Ранок дня не визначає

Райнов Богомил Николаев

— Не запевняйте мене. Краще скажіть, що треба зробити, аби відкупитися, звичайно, якщо потім я не знадоблюся навіщось вам знову…

— Такої небезпеки немає. І не спекулюйте моїм незручним становищем. Ви мені справді потрібні для зовсім дрібної послуги, й це вже буде востаннє.

— Так, так. Слухаю вас.

— Томас і Райєн легко не домовляться, Майкле. Ви звернули увагу на інстинкт самозбереження, а я нагадую вам про жадібність. Райєн будь-що намагатиметься одержати від Томаса кругленьку суму, а Томас уперто опиратиметься.

Але ж в цьому двобої сили нерівні. Визнання Ерліха — не другорядний доказ, його смерть і вибух на складі надають цьому доказові ще більшої ваги. Томас буде притиснутий обставинами й не виключено, що зрештою відступить. Цього не повинно статися. Якщо вже двобій, то хай він буде не на життя, а на смерть.

Сеймур глибоко затягується сигаретою й наміряється кинути її на підлогу, та, глянувши на розкішний килим, затоптує в попільничці. Потім дивиться на мене й каже:

— Ви повинні допомогти Томасові, дорогий мій.

— Хочете сказати, що в цьому й полягає моє завдання?

Американець киває.

— Ви не могли вибрати для мене гидкішого завдання? — кидаю я.

— Ми допоможемо йому поквитатися з Райєном… і з самим собою, — пояснює Сеймур.

— У який спосіб?

— У найпростіший: дасте йому фактуру, справжню й остаточну.

— Чому я повинен її давати? Відішліть поштою, це його потішить.

— І налякає: значить, у гру включається хтось третій. І потім, мені потрібна Дейзі. Віднесете документ Дейзі.

— Хай однесе Мод.

— Це виключено. Мод зараз «в Італії». Не кажучи вже про те, що між Дейзі й Мод стосунки далеко не кращі. Ні, Майкле. Вам треба самому піти до неї. Це буде ваша остання місія.

— Хто зна… Особливо якщо там мене чекатиме Томас.

— Усе буде організовано так, щоб уникнути будь-якого ризику.

— Всього передбачити неможливо.

— У чисто теоретичному аспекті — так. А практично все буде підготовлено, щоб зустріч пройшла без перешкод. Я теж не зацікавлений, щоб ви потрапили в пазурі цих типів.

Він підводиться, підходить до вікна й повертається на своє місце.

— Зустріч має відбутися на квартирі у Дейзі. Мод повідомить вам адресу й час. Удасте, ніби засмучені смертю Ерліха й збентежені провалом операції. Підкинете, що підозрюєте в цьому Райєна, який загарбав гроші й вирішив вас обдурити. Розмахуйте фактурою, як знаряддям помсти. Порадьте Дейзі передати її Томасові, пояснивши йому, що фактуру їй залишив на збереження Ерліх.

— Якщо фактуру залишив Ерліх, Дейзі вже давно мала б передати її.

— Так, але стосунки між Томасом і Дейзі в даний момент перервані, про це подбала Сандра. Дейзі буде щаслива, що їй випадає можливість допомогти Томасу й повернути його собі як можливого нареченого. Тому ваше завдання буде значно полегшене.

— Оце і все?

— Є ще одна маленька технічна дрібниця, про неї вам розповість Мод. Треба у квартирі Дейзі десь приладнати мікрофончик.

Він кидає

на мене швидкий погляд, прикурюючи чергову сигарету, й підсумовує:

— Ваша місія дуже проста, Альбере. Не бачу причин корчити таку здивовану фізіономію.

— Я здивований не місією, а вашою поведінкою. Не розумію, чому ви приділяєте стільки уваги боротьбі тих двох нікчем.

— Самі по собі Райєн і Томас — ніщо, — визнає Сеймур. — Та коли за спиною одного мафія Інтерармко, а за другим — люди з військової розвідки, ці нікчеми набувають певної ваги.

Він випускає до стелі цівку диму й каже, ніби міркуючи вголос:

— Мені завжди це здавалось абсурдним, але що вдієш: нікчема, включений в систему, стає вже силою! Просто незрозуміло, звідки береться та сила в системі, яка складається з самих нікчем!

— Нагромадження кількості…

— Схоластика, дорогий мій. Ви перетворюєте діалектику на схоластику. Хай об'єднаються десять дурнів, сто дурнів, тисяча дурнів — однаково вони не варті однієї розумної людини. Навпаки: чим більше дурнів, тим більше дурниць вони можуть наробити.

— Але ж ви самі казали…

— Коли нікчеми об'єднуються в систему, збільшується не інтелект, а небезпека. В цьому — пояснення всього. Один дурень менш небезпечний, ніж армія дурнів.

— Ви мене заспокоюєте.

— Бо не бачу причин для тривоги.

— Невже не бачите? Ви твердите, що за Райєном стоїть Інтерармко, а за Томасом — військова розвідка. Що ж виграю я, коли ці двоє дурнів вийдуть із строю? Хіба це розчистить мені шлях?

— Послухайте, дорогий мій: люди, які розшукують вас, не виконують службового завдання — вони роблять послугу особисто Райєну й Томасові. Коли ж ці двоє відійдуть туди, де їм давно місце, ви нікому більше не будете потрібні. Він озирається й каже іншим тоном:

— Цікаво, куди зникла Мод? Мабуть, вирішила, що її роль вичерпалася тим, що вона принесла нам мигдаль.

Іноді, голячись перед дзеркалом, я дивуюся: невже ота людина навпроти — це я? Що спільного може бути в мене з отим досить похмурим сивим типом, приплющені очі якого дивляться на мене недовірливо, наче не знають, хто я такий! Єдина втіха, що гоління — процедура нетривала, не треба довго милуватися своєю фізіономією. Отже, стою під душем і кручу крани, віддаючи перевагу холодній воді, бо слід бути бадьорим — адже попереду в мене зустріч із Дейзі.

Під час сніданку Мод із своїм набридливим педантизмом знову повторює мені те, що я вже чув, — де вхід, який поверх, де дзвінок, — не забуваючи додати й деякі поради, як мені поводитися з Дейзі, зважаючи на її вдачу.

— Поводьтеся зовсім невимушено, вона любить таких. Можна плести якісь дурниці, я певна, що це їй сподобається.

— Не можу я плести дурниці.

— Можете, Альбере. Ви так поводилися зі мною. І не забувайте про мікрофончик. Найкраще заховати його між сидінням і спинкою крісла.