Підняти вітрила!
Шрифт:
До обіду екіпаж «Сперанци» встиг пройти по всіх вулицях Стамбула.
— Давайте зайдемо й на базар, — запропонував Антон, — потім десь поїмо, хоча тутешні їдальні мені дуже не подобаються. Побоююсь, ми жалкуватимемо за Ісмаїлом!
— А може, він ще повернеться! — сказав Мігу. — Невже… — Але так і замовк, не доказавши, бо побачив самого Ісмаїла — з тюрбаном на голові і в шароварах, він ішов їм назустріч, жвавий і гордий, наче брат самого султана, а поряд ступала моторненька маленька туркеня, щебечучи з-під чадри. — Дядьку Ісмаїле! — гукнув хлопець.
Побачивши своїх, кок зупинився, зрадів, низенько
— Що з тобою, Ісмаїле? — радісно спитав капітан, не вірячи власним очам.
— Я все добре, пане!
— А дружина? Що ти з нею зробив?
Ісмаїл закліпав очима.
— Яка дружина? Гюльсум?
— Авжеж, адже ти з нею пішов з пристані. Що ти з нею зробив?
— Вдома!
— А це хто?
— Це? Дружина. Лалель!
Почувши своє ім'я, туркеня радісно защебетала під тоненькою чадрою й по-дружньому махнула чужинцям рукою.
— Тьху, та бий його лиха година, цього турка! — здивовано вигукнув Хараламб, намагаючись розгледіти під чадрою обличчя Лалель, сміх якої пропік йому серце.
Ісмаїл підійшов до Антона, понурив очі й попросив сором'язливо, мов хлопчак.
— Пане, дати ще п'ять ікосари. Можна?
— Звичайно, Ісмаїле! Тільки ж дивись, не викидай їх на вітер.
— Я не кидати, пане. Я дати Лалель.
Туркеня знову засміялася, аж затремтіли чадра й шовкова мантилья, потім рушила за Ісмаїлом, жваво вицокуючи своїми маленькими каблучками по бруківці вулиці.
Антон смикнув за рукав Хараламба, який втупився їй услід.
— Ходімо, хлопче, не витріщай очей! Повір мені: з турками жарти кепські!
Базар у Стамбулі — це величезна зала на кілька гектарів, але його радше можна вважати за місто посеред міста, бо тут є свої вулиці, провулки, переходи й майдани, усі під одним скляним дахом. Сонячне світло пробивається крізь нього тільки ледь-ледь, допомагаючи продавцеві приховати гандж свого товару. Обабіч вуличок стоять лавки, великі чи маленькі, майже в кожній із них у глибині є прихована кімнатка, де в шафах, скринях і ящиках, обкованих залізом, зберігаються цінні речі.
Загалом кожна вуличка має свій товар. На одній продаються парфуми, чотки, гребінці, перські люстерка з тонко розписаною каймою, на другій — полотно, шовк, індійський кашемір, вишиті золотом сорочки, перські шалі, вуалі, парча — одне слово, все, що може пошити, пофарбувати й виплести з бавовни, вовни, золота й срібла людська рука від Лондона до Байджі. Ще на одній вулиці можна знайти найдивовижніше взуття, яке навіть неможливо уявити на нозі європейця. Японський шовк, сап'ян, оксамит, парча найрізніших кольорів були використані для того, щоб надати найнесподіваніша форм цьому виробу, який обтягає ногу. Далі йшли лавки килимів, каптанів, ятаганів і ножів, лавки, де продавалися золоті й срібні нитки, кисети, жилети, доломани. Але найбільші багатства, що їх неспроможна осягнути жодна уява, приховувалися в лавках старовинної зброї, бо тут багатства більше, ніж коштовного каміння в усіх мішках у ювелірних лавках. Тут можна знайти дамаські шаблі, лати, списи, сідла, прикрашені золотом і коштовним камінням, старовинні рушниці з кременем або з ґнотом, які зачаровують майстерним оздобленням, — та що там казати, тут є всяка зброя, що її войовники носили при собі від часів Чінгісхана, а може, ще й давніше.
Ідучи
Вони вже прямували до виходу через вулицю килимів, коли Ієремія зненацька вигукнув:
— Дивіться, пане, наш вірменин!
І справді, в лавці стояв чоловік у золотистому каптані й про щось жваво розмовляв з так само розкішно одягненим купцем. Глянувши на нього, Антон Лупан враз переконався, що це таки Акоп. Два чорні служники, стоячи навколішки, швидко зашивали туго напханий мішок, який зовні здавався бідним. Вірменин ще поговорив трохи з іншим купцем, і вони обидва подалися в задню кімнатку.
— Чи ти ба, як одягнений наш жебрак! — сказав Хараламб. — Треба було попросити в нього тридцять ікосарів, якщо не більше!
Антон Лупан знизав плечима — його не цікавило чуже майно. Зате Герасім, ясна річ, розсудив інакше, і гірко доведеться бідолашному Акопові, якщо він з'явиться в порт у золотистому каптані!
На протилежному боці вулиці перед лавкою сидів на бруківці старий продавець тютюну у брудному тюрбані, насунутому на очі, обличчя його ховалося в скуйовджену, давно не чесану бороду, одягнений він у драний довгий каптан. Антонові видалось дивним, що той приблукав зі своїм товаром сюди, на вулицю килимів, бо тютюном торгували в іншому місці.
Двері в глибині лавки прочинилися, з них вийшли Акоп і купець, кожен із них тримав у руках по скриньці.
В очах старого продавця тютюну сяйнув і тут же згас короткий зблиск. Антона Лупана охопило те саме дивне хвилювання, як і вранці на пристані, коли він відчув у натовпі чийсь погляд. Він так і застиг на місці, втупившись у продавця тютюну. Але той сидів непорушно й байдуже, і стільки втоми було в його очах, що капітан «Сперанци» вже не сумнівався, що йому все приверзлося.
Перед обідом Антон купив чотири револьвери й три голландські рушниці-двостволки — один ствол для кулі, другий для шроту.
Відправивши людей зі зброєю й коробками набоїв у порт, він зайшов у готель «Пера-Палац» погортати газети, бо вже кілька місяців не знав, що діється в світі.
У холі він побачив, як коротун-негр у тюрбані, більшому, ніж сам, зносив з другого поверху вниз валізу в шкіряному чохлі, — певно, хтось із подорожніх вибирався з готелю. Антон мимохіть глянув на валізу, і вона видалась йому знайомою. За крок повернув голову і глянув ще раз. Так, він уже десь бачив цю валізу і тепер силкувався пригадати, де саме й за яких обставин.
«Мені вже починає ввижатися!» — Він сів у крісло з рисової соломи, попросив кави й почав гортати газети, відігнавши думки і про валізу, і про все інше. За якусь мить хмарка набігла на його чоло, і він мимоволі стиснув газету. Телеграма з Лондона повідомляла, що Чарлз Дарвін захворів і надій на одужання мало.
Ім'я вченого тісно пов'язувалося з Антоновими планами, він сподівався на його підтримку і, перш ніж вирушати в дорогу, хотів побачитися з ним і попросити поради, цього разу віч-на-віч, а не листовно. Антонові потрібна була підтримка великого дослідника. Він у тратив друга, а тепер загрожувала небезпека втратити і справжнього натхненника цієї подорожі.