Повії теж виходять заміж
Шрифт:
– Яке я тобі дитя? У мене в самої дитя!
– Тим більше ти маєш берегти себе, а не лазити сама вночі по Щекавицях!
– Невже, стара вобло, ти думаєш, що я була сама?
– З ким же?! Із Сюченком?
– До чого тут Сюченко?! Що в тебе за ідіотські думки?!
– А до того, що Сюченкова жінка одного разу вже шукала його тут! Навіть під ліжко зазирала!
– Я тобі вже казала: в тебе зовсім голова з дірками! То була не жона, а мама!
– Ні, то була молода жінка!
– Скільки разів тобі казати! У Сюченка немає
– З тобою я скоро виглядатиму на 74 з половиною і на всі 75! Доню, я повинна знати, з ким ти була минулої ночі на Щекавиці!
– Минулу ніч я провела вдома зі своєю дитиною!
– Ти розумієш, про що я кажу! З ким ти була вночі на Щекавиці позатої ночі?!
– Невже з тебе не досить, що я там була не сама? Невже ти думаєш, що я – я! – ходитиму сама вночі по Щекавиці?!
– Але той Сюченко такий худенький, такий низенький, він і не захистить, як нападуть якісь хулігани!
– До чого тут Сюченко?! Чого ти причепилася до нещасного Сюченка?! Що тобі від нього треба?!
– Як це, до чого тут Сюченко?!
– Саме так, до чого тут Сюченко?!
– Але ж картина Сюченка?! Чи не так?!
– Яка картина?! Яка ще тут картина?!
– Ну… Картина… Ніч… Щекавиця… Друга ночі…
– Боже мій! На поезію її потягло!
Ніч… Щекавиця… Друга ночі… Осінній вечір коле очі, А ми залізли в темний льох Півлітру випити на трьох!– Півлітру! На трьох! І ти пила?! – І я пила! Ти знаєш, як тоді було холодно! Ти хотіла, щоб я застудилася?! Ти мені завжди бажаєш лиха?!
– Я їй бажаю лиха! Я? Їй? Лиха?! Доню, у мене слів немає!
– Ну то помовчи, як немає!
– Я їй бажаю лиха! Хто ж тобі бажає щастя?! Сюченко?! Чи той третій?!
– Хто третій?! Який третій?! Що ти верзеш?!
– Ну… третій з льоху!
– Ні, в тебе мислення геніальної людини! Або повної дебілки! То що: по-твоєму, як сказали, що це – червоне, то так воно і є?!
– А що ні?! Я звикла тільки так!
– Боже мій! І вона все життя прожила з художником! І не навчилася розуміти мови фарб, світла, тіней, півтонів!
– Головне, що я навчилася відмивати ваші фарби і півтони від усього на світі!
– Вона від картини бачить тільки заквацяну підлогу! I це людина з вищою освітою!
– Правильно! Комусь треба мити й підлогу! І стіни! І прати одяг!
– Та не це, не це потрібно! Зрозумій ти своєю порожньою головою!
– А що?! Що вам, геніям, потрібно?!
– Не знущайся! Ми з татом не генії, а просто обдаровані люди! Не знущатися з нас, ось що потрібно! Не зну-ща-тися! Ясно?!
– То невже, коли я перу ваші светри, я з вас знущаюся?! І тобі, як і батькові, біля мольберта треба стояти
– Потрібні мені твої смердючі трикошки до колін!
– Ну, як же! Непотрібні! Ти ж демонструєш свої бікіні усім Щекавицям!
– Ти з глузду з'їхала?! Які бікіні?! Яким Щекавицям?!
– А чому твої трусики були в реп'яхах?!
– Згадала бабка, як дівкою була! То ж було влітку! Влітку! Я упала! Їхала з гори по глині! Добре, що жива залишилася! А тобі тільки одне – труси в реп'яхах! Кожен розуміє в міру власної розпусності!
– От мене тільки в розпусті звинувачувати! В чому завгодно, тільки не в цьому!
– Звичайно, хто на тебе клюне?! Ти б хотіла, щоб і я була такою черницею, як ти! То була твоя заповітна мрія!
– Яке вже там чернецтво! Я терплю твоє античернецтво від твоїх 15 років!
– Слова які! Які неологізми! Античернецтво!
– Тобі у 18 років знадобилася окрема квартира – тобі зробили! Тобі потрібно було для творчого натхнення взяти академку й рік подорожувати по Татарії! Я терпіла! Гроші надсилала! Тобі знадобилася – теж для творчого натхнення – дитина бозна від кого!..
– Прошу не чіпати батька моєї дитини! Прошу не знущатися з мене!
– Хороше знущання! Я сиджу із твоєю дитиною! Вдень і вночі! Поки ти лазиш по Щекавицях!
– Слухай, між іншим, я думаю віддавати малу у садочок! Набридли мені твої дорікання! Ти все одно нічого не даєш дитині! Не розвиваєш її належним чином! Годуєш її хріново! Тільки цілуєш у сідницю!
– У дитячий садок! Ти здуріла! Там, де дітей харчують брудним і радіаційним! Де дітей голих ставлять на стільці! Разом з дітьми сантехніків!
– Це тебе треба голу поставити на стілець перед сантехніками! От була б Венера Мілоська!
– Мене можна куди завгодно! Але дитя!.. Ти для дитячого садка родила дитину?!
– А скільки я можу слухати, що ти утримуєш на світі і мене, і мою дитину?! Ти маєш бути щаслива, що я тобі дозволяю наближатись до неї!
– Я щаслива! Я найщасливіша людина на світі! Така дочка! Такий чоловік! Я дуже щаслива! – І чоловік тебе не влаштовує?! Та ти була хоч на одній його виставці?!
– Не була! Мені воно не треба! Але всі коньяки на його вернісажах були куплені на мої гроші! Я всі статті про нього складаю у папку!
– А ти запитувала, чи йому це потрібно?!
– А ти знаєш, чого мені було варто, щоб він впер тебе до інституту! Це не він, це я тебе влаштувала! Без мене ти б училася в інституті нафти і газу разом із сантехніками!
– І нічого страшного! І в нафті-і-газі є люди! Я в Татарії була на виставці робіт нафтовиків! Така експресія!
– Ну от, і ти б сиділа зі своєю експресією, а твій батько зі своєю пляшкою! Бачила б ти той живопис! Бачила б ти те мистецтвознавство! Як це ти сказала?! Пляшка на трьох і темний льох!