Пiд тихими вербами
Шрифт:
– Не кажи йому цього!
– А тобi яке дiло? Ти що за пан?
– визвiрився той.
– Таке менi дiло, що ти його мучиш. От же не муч!..
– Чи ба, який милостивий!
– зареготався чорний.- Плювать менi на тебе! Хочу казати й казатиму!
– Нi, не казатимеш!..- Зiнько почував, що голову в нього мов огнем обнiмає.
– А що ж ти менi зробиш, як казатиму?
– глузливо питав чорний.
– Зроблю, що тобi зацiпить!
– А поки те буде, дак я з твоєї морди зроблю настоящего патрета! Бачиш?
– I вiн пхнув йому пiд нiс свого здоровенного кулака.Нюхай!
Рештанти притихли, всi обличчя повернули до Зiнька й до чорного. Цей був такий здоровий, що Зiнько здавався перед ним трохи не хлопчиком. Видко було вже й зараз, хто подужає,
– Геть з кулаком!
– промовив Зiнько голосом, що дзвенiв i тремтiв, як струна.
– Нюхай!
– I чорний штовхнув йому кулаком у зуби.
Ще одна мить, i Зiнько вiдштовхнув би вiд себе нахабного, i тодi мусила б початися бiйка. Але враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному, що той аж поточився й одскочив набiк. Перед їм стояв палiй.
– Ти чого штовхаєшся?
– крикнув чорний, кидаючись до його з кулаками. Але ще не встиг i вдарити до дуття, а вже сам здобувся такого стусана по вуху, що голова його вiдразу схитнулася набiк i сам вiн, пото-чившися, за малим не впав на пiл. Розлютований, скаженiючи, ухопив вiн важку кавратку, що нею рештанти пили воду, i кинувся знову до палiя. Але ту ж мить кiлька рештантiв вчепилось за його ззаду, не пускаючи.
– Пустiть мене! Пустiть!..- пручався вiн у їх в руках.- Пустiть, я йому голову розвалю!.. Гетьте!..
– Ану, розвали!
– казав палiй, стоячи зважливо I ладен щохвилини збити знову чорного додолу, хоч i сам був блiдий як крейда.- Або я тобi твою пельку заткну, щоб ти бiльше не в'яз до хлопця.
Тим часом рештанти вiдняли в чорного кавратку i, хоч вiн пручався, одвели його й посадили геть далi в кутку. Помалу все затихло.
Чорний з того часу зненавидiв i Зiнька, i хлопця, i палiя, але не займав уже нiкого: почував, що там бiльша сила. А Зiнько того ж вечора розговорився з палiєм, i той по щиростi розказав йому про свою пригоду. Вона не здалася Зiньковi дивною i була дуже проста.
Давидовi (так його звали) було тiльки дев'ять рокiв, як його батько вмер, а за їм незабаром i мати. їх було тiльки двоє - брат та сестра, - обох їх громадськi опекуни пороздавали по наймах. У батькiвську хату Пустили якогось чоловiка, а землю вiддали другому. Як парубок, вирiсши, схотiв оженитися i домагався свого добра, то мiг вернути собi самi голi, пооблупуванi стiни батькової хати. Уся худоба десь розтеклася, а той чоловiк, що колись узяв його землю, тепер її не вiддавав. Почалися позви, судова тяганина. Давидiв кривдник напував сiльських суддiв горiлкою, давав де треба хабарiв, i тiї суддi скрутили всю справу. Позивався-позивався Давид та, зневiрившися зовсiм, що зможе вернути своє добро, вилаяв старшину й суддiв; старшина кинувся його бити, а Давид, обороняючися, вдарив його. За це вiн одсидiв з рiк у тюрмi. Вийшовши з неї, не вернувся додому, блукав по заробiтках, аж поки одного разу сталося так, що йому не вислано з волостi пашпорта. Яко безпашпортного, його "по етапу" одведено додому й приведено туди рештантом. Виявилося, що в волостi старшина (давнiй ворог Давидiв) удвох iз писарем завели такi порядки, що хто не пришле їм трьох карбованцiв хабара, дак тому не посилають пашпорта. А що Давид тих трьох карбованцiв не прислав, то за те мусив проходитися додому. Вiн знову вилаяв старшину, а той його знову побив i замкнув до холодної. Втiкши з неї вночi, Давид пiдпалив старшину, а за їм згорiло й iще багато хат…
– Тепер я пропав навiки!
– казав Давид.- Зашлють на Сибiр, та й годi,запакують! Якби тепер, то я б уже його й не палив - нехай йому лихо! А тодi дак так мене за серце вхопило, що й не тямив нiчого. Бачу, як за старшиною ще людськi хати займаються, та й не жалко менi їх, аж радiю: так вам i треба - думаю собi,- попускаєте кривдити людей отаким глитаям - от же маєте!.. Таке запекле серце тодi було. А тепер' жалко… Як iзгадаю, скiлькох людей i хати, й худоби позбавляв, то так стане погано, що аж… Вiриш, iнодi вночi як здумаю, дак хоч по-вовчому вий, та й годi!..
Давидовi Зiнько розказав усю пригоду з собою - досi вiн нiкому її не оповiдав. Цей йому вiри поняв одразу:
– Дак це виходить,
– сказав вiн.
Вiд його довiдалися про Зiнькову справу й парубок Онисько, а тодi й дiд Клочко - отой, що голову сусiдi пробив. Цей теж ускочив у лихо так, що й не схаменувся: напившися п'яний, та й хекнув колякою по головi. Тепер вiн усе зiтхав та молився вночi. За їми незабаром i всi рештанти знали про Зiнька. Бiльша частина йняла йому вiри, iншi мовчали. Чорний лютував, але не зачiпав. За Зiнька зараз би оступилися i Давид, i Онисько, i Клочко, може, й iще хто.
Мiркуючи Зiнько тепер про свої товаришi темничнi, трохи iнакше уже гадав про їх. Тепер цi люди здавалися йому не так уже лихими, а бiльше нещасливими. Бо й справдi ж! Ну, хоч оцей Онисько: i сам не хотiв того, а зробив. Якби вiн не був такий роздратований та трохи зручнiше вхопив тую бiдолашну дитину, то й, не було б нiчого. Таке, як з Ониськом, то з усяким може трапитися, а ще бiльше може трапитися таке, як з дiдом Клочком. Хiба мало по селах напиваються п'яними та й б'ються, та ще й як! Поб'ються та й живi зостаються, а цьому трапилось так, що вдарив незручно - i вбив чоловiка. Хто п'є горiлку, то тому й може це трапитися,- а хiба їх багато таких, що не п'ють? Та й Давид… хоч вiн i дуже погане дiло зробив, пiдпалив,так же його призведено до того! Нащо ж його стiльки кривджено, що вже й терпець увiрвався чоловiковi? I пограбували, i в тюрму закинули, й по етапу тягали, а тодi ще й пашпорта не дають! Чоловiковi ж треба щось їсти, треба десь заробити, а йому не дають змоги й заробити. Звiсно, чоловiковi й памороки заб'є з такого горя… От i сталося!.. I якби так добре розбирати, через що той та цей злочинець своє лихе дiло зробив, то, може б, i за кожного щось можна б сказати… Говоримо на вовка, та скажiмо й за вовка!..
I згадався Зiньковi ще один злочинець - його брат рiдний Роман. Досi про його Зiнько тут не згадував якось… а тепер згадав… Погано робив Роман, а от же сам Роман не такий уже поганий був… Поки вiн дома жив, то був гарний i робочий парубок, а як пiшов з дому та побув серед поганих людей, то й схитнувся… А тут iще Денис палу додавав. Якби Роман не потрапив серед лихих людей… Еге! Якби ж то тих лихих людей не було!.. Та ще щоб i Денисiв таких не було!.. Тодi був би з Романа чоловiк, а тепер… Це вiн, Зiнько, тепер дуже добре розумiє: а хто не знає цього та гляне на Романа, то здасться, що той сам тiльки й винен. А воно до всього треба додивлятися: через що воно саме так iзробилося?
От хоч i про цих людей: через що вони такими поставали? Ця думка все муляла Зiнька, вiн так i iнак, на всi боки про це думав. I не мiг нiчого iншого вигадати, тiльки те, що от дiд Клочко пропав через горiлку - це зараз видко. I багато-багато людей через горiлку пропадають i добро своє занапащають, i тiло, й душу. Треба, щоб люди не пили горiлки, то тодi цього й не буде. Ну, i про Давида, то можна розiбрати, через що вiн загинув: через громадську кривду. Треба, щоб кривди цiєї не було, щоб усе по правдi робилося. Це так… А вже от Онисько, то це така справа, що не легенько розплутати її. Мабуть, так треба думати, що це через мачуху: якби вона не така люта була, то Химка не пiшла б з дитиною до Ониська i нiчого того не сталося б… Нi, не виходить: буває так, що занапащають дiтей i без мачух… Тут найголовнiша штука, що батько Ониськiв через своє багатство та не хотiв убогої невiстки. Знов-таки оте багатство й тут нашкодило. А… буває ж так, що й не через багатство не хочуть якої дiвки за невiстку - от нелюба, та й годi!.. Або й сам парубок одкинеться вiд дiвчини, а вона й занапастить дитину - з сорома. Он воно що: з сорома це робиться. Тiлки через що ж це так, що парубковi можна грiшити i нiхто його за те не карає, а дiвчину всi так ганьбують, що вона ладна й дитину втопити, й самiй утопитися? Це не по правдi! Якби й парубкiв так ганьбували, то вони б не вiдкидалися так легко вiд дiвчат,- не було б i нiякого лиха. Виходить, що тут неоднакова правда: до дiвчини така, а до парубка iнша. А треба так: чого не можна дiвчинi, того не можна й парубковi, бо правда про всiх мусить бути однакова.