяв прута на палубі, просунув крізь ілюмінатор і штурхонув ним.
— Ну, соньку, вставай!
— Дядьку Герасіме, — спитав Мігу, коли Крістя пішов по трапу, ступаючи по східцях, наче по колодах на плоту. — А звідки вони знають, коли треба вибивати? У них є годинник під рукою?
— Аякже. Капітанів.
Надворі вдарив дзвін, сповіщаючи про закінчення першої вахти.
— Уже північ, Мігу. Якщо не замовкнеш, кінець дружбі.
— Я вже сплю! Тільки ви ще не сказали, навіщо треба вибивати.
— Щоб усі знали, скільки часу минуло…
— А навіщо це знати, коли всі сплять мов убиті!
— Ну, бісеня, це вже забагато запитань! Є дуже великі кораблі, на них десятки моряків… Там сплять не всі… А потім, хоч-не-хоч, це давній звичай — і моряки дотримуються звичаїв краще, аніж усі інші люди.
Ісмаїл зненацька зупинився посеред кубрика.
— Якщо ти не мовчати, то я тебе купати в Дунаї!
Тільки тепер юнга, скріпивши серце, вмовк. Невдовзі він почув, як похропують Герасім і кок. У кубрику гуло, ніби тут було повно джмелів, як у лісовому дуплі. Крізь ілюмінатор заглядав місяць, обмацуючи долівку срібним променем. За бортом тихенько хлюпотів Дунай.
— Бам-бам, бам! — долинуло знадвору.
«Пів на другу!..» — прошепотів Мігу, провалюючись у сон.
Тільки острах торкнувся його дрімоти — щоб не приснився дід Іфрім, як він снився раніше, ще коли хлопець не став моряком.
РОЗДІЛ VII
ДОШКИ
Коли Мігу проснувся, в каюті не було нікого, а в ілюмінаторі замість місяця гойдалося сліпуче сонце.
— Комедія! — буркнув юнга, зіскакуючи з койки, але враз похитнувся, ледве втримавшись на ногах.
Знадвору долинав якийсь дивний шум, ніби лотоки шуміли.
— Ми вийшли в море! — вигукнув хлопець, кидаючись до дверей.
На палубі Мігу спантеличено протер очі: землі ніде нема, і спробуй здогадайся, чи ти біля Суліни, чи під Стамбулом, тільки морська вода, така спокійна здалеку, розгойдується велетенськими валами… Він три місяці дивився на море з берега, та чи міг знати, що воно так витанцьовує?
— Доброго ранку! — почувся за спиною голос Антона.
Капітан стояв на носі й дивився в підзорну трубу.
Юнга злякано обернув до нього голову:
— Ми вже вирушили на Стамбул? А я хотів послати додому листа…
— Заспокойся! Хіба ти забув — учора ми вирішили, що сьогодні виходимо в море на випробування?
Зненацька вітрила зашуміли, щогли «Сперанци» вигнулись і потягли корабель у хвилі, аж вода дійшла до парапету. Мігу вчепився за люк.
— Ми не перекинемось?
Ніхто йому не відповів, усі займались своїми справами, так ніби палуба стояла рівно.
— Чому корабель іде так, на борту?
— Бо вітер по траверсу, а в нас нема баласту.
— Справді? — буркнув юнга, не второпавши нічого.
— А тобі не зле в морі? — спитав його Антон. — Нічого не болить, не нудить тебе?
— Ні, пане, я почуваю себе добре. — А їсти хочеться?
— Навіть дуже.
— Отже, в тебе морська душа. Ісмаїле, зараз гість прийде до столу!
Проковтнувши сніданок, ніби він цілий тиждень не їв, Мігу пішов подивитися, що робиться на кораблі. Він подався вздовж парапету, косуючи одним оком на хвилі, які підводили голови, готові метнутися вперед.
— Доброго ранку, дядьку Герасіме! — привітався він, діставшись до стерна. — Скажіть, будь ласка, що це таке — вітер по траверсу?
— Це вітер, який віє збоку, отак, як зараз.
— А що таке баласт?
— Різноманітний вантаж — пісок, каміння, який кладуть у трюм, коли нема іншого вантажу, щоб корабель осів у воду. Бо інакше при сильному вітрі він може перекинутись.
Навіть перекинутись? А в них же нема баласту!..
Однак тут відбувалися тільки випробування, тобто люди перевіряли управління вітрилами, ходові якості корабля, самі звикали до нього, адже дехто зовсім не знав моряцької справи.