Спалені обози
Шрифт:
— Запросив нас Бота, — оповідав земляк. — Бота говорив по-англійськи, його перекладали на французьку, а з французької вже на українську… Отож запитав так:
«Чи хочуть українці перемир'я з поляками?»
«Так, бажають. Одначе перед дискусією було б корисним заслухати представника УНР».
«Ніяка заява не може бути вислухана, заки виразно не скажете, що хочете перемир'я».
«Я вже сказав і повторюю: хочемо! Залишається лише полагодити питання, бо вже був випадок, коли ми завісили зброю, а поляки скористалися і пішли в наступ».
«Яких основ бажаєте для перемир'я?»
«Чекаємо з дня на день свіжої делегації,—
«Що ж, почекаємо».
Грицан слухав земляка з неймовірним нервовим напруженням, аж розболілася ліва половина голови — тупий біль віддавався у чолі. З розболілою головою і ліг пізно спати, — всі полягали пізно. А прокинулися рано. І знов поринули в роздуми та розмови. Аж допоки не появився сам Григорій Сидоренко. Жвавий, якийсь аж натхненний.
— Вам пофортунило, панове, — поручкавшись з кожним, весело сказав. — Вас уже нині викликають на комісію Боти.
— Уже нині? — перепитав Лозинський.
— Авжеж! Чого б я інакше приходив.
— Прекрасно! — зронив скупий на радість Вітовський.
— Так що ходімо.
Британська делегація розташувалася в готелі «Мажестик». Учора земляк розповідав Грицанові, що він збудований з кращого каменю для багатих бразіліанок, котрі перед війною приїздили до Парижа за нарядами, — тепер тут танці і пиятика. Грицан чудувався: хіба можна за танцями та пиятикою вирішувати долю народів? Земляк лиш поблажливо чмихав, якось аж зверхньо: наївний ти чоловік… і звідки ти взявся? Ярослав це відчув особливо гостро зараз, коли вони всі ввійшли в просторий хол.
Комісія Боти небагаточисельна. Тож Боту з його генеральськими регаліями Грицан виділив з першого погляду: велика голова, спокійні пронизливі очі, повні вогню та блиску. Ось який він, покоритель бурів! Вичекавши, поки галичани всядуться, Бота глибоким, трохи хрипливим, але владним голосом сказав до Сидоренка:
— Прошу представити мені всю делегацію.
— Будь ласка, — Сидоренко підвівся. — Отже, глава делегації Західної області УНР доктор Михайло Лозинський, член делегації, радник, товариш державного секретаря закордонних справ полковник Дмитро Вітовський і секретар делегації Ярослав Грицан, — перераховував і на кожного тицяв пальцем.
— Поясніть характер делегації.
— То є спеціальна делегація Державного секретаріату Західної області УНР для польсько-українського перемир’я.
І я, як глава делегації УНР, прийшов її представити.
— Ага, ага…
Грицан насторожується. Що ж можна чекати від цього бурського генерала? Добра? Щирості? Чи буде так, як у Ходорові та Львові з Бертелемі? А Бота все роздумує. Грицан чує, як щось дрижить під серцем, як забулькало в животі.
Бота. Які ставите умови перемир’я?
Лозинський. Першою умовою вважаємо завішання оружжя, другою — визначення демаркаційної лінії між українцями та поляками.
Бота. Що розумієте під демаркаційною лінією?
Вітовський. Найдалі висунуту проти неприятеля лінію, поза якою розтягалася би влада цивільних і військових властей.
Бота. Прошу не давати загальних відповідей, тільки докладно означені.
«Хм, — чмихнув Грицан, — здається, почалося…»
Вітовський. Під тимчасовою лінією розуміємо тимчасову границю між українською і польською державними територіями. Сю границю повинна творити лінія ріки Сяну з продовженням на північ. Докладно означимо це на карті.
Бота. Чи ваш уряд має настільки
«Значить, правий був Томашевський, твердячи, що не треба виступати як Західна область Петлюри, — подумав Грицан, — таки, видко, не треба, а — ЗУНР, Галичина».
Вітовський. У нас війська неправильного нема, є тільки правильна армія, створена на основі загальної мобілізації у віці 18–35 літ і організована як кожна правильна армія з офіцерами і підофіцерами. Ця армія є основна, дисциплінована, так що уряд може нею розпоряджатися кожної хвилі проти кожного і вповні за неї ручить.
Лозинський. До цих слів мого військового товариша маю честь як член Державного секретаріату додати, що Державний секретаріат користується в нашій державі авторитетом і підписане перемир’я зможе додержати.
Бота. Чи думаєте, що польський уряд має стільки авторитету, щоб укладене перемир’я додержати?
«Чого ж ти нас питаєш? — бунтується Грицан. — Спитай у поляків, Пілсудського чи Падеревського».
Вітовський. Чи польський уряд має відповідний авторитет, цього ми не знаємо і про це не можемо говорити. Інша річ, чи в нього буде добра воля, щоб укладене перемир’я хотіти додержати. Досі маємо докази, що тої доброї волі в нього не було. Депеша Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня стосувалася однаково українців і поляків. Українці враз заявили свою волю припинити вогонь, а поляки досі цього не зробили.
Бота. Яка була причина зірвання перемир’я?
Лозинський. Щоб відповісти на це запитання, треба представити наші змагання до перемир’я від хвилі одержання депеші Найвищої ради.
Бота. Перше перемир’я укладене двадцять четвертого лютого. Чому це перемир’я зірвано?
Лозинський. Двадцять четвертого лютого на домагання комісії Бертелемі заключено завішання оружжя на двадцять чотири години в тій цілі, щоби вести переговори в справі перемир’я. Ці переговори почалися двадцять п’ятого лютого у Львові. Двадцять восьмого лютого комісія Бертелемі запропонувала обом сторонам проект перемир’я, на який вони мали дати відповідь до п’ятого березня. Цей проект означав демаркаційну лінію так, що віддавав полякам не тільки ті часті української землі разом зі Львовом, які були зайняті збройною силою, але також значні простори, які українська армія держить в своїх руках, разом з нафтовими багатствами в околицях Дрогобича. З цих причин Державний секретаріат не міг прийняти тої лінії, про що повідомив Найвищу раду, заявляючи рівночасно, що бажає перемир’я і просить о справедливе рішення. Коли Державний секретаріат одержав депешу Найвищої ради від дев’ятнадцятого березня, вважав це заповіддю справедливого рішення і зарядив предложити полякам завішання зброї. Одначе поляки на це не згодилися.
Бота. Але чому зірвано перемир’я від двадцять четвертого?
Чи він глухий? Чи тугіий? Чи навмисне не хоче слухати? Чи попросту витягує жили? Не розуміє Грицан.
Зрештою, дещо розуміє, бо мав справу з місією Антанти, — всі на боці поляків…
Вітовський. Причини були такі: в умовах припинення вогню був дозвіл довозу поживи до Львова. Користуючи з того, поляки довозили амуніцію. А далі використовували момент для перегрупування своїх військ і скріплення свого фронту. В кінці треба ствердити, що завішання оружжя не було зірване, а тільки формально виповіджене.