Сагайдачний
Шрифт:
– Побiда!
– гукали козаки i перли за втiкачами, добиваючи їх серед глибокого снiгу. Косинський радiв, що одним ударом вдалося ворога розтрощити. Та сталося щось несподiване. В саму пору прийшов князь Януш з новими галицькими силами i вдарив на козакiв, що, ганяючись за втiкачами, порозбiгалися. Усе пiшло шкереберть. Малi козацькi конi западали в глибокий снiг, в якому легше було повертатися великим панським коням. Погром був страшний. Косинському ледве з невеликим гуртом козакiв вдалося втекти за вали П'ятки i тут замкнутися.
Пiд час того бою Северин Наливайко робив так, щоб
I справдi зачалася облога. Наливайко мусив лаштувати гармату на своїх братiв.
– Пане Северине!
– гукали козаки з валiв.
– I ти став панською собакою? Ну, ну, бреши на братiв - не вийде тобi це на здоровля, ще ми стрiнемось.
Косинський пiзнав, що чи тепер, чи в четвер, а треба буде здатися. Вiн послав свого довiреного з листом до князя Олександра Вишневецького, просячи його о посередництво.
Вишневецький прочитав листа князевi, а цей каже:
– Такому лотровi, бунтаревi замала кара згинути на колi.
– Ваша милiсть, треба по-християнськи. Ласкою покорений ворог може з вдячностi стати приятелем.
– Не треба менi його приязнi. Пане Северине, як довго здобувати будеш це бунтарське гнiздо?
– Можу його здобути в однiй хвилi, - каже Наливайко.
– Знаю таку одну чудотворну гармату, що нам вiдразу всi брами створить, а це є ласка вашої милостi для всiх обложених.
– I ти тої самої спiваєш?
– Так, ваша милiсть. Я козак i знаю козацький звичай. Вони доведенi до розпуки, усi вигинуть до одного, а не здадуться, анi свого ватажка не видадуть. Силою ми його живого не дiстанемо.
– Так нехай пропадуть усi!
– каже сердито князь.
– Стiльки кровi християнської православної поллється. Ворог уже впокорений, а того лише вашiй милостi було треба.
Князь задумався, ходячи по кiмнатi.
– Добре, - каже.
– Ще той раз, останнiй, прощаю їм. Пiдеш до них на переговори.
– По приказу вашої милостi пiду зараз.
Наливайко взяв iз собою сурмача й пiдступив пiд вали. Його зараз пiзнали козаки.
– З чим приходиш, Наливайку? Гляди, що куля тебе не мине, бережись!
– Не говори небилиць, а висилайте когось iз старшини до переговорiв.
Послали сотника Шила з писарем генеральним Iваном Кречковичем.
Шило каже:
– Не подам тобi, Наливайку, козацької руки, ти зрадник козацтва. Чи не мали пани кого iншого послати?
– Сотнику, опiсля нехай козацтво мене осудить. Сам я поставлюся на суд, на саму Сiч, або куди хочете, але знайте це,- що я просив за вами всiма, бо вас усiх мали саджати на колi. Ось спитай присутнього тут пана Претвича.
Претвич потвердив це.
Княжi посли поставили умови мира подiбнi до трипiльських. Але козаки тепер зобов'язалися скинути Косинського з гетьманства i нiколи його не вибирати. Зобов'язалися не нападати анi княжих осель, анi посiлостей тих панiв, що з князем стояли. Поставлена була ще одна упокоряюча церемонiя. Косинський мав три рази вдарити чолом перед князем i його синами.
По тiй
Косинський закипiв ще бiльшим гнiвом на князя. Прямо з-пiд П'ятки подався на Запорожжя зiбрати новi сили до дальшої боротьби.
IХ
То був останнiй похiд старого князя Костянтина. Вертався до свого Острога з великим трiумфом, як побiдник. Тих усiх, що йому помагали, нагородив по-кня-жому. Пороздавав їм рiзнi надання в своїх посiлостях. Северин Наливайко не хотiв такої нагороди прийняти.
– Такий непосидющий дух, як я, - говорив князевi, - не може придержуватись одного мiсця. Для козака свiт широкий, то його вiтчина.
Князь нагородив його золотом i гарною шаблею з своєї зброївнi, подарував йому гарного коня з багатим сiдлом.
На приїзд князя роблено в Острозi великi приготування, в яких брала участь i княжа школа. Скомпоновано канти й вiршований привiт. Петровi Конашевичевi припала честь вiтати князя вiршованою промовою, в якiй величалися великi лицарськi прикмети князя. Було то в мiсяцi лютому. День був погiдний. Далеко в дорозi порозставлювано гончих, якi мали звiщати, коли княжа коляса приблизиться.
Усе мiщанство вийшло назустрiч. Поставлено ворота з смеречини. Церкви вийшли з хоругвами. Школа уставилася пiд наглядом ректора бiля школи. Як князь сюди зблизився, школярi вiдспiвали кант, а тодi Конашевич приступив до княжої карети й виголосив смiло похвальний вiрш, який князевi дуже подобався.
– А, то ти, лучнику! Пiзнаю тебе. Гарно ти вирiс. Завтра прийди до мене на замок.
Той день був великим празником для Острога. Увечiр палено смолоскипи й смолянi бочки. З вежi княжого замку трубiли на широкий свiт сурмачi славу князя. Цiлий день дзвонили по усiх церквах дзвони, правились молебнi.
Одна лише душа була, що не веселилася тої днини: Северин Наливайко. Йому запала гострою колючкою в душу та зневага, якої дiзнав вiд старого сотника Шила, що назвав його зрадником козацтва й не подав руки.
Першим словом, яким привiтав брата Дем'яна, було:
– Пропала, брате, моя козацька слава. Менi Запорожжя цього нiколи не вибачить.
Вiн оповiв подрiбно цiлий похiд i яку заключили мирову з козацтвом.
О. Дем'ян його заспокоював:
– Не турбуйся тим, брате, лише трохи потерпи, а все гаразд виясниться, i запорожцi тебе виправдають. Химерний то народ, тi запорожцi - з часом усе забудеться. При найближчiй нагодi пошлеш їм гарний подарок, i все забудеться. Ти пам'ятай про те, що сповнив єси гарне дiло. Раз, що добрi вiдносини мiж князем i Наливайками покрiпшали, по-друге, ти охоронив вiд неминучої смертi такого ватажка, як Косинський. З князем то так, що поки вiн жиє, треба його використати для православної церкви. Що тепер вiд нього церква дiстане - то наше, по його смертi готово все пропасти. Бо хто ж перейме спадщину? Його зляшений синок Януш, його дочка Радивилева, ну i нiчого не обiцяючий син, а з Олександром, то не знати, що буде, бо вiн слабкого здоровля.