Іще ніч...
Шрифт:
Дехто, виправдовуючи свою пристрасть до п’янкого напою, каже: “А в Біблії ж сказано: Пий, та не впивайся…” Не сказано! Цей ходячий вислів – перекручена фраза з Послання апостола Павла до ефесян: “І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом”. Немає тут цього – “Пий”! І в багатьох інших місцях Святого Письма також різко засуджується пияцтво.
Чому ж людина п’є? Біблія вчить, що першопричина гріха – гордощі, а початок його – недовіра до Бога. Сказав поет: “Блажен, хто вірує, – йому на світі тепло”. Коли ж людина живе без віри, не знаючи волі Божої, не узгоджуючи свою волю з Його (а таке узгодження і є, власне, “життям в Ісусі Христі”), то їй холодно. Холодно, страшно, самітно, незатишно у світі, де владарює диявол, “світоправитель темряви віку цього”. І людина замість того щоб зігрітися вірою, опертися на міцний фундамент слова Божого, пробудити в собі Христа, аби Він узявся своєю могутньою рукою за кермо життя її, –
Чи маємо ми право руйнувати своє тіло? Ні. Це пряме порушення заповіді “Не вбивай”. Чи ви не знаєте, що тіло ваше – то храм Духа Святого, а пияцтво перетворює цей храм на печеру розбійників! Алкоголь поступово руйнує тіло, але руйнується й душа. Людина деградує, поволі перетворюючись на тварину, втрачаючи образ та подобу Божі. Сказано у євангеліста: “Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити” (Євангеліє від Матвія). Сатана вбиває і тіло, і душу! Господь попереджає нас, щоби ми тверезилися й були пильними, бо зійшов диявол на землю в страшній злобі і ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти. І щоб заволодіти людською душею, він застосовує свою зміїну хитрість: з’являється в образі “ангела світла”.
Тому-то людина тягнеться до чарки нібито задля чогось доброго. Яке лицемірство! Нищити своє здоров’я зі словами “Вип’ємо за здоров’я!” Руйнувати сім’ю під виголос “За сімейне благополуччя!” Пити “за дружбу” – і потім у п’яному чаді зчіплятися в бійці. Чаркуватися за міцну державу – і пропивати її... Після цього стає зрозуміліше, чому слово “диявол” перекладається саме як “ошуканець”.
Хвороба пияцтва розвивається непомітно. Сатана, як павук, роками плете ці тенета у серці людини. Алкоголік ніколи не визнає ні перед людьми, ні навіть перед самим собою, що це для нього є проблема. Він вперто доводить собі й оточуючим, що у нього немає потягу до спиртного, що він може пити, а може й не пити; може кинути пити у будь-який час. Але настає ранок – і знову похмілля, знов головний біль... І в цій ситуації існують лише два виходи. Перший – продовжувати жити в полоні гріха, поступово згораючи в “озері, що паленіє вогнем та сіркою”, а це – друга (духовна) смерть. І другий – протистати дияволу, як вчить апостол Яків. Протистати не своєю власною силою, але силою Божою, яку дає віра. А для цього у першу чергу розкаятися в своїй людській гордині і прийти до Господа, прийти до віри. “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!” – закликає Господь.
Один проповідник розповів чудову притчу. Людина, в якої були чималі життєві труднощі, звернулася до Бога зі словами: “Господи! У мене є велика проблема. І ця проблема – це я!” Господь же відповів: “Сину, у Мене є відповідь на твою проблему. І ця відповідь – це Я”.
Ми маємо усвідомити, що всі наші проблеми – від невірства нашого, від нашого безбожництва. Протистати дияволові можна лише міцною вірою, стриманням та молитвою. Коли невіруючий усвідомлює, що в нього виникли труднощі, – він починає шукати рятунку у лікарів та екстрасенсів. Лікується гіпнозом, кодується тощо. І це на якийсь час може дати позитивні результати. Але якщо людина не заповнить своє серце любов’ю і вірою Христовою, якщо в серці її не зацарює Господь, – вона знову впаде у спокусу, і падіння те буде гіршим за перше. Бо сказано в Євангелії:
“Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов» (хата біблійною мовою – серце людини, домівка духу. – Авт.). А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану.
Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!” (Від Луки).
Отож, хай оселиться в нашому серці Господь. І хай серце наше стане царством Його, царством Божим. Слава Творцю, вибір за нами!..
ДРЕВО ЖИТТЯ
Запитання: Поясніть, будь ласка, що це за “дерево життя” і чим воно різниться від “дерева пізнання добра й зла”, плоду якого не можна було споживати Адаму та Єві? Чому серед дерев Раю могло бути це дерево? Для чого Бог зростив його?..
Відповідь: Почнемо з того, що не яблука й не груші споживали у садку Божому перші люди віри, зображені у Святому Письмі під образами Адама та Єви! Як сам Едем (“Едем”, “Еден” – ніжність, приємність, солодкість; “рай” – сад), так і дерева в цьому Садку – поняття духовні. Подібно до того,
“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході (схід – напрям до сонця, а Сонце правди – Христос: “Світло Христове просвічує всіх”; “Бог є Світло…” (Перше соборне послання святого апостола Івана Богослова); “Я Світло для світу” (Євангеліє від Івана). – Авт.), і там осадив людину, що її Він створив. І зростив Господь Бог із землі (земля у Біблії – це серця людські: “Послухай, ти, земле…”, – взиває Господь; “Уся земле, покликуйте Господу”, – співає Давид. – Авт.) кожне дерево (духовне дерево! – Авт.), принадне на вигляд і на їжу смачне (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене…”. – Авт.). І дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла… І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала (щоб працювала над собою, зростала духовно, піднімалась до висот обоження – висот богопізнання – постійно очищаючи серце своє, пануючи духом над плоттю: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. – Авт.). І наказав Господь Бог Адамові (першим людям віри, які піднялись до райських висот здобуття Благодаті. – Авт.), кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти (харчуватись духовними плодами його. – Авт.). Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (помреш духовно – втратиш розуміння істини, втратиш віру, втратиш благодать Всесвятого Духа. – Авт.)” (Буття, 2 розділ, 8–9, та 15–17 вірші).
Древо життя – це духовне древо пізнання добра через добро посередництвом виконання волі Божої, закону Божого, вселенського Закону любові. Древо ж пізнання добра й зла – також духовне древо, але уже пізнання добра через зло. І таке “дерево” насадив у садку Своєму Господь, і таку можливість надав Бог людині. Бо ж не роботами створив Він нас, а людьми, “на образ Свій”, наділивши й головною ознакою цього образу – свобідною волею. А що є свобідна воля без свободи вибору?..
Коли я кажу своїй дитині: “Не торкайся гарячої плити, бо впечеш пальчика!”, – то я пропоную їй виконати волю мою, повірити, довіритись мені як люблячому батькові. І у сина є вибір: або послухатись батьківської настанови, виконати волю мою, “з’їсти плід з древа життя”, і таким чином пізнати добро. Або ж виявити непослух і, відповідно, “з’ївши заборонений плід”, пізнати добро через зло. Пізнати, що тато бажає добра, що воля його добра, але пізнати вже іншим шляхом: через біль та страждання, сором і страх…
Так само й тут. Коли людина виконує волю Божу – вона харчується плодами “древа життя”. Коли ж порушує Закон Божий, грішить (“Бо гріх – то беззаконня”), – то споживає “заборонений плід”, пізнає добро через зло. Саме цим шляхом пішло людство за часів Адама. Саме цим шляхом у більшості своїй йдемо і ми…
Древо життя – це древо Богоєднання. Воно є древом вічного Богопізнання у єднанні з Творцем, бо “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого” (Євангеліє від Івана). Як і у Псалмоспівця: “Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків. Та в законі Господнім його насолода, і про закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком (над водним потоком Премудрості Божої. – Авт.) посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, – і все, що він чинить, – щаститься йому!” І так само, як Царство Небесне – предвічний Едем – в нас, так і древо це – також в нас!
Коріння його – серце наше – п’є життєдайну воду слова Господнього, зміцняється вірою (бо ж “віра від слухання, а слухання через Слово Христове”), освячується світлом Його, заглиблюючись у смирення, і тим відкриваючи двері благодаті (“…а коли святий корінь, то й віття”).
Стовбур – це стовбур праведності, струнка ліствиця духовного зростання в стриманості та молитві, щаблі сходження в надії слави.
Гілки ж – то вся повнота людського єства, освяченого любов’ю правди, одухотворення усіх без виключення сфер життя, всесторонність та багатогранність буття праведника (“Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть!” (Перше послання святого апостола Павла до коринфян, 10 розділ, 31 вірш)). І кубляться у вітті тому “небесні пташки” – крилаті, одухотворені думки та бажання…