Пiд тихими вербами
Шрифт:
I дедалi вона думала, то все бiльше й бiльше здавалося їй, що це добре буде до баби Мокрини пiти. А що Зiнько буває в їх у хатi, то легко буде й дати йому - чи спити, чи з'їсти.
Ця_ думка розважала її.
Устала, обтрусилася. Тодi пiдiйшла до кринички i вмилася холодною водою, щоб не знати було слiз. Ще причепурилася трохи й пiшла. Виходячи з верб, побачила здалека на луцi якогось чоловiка - iшов дорогою. Здалося, що Рябченко. Байдуже їй було до його. Перескочила через тин та й подалася iзнов на весiлля.
Зiнько
– А бачили?
– попитав Карпо.- Денис уже оре пересельську землю.
– Невже?
– Сам бачив. То дожидавсь, боявсь, мабуть, а тепер уже зоемiливсь.
– Це ж виходить - вiн уже впевнився, що справа на його руч повернеться,- сказав Зiнько.- Бо коли б певний не був, то не орав би навмання.
– Ге-ге! Вiн тепер, з'їздивши в город, так пiдняв морду, що й кочергою не достанеш!
– сказав Васюта.- Тiльки треба йому назад її нахилити.
– Провчити їх треба,- промовив Карпо,- провчити наукою доброю, бо порозсобачувалися без мiри, немов тi пси.
– Еге, провчиш їх!
– одказав Грицько.- Коли в їх отой клятий Рябченко такий мудрий на вигадки, що крiзь сито й решето пройде.
– Ну, людина!
– крутнув головою Васюта.- Мав вилупиться чорт, та пiвнi заспiвали - вродився чоловiк. Так тобi й риє, так тобi й крутить, мов той рогатий анциболот у чорториї.
– Васюто!..гарикнув Карпо.
– Не буду… їй-бо, не буду!.. Хай йому всячина!.. Васюта замовк, сiв i почав крутити бiлявого вусика.
– Кажи, Зiньку, ти що думаєш?
– питався Грицько.
– Як на мою думку,вiдказав Зiнько,- то пiдождемо до покрови: у той день йому строк виходить. Коли тодi не здасть землi громадi, то зараз пошлемо жалобу до губернатора.
– А як i губернатор нiчого?
– спитав Карпо.
– Тодi далi… у санод!..- одказав Грицько.- Хоч до царя!.. Нехай Зiнько пише!
Карпо, сидячи кiнець стола i зiпершися на свою кощаву руку велику, похитав головою:
– Нi, не такої їм треба науки, не такої!
– А якої ж?
– Кажiть i робiть уже ви, а як вам не поталанить, тодi i я з своїм словом серед вас озвуся.
Почали гуртом говорити про тую жалобу i таки договорилися, щоб списати її й готову мати, а зараз пiсля покрови, не гаючись, i в губерню.
По цiй розмовi озвався Грицько:
– От що, братця: позичив я в вас двадцять карбованцiв… Спасибi вам, що такi добрi, зарятували мене дуже!.. Тепер я трохи заробив, трохи хлiба продав, то спроможен вам оддати.
Витяг гаманця, розшморгнув, добув iззвiдти два червiнцi i положив бiля себе на полу.
– Вiзьмiть, спасибi вам, бо сам не встану!.. Вiзьми, Васюто!
Васюта взяв грошi.
– Е, братику!
– скрикнув.Так не годиться! Ми тобi давали все такими здоровими та бiлими, та скiльки їх надавали!.. Що поки
– Бери, яке дають!
– одказав Грицько смiючися.
– Нi, не хочу!
– От же й я не хочу!
– озвався Зiнько.- Щось я надумав,- не знаю тiльки, чи до ладу буде моє слово. Нам тепер не так уже сутужно на грошi; хлiб зародив, то не будемо бiдувати. Мабуть, можна буде нам так обiйтися, щоб не брати зараз оцих двадцяти карбованцiв, а повернути їх на одну добру дуже штуку.
– Ану-ну, на яку?
– зацiкавилися товаришi.
– От ви самi бачили,- казав далi Зiнько,- що цi грошi не погане дiло зробили: i чоловiковi запомогли, i дали йому спроможнiсть, не боявшися глитаїв, за громадську справу обстати. Тепер-то в нас нiчого собi, закривилися ми на людей,- ну, а, може, так трапиться, що нам на грошi буде сутужно i треба буде помочi так саме, як от Грицьковi треба було. I добра б рiч, коли б завсiгди ми могли в пригодi товаришевi пособити, щоб вiн не йшов кланятися глитаям.
– Дак що? I пособимо, коли буде на той час чим пособити,- сказав Карпо.
– Отож-то й то: коли буде! А треба, щоб завсiгди було, повсякчас. Нехай оцi грошi та до нас i не вертаються, а будуть у нас товариськими грiшми. Кожен нехай кине п'ять карбованцiв, i положимо тi грошi в касу в городi… Є там така зберегательна каса, що як грошi в їй лежать, то й процент на їх iде. От i на цi грошi буде процент iти. А скоро кому з нас треба буде якої запомоги, то хай вiзьме їх або всi, або скiльки потреба.
– I нехай вiн той процент, що й каса, платить: тодi в нас грошей не меншатиме, а бiльшатиме,порадив Карпо.- Як з процентом, то чоловiк i грошi швидше вертатиме.
– _ Нi,вiдповiв Зiнько,- може, й не той, а трохи менший.
Усiм ця вигадка дуже вподобалась. Грицько сказав, що й вiн пристане до цього. Зараз у його грошей нема, дак вiн просить Зiнька: нехай пiдожде йому п'ять карбованцiв, а з тих десятьох, що вiн йому вернув, п'ять заложить за його в касу. А Грицько, скоро розстарається, зараз йому верне. Зiнько пристав на те.
– Шкода тiльки, що мало в нас грошей буде: тiльки двадцять карбованцiв,- сказав Зiнько.
– Дак же нема з чого нам побiльше й давати,- вiдмовив Карпо.
– Це так,- згодився Зiнько.- То треба, щоб товаришiв у нас бiльше було.
– _ О,_ дак у мене зараз є такий товариш!
– скрикнув Васюта.- Гарний чоловiк, кращий за мене - куди! Дмитро Василенко - вiн менi й родич… такий собi: нашого коваля в перших слюсар. Та те дарма, а тiльки чоловiк гарний… i отого, що з хвостом, не любить iзгадувати… (Васюта моргнув на Карпа). Вiн уже давно мене питає, чи не пускали б ми його слухати, як книжки читаємо, та я все забував сказати, бо в мене така дiрчата голова, як старе решето… I читати просить щоб навчити його.