Приказки

Руданський Степан Васильевич

25 июня

ДИВНИЙ БИК

Бачить мужик у жидка Невеличкого бичка Під шклом в образочку, А цікавий був мужик. «Що то,- каже,- в вас за бик Висить на кілочку?» «А то,- каже,- вip не вip, А на світі є ciм гip Без зими i літа. Там трава висока є, I там бик такий жиє Від початку світа. I той бик собі за день Всю траву таку упень На гopi спасає. А вночі - то божа piч - Вся трава йому за ніч Знову виростає». «Де вам, Мошку, такий бик?
– Обзивається мужик - Трудно вipy дати! Biн давно би по сей час Miг не тілько, кажу, вас, А й світ заваляти!»

ТУРКИ I КОЗАК

Перебрався наш козак Якось за границю Та

й, на лихо, завернув В турецьку каплицю. Протиснувся наперед, Роздивився всюди. Хоче вийти - та біда: Стиснулися люди. А перед тим неборак Із’їв якось сала. I тут його, на біду, С... розібрала. Tepпів, бідний, доки міг, Аж піт з нього лився. Далі - тарах, неборак, В штани вгатилився. Замовчали вci попи Турки закричали I над бідним козаком Палаші підняли. Але козак - не промах, Вдарився у груди. «Ваш великий,- каже,- бог! Послухайте, люди! Як турецький сильний бог - Так правду говорю, Що вже piк тому, як я Не йшов до надвору. I де вже я не ходив, Де вже не молився, Але, видно, жоден бог Не змилосердився. Ото тілько їден ваш Перед цілим людом Живо й раптом показав Святе своє чудо!» Заплескали вci попи, Турки закричали I заклепані штани 3 козака ізняли I повішали якраз Посеред каплиці, А козака провели 3 грішми до границі.

29 июня

ТУРОК I МУЖИК

Нагнав турок мужика, Хоче його взяти; Бща тілько, нема чим Рук йому зв’язати. Ото й кличе він його. «А ходи-но!» - каже. А той собі на умі: «Знаю тебе, враже», I схилився у траві, В небо поглядає, «Боюсь,- каже,- пане мій! Бо шуляк літає!» «Та не бійся,- каже той,- Надери лиш лика, То ми того шульгара Зв’яжемо до лиха!» А той усе на yмi Свою думку має. «Боюсь,- каже,- пане мій! Бо шуляк літає!» «То я ж,- каже,- піду сам Та надеру лика!» Злазить турок iз коня Та й іде до лиха. Тогди мужик iз трави Піднявся поволі, Скочив живо на коня Та й шмалить по полі!.. «Шульгар! Шульгар! Стережись!» - По лісі загуло. «Матері твоїй шульгар!» - 3 поля відвійнуло.

АХМЕТ III [55] I ЗАПОРОЖЦІ

В літо тисяча шiстсоте, - В літо теє боже, Прийшла грамота Ахмета В наше Запорожжя: «Я, султан, син Магомета, [56] Внук бога їдного, Брат місяця-перекроя I сонця самого, Лицар сильний i могучий, Краль над королями, Воєвода всього світу I цар над царями, Цар столиці Цареграду I цар Македону, Гpeків, сербів, молдаванів I цар Вавілону, Цар Подолі, i Галича, I славного Криму, Цар Єгипту, i Ораби, I цар Русалиму, Сторож гробу в Русалимі I вашого бога. Християн ycix на світі Смуток і підмога,- Кажу вам, yciм козакам, Мені передатись, А як нi - добра від мене Вам не сподіватись!» Того ж літа запорожці Грамоту читали I до вражого Ахмета От що написали: «Ти, султане, чортів сину, Люципера [57] брате, Внуку гаспида самого I чорте рогатий! Стравнику ти цареградський, Пивнику макдонський, Свине грецька й молдаванська, Ковалю вавлонський! Кате cepбів i Пoдoлi, Папуго ти кримська, Єгипетський ти свинарю, Сово русалимська! Ти - погана свинячая Морда, не підмога, I дурень ти, а не сторож У нашого бога. Не годен ти нас, козаків, I десь цілувати, А не то щоб Запорожжя Під собою мати! Ми землею i водою Будем воюватись, I тебе нам, бісів сину, Hiчогo боятись! Так тoбi ми відвічаєм, А року не знаєм, Бо ми ваших календарів В Січі не тримаєм. Місяць наш тепер на небі, День той самий, що у вас; За сим словом, вражі турки, Поцілуйте в ... нас!»

55

– (1673—1736) - турецький султан (1703—1730).

56

– поширена

в Європі вимова імені засновника ісламу Мухаммеда (близько 570—632)

57

– (Люцифер) - у християнстві одне з імен диявола (він же Сатана, Вельзевул), втілення злого начала на землі.

НАЩО БОГ СОТВОРИВ?

«Нащо тебе, козака, Господь на світ сотворив?» «Щоб любив я мужика, Щоби пана його бив!» «Нащо ж тебе, мужика, Господь на cвіт сотворив?» «Щоб неславив козака, Щоби панщину робив!»

ТУРЕЦЬКА КАРА

Взяли турки козака, На смерть засудили, Межи ноги йому кіл Довгий заложили Та й довбнею i женуть, А той тілько каже: «Та бий piвнo, коли б’єш, Не милися, враже!»

13 окт[ября]

ПИЛИПОН

Як то за все хапаються Tiї пилипони, То й поправляв їден, кажуть, У церкві ікони. От поправив, що там було, До попа вертає. «Що ж, ти,- каже,- все поправив?» - Піп його питає. «Да все, батька! У Варвары Башмак доработал, Богоматери на лоне Младенца сработал. А чтоб батька мне маленько На водку прибавил, То я сзади уж и духу Три перья приставил!»

14 окт[ября]

ХРАБРИЙ ЛЯХ

Здибалося два ляшки. Їден i хвалився, Як недавно на війні 3 козаками бився. «Juz to,- каже,- dtugo mniе Nie zapomnа wrogy, Bo psiawiaram moze stu Odrаbatem nogi!» «Co to nogi?
– каже той.- Glowy rаbac bylo!» «I ja chcialem, bracie moj. Ale glow nie bylo» ____________________________ Каже: «Знатимуть мене Козацькі пороги, Бо я з coтнi козаків Поодтинав ноги». «Що то ноги?
– каже той,- Голови їм було!» «I я то xтів, брате мій, Та голов не було».

ГОСПОДЬ ДАВ

Пішов козак молодий В далеку дорогу, Кинув жінку молоду I хату убогу. Аж вертае за ciм літ, Хату оглядає, Дивується сам собі - Хати не пізнає. Його хата - як вінок, Новенька, біленька... «А звідки то,- запитав,- Голубко сивенька?» «А то,- каже,- господь дав За твою дорогу!» Козак шапку підійняв. «Слава ж,- каже,- богу!» Входить в хату - скрізь лавки I столи xopoшi, А на столах i лавках Валяються гpoшi. Глянув козак навкруги, Жінку обіймає, Поцілував кілька раз. «Звідки ж то?» - питає, «I то,- каже,- господь дав За твою дорогу...» Козак хрест святий поклав. «Слава ж,- каже,- богу!» Коли гляне у куток - Аж дітей копиця... «А то звідки?» - «Господь дав!» - Каже молодиця. А той носом покрутив. «Добрий,- каже,- тато!.. Але,- адже,- на сей раз Порався багато!..»

БАРАН

Набілив жид мідяків, І тілько смеркає - Все то бідним мужикам За срібло спускає. А сам-то він був купець І торгував м’ясом, То, бувало, що не крав, То купував часом. Ото колись уночі, Тілько що ліг спати, Хтось стукає у вікно, Проситься до хати. «Хто?» - питається жидок, «Я,- каже,- пустіте! Може, треба барана? Барана купіте!» Пустив його у корчму, А той мішок з себе. «От вам,- каже,- і баран. Купіть, коли треба!» «А що хочеш?» - «Три копи!» Жид мацнув руками, За барана заплатив Трьома копійками. Сам не світить, бісів син, А той не говорить, Навпомацки і бредуть З мішком до комори. А комора у купця Була і крамниця, А часами заодно Була і різниця. Упустили барана, Мужика не стало, Чи спав купець, чи не спав, Але вже світало. Купець живо захопив Всі свої прибори. Живо капці - та й бігцем Біжить до комори. Але тілько одчинив - Ахнув неборака: Йому замість барана Скочила собака. І пропав його баран, Але й того мало: Із комори з бараном І м’яса не стало.

РОЗМОВА

Прибув Мошко із Варшави Та й людей дурив, Що ніби він у столиці З крулем говорив. «А як же ви говорили?» - Якийсь запитав. «О, ми славно говорили,- Мошко відвічав.- Я казав усе крулеві: «Ура» та «ура!», А воно мені казало: «Дурак» та «дурак!»