Спалені обози

Куртяк Євген

— Але ж я фронтовий стрілець!..

— Перестань! — знов злісно обрубав його Вайда. — Мені воювати, а не Петрушевичу. То як — згода?

— Наказ командира — закон для підлеглого…

— Досить тобі дурня клеїти, Ярославе, — Вайда повернув голову до воза, звідки стирчала голова Дударика. — Там у нас щось тепле залишилося?

— Залишилося, авжеж!.. — Петрусь зіскочив на землю.

— Приготуй нам у хаті.

— Зараз, пане сотнику, я вмить.

— Мій джура, — з гордістю мовив Антон. — Але тебе передовсім, розуміється, цікавить Оксана. Не хвилюйся, вона тут, поснідаємо —

і зустрінешся. Чи ти вже хочеш?

— Потерпить… Терпеливість гартує. По собі знаю. Хоча це й коштує неймовірних зусиль.

А поруч під легким ранковим вітром ворушила листом безплідна груша, майже гола, з наполовину трухлявим стовбуром.

VIII

Петлюра і його генерали знали: армії Соборної України, щоб досягти значних політичних наслідків у поході на Київ, потрібно захопити Правобережжя і прикритись хоч на деякий час сильним водним рубежем — Дніпром, щоб мати змогу організуватися та налагодити спокій і державну працю на цьому великому терені. З Правобережжя є два найважливіші напрямки: на Київ і Одесу. З політичного боку, перший коментарів не потребує — мати городів руських, з економічного — цукроварні, винокурні, гарбарні спричинилися б до поліпшення тяжкого матеріального стану. Другий же район взагалі найбагатший. І головне, як твердили Петрушевич з Шаманеком, звідтам, з Одеси, є доступ до Європи, можливість налагодити не лише політичні зносини, а й торговельні, щоб отримати з-за кордону украй потрібні зброю, одяг, ліки. Одначе на узбережжі Чорного моря і в Одесі ще з початку року засіли більшовики.

Тому Петлюра до отупіння був певен: щоб піти на Одесу, треба спершу провести операцію на Київському напрямку…

І до хрипоти переконував у цьому Петрушевича — хапаючи олівця, він штрикав ним у карту: ось тут, ондечки Денікін… Розбивши червоних, армія поволі просувається вздовж Дніпра, відрізаючи від Лівобережжя XIV більшовицьку армію, що займає узбережжя Чорного моря і Катеринославщину, — всі переправи через Дніпро — від Херсона до Катеринослава — в руках денікінців; від Полтави до Катеринослава Денікін загрожував залізничній переправі в Кременчуці.

— Таким чином, відворот чотирнадцятої більшовицької армії на схід двома поперечними шляхами Херсон — Катеринослав і Бірзула — Ольвіопіль — Кременчук є унеможливлений, — твердив Петлюра.

— І переправа в Черкасах закрита денікінцями.

— Отож воно! — Петлюра втішився, що диктатор нарешті починав його розуміти. — А це значить, що чотирнадцята армія або мусить пробиватися крізь товщу денікінських військ, — що їй, звичайно, не під силу, — або відходити на магістраль Київ — Козятин — Жмеринка…

— Себто між нами і денікінцями?

— От-от! Таким чином, нам досить перетяти їй шляхи відвороту на північ і на північний схід, і весь південь Правобережжя з усім залізничним майном, і вся база червоних на Україні впаде до наших рук!

— Та дай, Боже.

— Більшовикам — по мірі просування наших частин на північ… — Петлюрі Петрушевич уже був не потрібен, йому достатньо було самого себе. — Більшовикам лишиться або пробиватися до Києва, або капітулювати.

— Так

ніби просто…

— Ключі від Одеси і Херсона лежать на залізничних вузлах — Черкаси, Бобринська, Квітневе, Христинівка, Вапнярка — і на переправах через Дніпро. Треба лише посісти цю лінію і міцно триматися на ній, і тоді доля чотирнадцятої армії і все узбережжя Чорного моря в наших руках.

Петрушевич хотів йому вірити. І не міг.

— Безумовно, червоні мусять пробиватися, й назустріч їм з Києва буде надіслано сильну допомогу, щоб з двох боків розбити бар’єр на шляху відвороту чотирнадцятої армії. Тому, щоб стримати контракцію червоних, необхідно на Київському напрямку мати і досить сил, і висунути їх далеко на північ, аж до Фастова, щоб притягти на себе київську ворожу групу.

— І все ж Одеса…

— Одеса! Одеса і Київ! Київ і Одеса… Учовпали? Для операцій на Одеському і Київському напрямках слід мати дві групи чи армії. А де їх, скажіть-но мені, зараз узяти?

Петрушевичу лишилось мовчати.

— Власне, є ще один спосіб, — почав Петлюра, бо мовчанка диктатора ставала зловіщою. — А саме: лишити заслон на Київському напрямку й почати сильний наступ…

— …уздовж залізниці Жмеринка — Вапнярка — Бірзула — Одеса! — Петрушевич упевнено дописував фразу Петлюри.

— Слушно! Я сам так думав!

Вони взаємно були задоволені своїми планами і вперше, здається, один одним, і Петлюра з насолодою закурив. Петрушевич навіть не зреагував, заки той не підняв лагідних блакитних очей.

— Але Жмеринку… ще треба взяти… — очі Петлюри зажурились.

— Якщо взяли Проскурів, візьмемо й Жмеринку.

— Помимо того, мусимо мати якусь домовленість з Антантою або Денікіним, бо інакше потрапимо в тяжкі умови.

— Що ви маєте на думці?

— Збройний конфлікт з Добровольчою армією. В даній ситуації це не виключено, а для нас — катастрофічно.

— Міркуєте, маємо небезпеку бути замкненими в куті між денікінцями, москалями і ляхами?

— Іменно! — наголосив Петлюра. — Таким чином, я певен, я глибоко переконаний, що стратегічні обставини вимагають вести операцію головними силами на Київському і Коростенському напрямках; окремою південною групою відрізати шлях відвороту Чотирнадцятої армії, знищити її або змусити капітулювати, а самим обсадити узбережжя Чорного моря з Одесою.

— А може, хай Наддніпрянська Армія йде на Київ, а Галицька піде на Одесу? — Петрушевич знову запропонував план Тарнавського — Шаманека.

— Пане диктаторе! Я певен, я глибоко переконаний: звільнення Києва за головної допомоги Галицької Армії мало б значення як політична демонстрація великої її заслуги в спільній боротьбі на протибільшовицькому фронті. Хочете ви чи не хочете, а шляхи до ідеї Соборної України і Східної Галичини ведуть через стольний град, золотоверхий Київ.

Петрушевич проти волі голосно зітхнув.

— Отже, вважаємо питання вирішеним, — аж нарешті Петлюра сів. — Тепер, я глибоко переконаний, потрібен спільний штаб, якому повинні бути підпорядковані обидві армії. Я б титулував його так — Штаб Головного отамана. Ви не проти, пане диктаторе? Чи маєте якісь свої міркування?