Іще ніч...
Шрифт:
А листя – не що інше, як сповідання цієї віри, що чинна любов’ю. Бо ж “вірою спасетесь!”, і “листя дерев – на вздоровлення народів”. Бо “серцем віруємо для праведності, а устами ісповідуємо для спасіння”).
Плоди ж цього живоносного Древа – плоди Духа Святого, плоди любові. “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: Закону нема на таких!” (Галатам, 5 розділ, 22–23 вірші).
Корінь – стовбур – крона; віра – надія – любов… “Твоє – від Твоїх – Тобі приносимо!”, – виголошує свята Церква. Отець через Сина Духом Святим зрощує у твориві Своєму – тобто в нас з вами – благословенні та животворчі плоди добра, перетворюючи зарослу терниною та будяччям землю сердець наших на Землю Обіцяну, що тече молоком та медом: рай, Едем, царство Благодаті, – тим самим відкриваючи нам, немічним, дорогу у вічне
Благословен, в кого не відніметься частка його від Древа цього!
РЕВНІСТЬ НЕ ЗА РОЗУМОМ
Запитання: Часто доводиться чути із уст озлоблених життєвими негараздами маловірних, або й просто невіруючих людей: “Що ти мені тут проповідуєш про високі матерії? Що дав мені твій Бог?! Якщо ти такий праведний, то чому ж не роздав усе своє добро бідним, як вчить ваш Христос?..”
Відповідь: Гадаю, кожен зрілий християнин, який має практичний досвід проповіді Слова Божого, так чи інакше зустрічався з такими звинуваченнями. На перший погляд може видатися, що подібні твердження мають під собою певні підстави. Але чи так це насправді? Давайте висвітлимо означене питання усепроникаючим світлом істини Слова Божого…
Чи дійсно Господь вимагає від нас, християн, щоби ми нічого не мали? Чи є це доконечною ознакою праведності, неодмінною умовою спасіння? Безумовно ж, ні! Хіба немаючим був “батько народів віри” Авраам, або терпів від нестатків син його Ісак? Хіба не володів великими чередами й отарами старозавітній патріарх Яків, і не був “більшим від усіх синів сходу” праведний Йов? Хіба не славився багатством премудрий цар Соломон, а батько його, Давид, хіба не оспівав Бога нашого: “Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили” (Псалом 36, 25 вірш)?
Ми всі приходьки на цій землі. Нагими прийшли, нагими й підемо, нічого не візьмемо з собою. У труни, як відомо, кишені нема, та й погребальні костюми на Заході шиють без кишень (у нас їх просто зашивають)… Минущий матеріальний статок нам дає Господь, щоб ми, добре ним урядуючи, “набували друзів собі (на Небі) від багатства неправедного (земного), щоб, коли проминеться воно, прийняли нас до вічних осель” (див. Євангеліє від Луки, 16 розділ, 9–11 вірші). Сказано у Писанні: “А мій Бог нехай надолужить вашу всяку потребу за Своїм багатством у славі, у Христі Ісусі” (Послання апостола Павла до филип’ян, 4 розділ, 19 вірш); “Улюблений, – я молюся, щоб добре велося в усьому тобі…” (Третє соборне послання апостола Івана, 2 вірш); “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Євангеліє від Івана, 10 розділ, 10 вірш); “Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це (матеріальне) вам додасться” (Від Матвія, 6.33). Додасться, але, без сумніву, не для того, щоб своїм недбальством ми змарнували його…
Господь любить нас, і хоче нам добра навіть більше, аніж ми своїм дітям. Бо якщо ми, будучи злими, уміємо добрі даяння дітям своїм подавати, то наскільки ж більше подасть нам Він, Якого Ім’я є Любов! Але Господь і питає з нас за кожне слово пусте, за кожну думку, неосвячену любов’ю, за кожну справу безплідну. Бо “кожне дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене ” (Від Матвія, 3.10).
Яких же плодів чекає від нас наш Небесний Отець? “Милості хочу, а не жертви, і Богопізнання – більше від цілопалень”, – говорить Він (Книга пророка Осії, 6 розділ, 6 вірш). Діла милосердя й богопізнання – це і є ті плоди, та духовна десятина, яку чекає від нас Господь: “Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваоф, – чи Небесних отворів вам не відчиню та не виллю вам благословення аж надмір?” (Малахії, 3.10). А про яку десятину, про які справи милосердя могла б іти мова, коли б ми й самі нічого не мали? Ні, Бог не хоче, щоби Його сини по благодаті Христовій ходили голодні, роздягнені й не мали б притулку. Навпаки, як прорікає апостол Павло: “А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком…” (Друге до коринфян, 9.8).
Інколи сатана з’являється в образі ангела світла, а порушена сьогодні тема якраз
Слова Господні, на які посилається опонент нашого читача, вміщені в Євангелії від Матвія, 19-й розділ, 16 – 26 вірші (відома усім зустріч Ісуса Христа з багатим юнаком, який бажав мати життя вічне, але виявився занадто міцно прив’язаним до багатств своїх):
“Ісус каже йому: «Коли хочеш бути досконалим – піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на Небі”.
Безумовно, ці слова необхідно тлумачити у першу чергу духовно, як вказівку на необхідність поставити Бога на перше місце у своєму житті. Подібно до цього і інші слова Господні, наприклад: “Коли праве око твоє спокушує тебе, – його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене…” (див. Від Матвія, 5.29–30). І так само, як не слід поспішати буквально виконувати сказане в другому випадку (виймати собі око), – не треба квапитися й з розпродажем свого майна. Як вчить нас святий отець Церкви Григорій Богослов: “Крізь букву проникай у внутрішнє”… Втім, якщо остання євангельська цитата зовсім позбавлена буквального змісту і розуміється лише духовно, то з попередньою не все так просто, бо має вона й буквальне навантаження. Хоча буквальний її аспект стосується виключно тих віруючих і вірних, які отримали уже перемогу над дияволом в собі й піднімаються до найвищих щаблів досконалості, а також до тих християн, які свідомо обрали собі нелегкий шлях чернецтва. Проте і в тому випадку, коли людина стає уже не тільки духовно, а й буквально “не від світу цього”, вона повинна виважувати свої дії на терезах Закону Божого, пам’ятаючи про пріоритети нашого життя, що їх визначив Господь: на 1-му місці Господь Бог, на 2-му – сім’я, на 3-му – ближні, на 4-му – матеріальне. І не порушувати їх, роздавши все й залишивши осторонь рідних своїх, власну свою родину.
І нарешті, останнє. В книзі Діянь святих апостолів читаємо:
“А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним.
І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було (безумовно ж, у першу чергу серед братів та сестер по вірі, за словом апостольським: “…усім робімо добро, а найбільш – одновірним!” (До галатів, 6.10))” (див. Дії святих апостолів, 2 розділ, 42–47 вірші). Проте сьогодні, як бачимо, часи змінилися. Християни уже не живуть комунами (общинами), і віруючі не мають все спільним. А отже, і “продавати маєтки та добра, і всім їх ділити” немає ні змоги, ані потреби. Тому-то і цей, останній аргумент на користь лжеревнителів християнської убогості, не має під собою підстави.
Бог є Премудрість. Людина ж сотворена на образ Божий, а одним із проявів цього образу є розум. Сенс життя полягає в тому, щоб піднятися до висоти богоєднання, піднести образ Божий в собі до вершини здобуття подоби Його. Господь не бажає від нас фанатичного служіння. Він хоче, аби ми були не лише віруючими, а й вірними; не просто розумними, але мудрими премудрістю Його. Щоб були “мужами з очима відкритими”, які вміють “розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10).
Тож будьмо уважні, щоб не торкнулися й нас ці жорстокі та викривальні слова: “Вони мають ревність про Бога, але не за розумом” (До римлян, 10.2).
МЕД ПОЛЬОВИЙ
Запитання: Чи правда, що Іван Хреститель харчувався сараною?
Відповідь: В Євангелії від Матвія читаємо:
“Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий” (Мф. 3.4).