П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Річард злетів на коня.
— Звичайно. Вибач, Джіан. Поїхали.
Річард почав турбуватися, що у Дю Шайю вже виникли неприємності з жителями Ферфілда. Вони відмінно знали, що вона прийшла з Річардом і Келен. І знали, що вона — дружина Річарда.
Він пришпорив коня. Від хвилювання у нього підвело живіт.
Двері укритого за деревами будинку відчинилися. Звідти виглянув Едвін. Річард трохи заспокоївся. Напевно, той чоловік, якого вони врятували, вмирає, і вони хотіли, щоб він встиг до нього, поки той
Річард не розумів, що тут робить Дю Шайю, але припускав, що вона, можливо, відчуває якусь спільність з вмираючим, оскільки її теж повернули до життя таким же чином.
Едвін, стурбований і зляканий, провів їх по коридору і добре обставлених кімнатах у глиб великого будинку. У будинку відчувалася якась порожнеча, тиша і печаль. Річард подумав, що це цілком природно, адже дружину Едвіна вбили.
Вони дійшли до кімнати в кінці короткого тьмяно освітленого коридору. Двері в кімнату були закриті. Джіан тихенько постукав, а потім повів кудись смутного Едвіна.
Перш ніж піти, Едвін схопив Річарда за рукав:
— Якщо щось знадобиться, Річард, я тут. Річард кивнув, і Едвін дозволив Джіану відвести себе. Двері відчинилися. З кімнати виглянула Дю Шайю. Побачивши Річарда, вона вийшла в коридор і, упершись рукою йому в груди, змусила позадкувати. Потім зачинила за собою двері. — Річард, ти повинен мене вислухати. — Вона продовжувала утримувати його. — Вислухай дуже уважно і обіцяй не сходити з розуму.
— Сходити з розуму? З чого раптом?
— Будь ласка, Річард, це важливо. Ти повинен мене вислухати і зробити так, як я скажу. Обіцяй.
Річард відчув, як кров відринула від лиця.
— Обіцяю, Дю Шайю, — кивнув він. — У чому справа? — Вона підійшла ближче. Продовжуючи упиратися долонею йому в груди, Дю Шайю взяла іншою рукою його за плече.
— Річард, та людина, яку ти знайшов… Це Келен.
— Дурниця! Келен я б упізнав.
На очах Дю Шайю блиснули сльози.
— Річард, будь ласка! Я не знаю, чи виживе вона. Ти повернув її до життя, але я не знаю… Я хотіла, щоб ти прийшов. Річард насилу зміг вдихнути.
— Але… — У голові запанувала порожнеча. — Але я б упізнав! Дю Шайю, ти напевно помилилася. Келен я б неодмінно б впізнав!
Дю Шайю стиснула йому руку.
— Я й сама не могла впізнати, поки ми не змили… Річард рвонувся до дверей. Дю Шайю відштовхнула його.
— Ти обіцяв. Обіцяв вислухати.
Річард ледь чув її. Думки розбіглися. Він бачив лише лежаче в полі покалічене закривавлене тіло і не міг змусити себе повірити, що це була Келен.
Річард вчепився п'ятірнею в волосся.
— Будь ласка, Дю Шайю, не роби зі мною цього. — Кожне слово давалося йому важко. — Не роби цього. Будь ласка!
Вона струснула його.
— Ти повинен бути сильним, інакше у неї не залишиться жодного шансу. І будь
— Що тобі треба? Говори. Говори, Дю Шайю! — По його щоках котилися сльози. — Будь ласка, скажи, що тобі потрібно.
— Мені потрібно, щоб ти мене вислухав. Ти чуєш?
Річард кивнув. Він не розумів толком, про що вона просить, але все одно кивнув. Його думки мчали галопом. Він може зцілити Келен. У нього є магія.
Але зцілює Магія Приросту.
Шими забрали Магію Приросту. Дю Шайю знову струснула його.
— Річард!
— Вибач. Що? Я слухаю.
Дю Шайю більше не змогла витримати його погляду.
— Вона втратила дитину. — Річард моргнув.
— Тоді ти помилилася. Це не може бути Келен. Дю Шайю, дивлячись в підлогу, набрала побільше повітря.
— Келен була вагітна. Вона сама сказала мені про це, коли ми були в тому місці, де жив Андер.
— У Вестбруку? — Дю Шайю кивнула.
— Там, до того, як ви з нею поїхали одні до гірського озера, вона мені сказала. І взяла з мене слово, що я тобі не скажу. Лише сказала, що це довга історія. Вважаю, що зараз ти маєш право знати.
«Вона втратила дитину».
Річард осів на підлогу. Дю Шайю обіймала його, а він здригався від ридань.
— Річард, мені зрозуміла твоя біль, але сльозами горю не допоможеш.
Річард нарешті змусив себе заспокоїтися. Притулившись до стіни, він відчужено чекав, коли Дю Шайю скаже йому, що він може зробити.
— Ти повинен зупинити шимів.
— Що?! — Він схопився на ноги.
— Якщо до тебе повернеться магія, ти зможеш зцілити її. Все різко встало на місце. Він повинен вигнати шимів.
Тільки і всього. Лише вигнати шимів, а потім вилікувати Келен.
— Річард, коли ми були в тому місті, Келен сказала мені, що носить дитя… — Слова «носить дитя» буквально обпекли його як кнутом. Він усвідомив, що Келен чекала дитину, а він і не підозрював про це, а тепер це дитя вже мертве. — … Вестбрук… — Річард, та слухай же! Коли ми там були, місцеві жителі розповідали, що був жахливий вітер, злива та пожежа, які знищили практично все, що належало тій людині.
— Так, і вважаю, це були шими.
— Вони ненавидять його. І в твоєму серці має бути така ж ненависть до шимів, щоб ти зміг їх перемогти. Тоді твоя магія до тебе повернеться, і ти зможеш зцілити Келен.
Думки Річарда мчали галопом. Шими ненавидять Йозефа Андера. Чому? Вже точно не за те, що ця людина вигнала їх, — він цього не робив. Замість цього він поневолив шимів і змусив служити йому. І Доміні Діртх якимось чином пов'язані з тим, що сотворив Андер. Коли Річард з Келен звільнили Шимів, ті скористалися свободою, щоб зігнати свій гнів на речах, які належали Андеру. Але чому на тих, що в Вестбруці, а не тих, що зберігаються в бібліотеці маєтку міністра культури?