Сповідь відьом
Шрифт:
— Дякую, що поповнив запаси дров, Маркусе, — озвалася я, переводячи дух.
— Може, мені ще принести? — спитав він, вигнувши світлу брову і бездоганно імітуючи батькову міміку.
— Слушна думка. Сьогодні вночі буде холодно. — Я вигнула назад голову, щоб вгамувати Метью, але він сприйняв це як запрошення до ще одного поцілунку. І я враз втратила інтерес до Маркуса з його дровами.
Коли Метью не чатував на мене по темних закутках, він приєднувався до Сари з Маркусом, і вони утворювали найнечестивішу трійцю з тих часів,
— Що ви там замислили, га? — роздратовано спитала Ем, взявши руки в боки. Обличчя Сари вкрила сіро-чорна сажа, а з димаря сипалися якісь дрібні уламки.
— Та нічого, — буркнула Сара. — Просто я намагалася розщепити повітря, але заклинання пішло не туди, куди треба, от і все.
— Розщепити повітря? — спантеличено спитала я, обводячи поглядом розгардіяш.
Маркус та Метью серйозно кивнули.
— Краще б ти встигла прибрати в кімнаті до вечері, Саро Бішоп, а то буде тобі розщеплення! — пригрозила їй Емілі.
Звісно, не всі контакти мешканців будинку закінчувалися добре. На світанку Маркус та Метью зазвичай виходили на прогулянку, залишаючи мене під ненав’язливою опікою Міріам, Сари та чайника. Вони ніколи не заходили далеко. Їх завжди було видно у вікно з кухні: Маркус та Метью походжали, нахиливши голови один до одного під час розмови. Якось Маркус крутнувся на п’ятах і прожогом кинувся назад у будинок, залишивши батька самого в старому яблуневому садку.
— Привіт, Діано, — буркнув він, чкурнувши через сімейну кімнату до парадних дверей. А на ґанку вигукнув: — Я ще до біса молодий для такого!
Ревнув двигун — Маркус віддавав перевагу спортивним авто, а не всюдиходам — і молодик, увімкнувши задню швидкість й сипонувши гравієм із-під коліс, виїхав із під’їзної алеї.
— А чого це Маркус так рознервувався? — спитала я, цілуючи Метью в прохолодну щоку, коли він повернувся і потягнувся за газетою.
— Справи, — коротко кинув він, повертаючи мені поцілунок.
— Ти не призначив його сенешалем? — ошелешено спитала Міріам.
Метью розгорнув газету.
— Ти, напевне, дуже високої про мене думки, Міріам, якщо гадаєш, що всі ці роки братство функціонувало без сенешаля. Ця посада вже зайнята.
— А хто такий сенешаль? — поцікавилась я, вкладаючи два тоненькі шматочки хліба в тостер. Він мав шість отворів, але тільки два працювали більш-менш надійно.
— Мій заступник, — коротко пояснив Метью.
— Якщо він не сенешаль, то чому він так швидко звідси чкурнув? — не вгавала Міріам.
— Бо я призначив його маршалом, — пояснив Метью,
— З усіх маршалів, яких мені доводилося бачити, він менш за все схожий на маршала, — суворо мовила вона. — Він же лікар, заради Бога. Чому не Болдвін?
Метью відволікся від газети і здивовано вигнув на Міріам брову.
— Болдвін?
— Ну гаразд, не Болдвін, — похапливо відповіла Міріам. — Можна було призначити когось іншого.
— Якби я міг вибирати з двох тисяч лицарів, як колись, то можна було б призначати когось іншого. Але на сьогодні я маю під своїм командуванням лише вісім лицарів, — один із яких є дев’ятим лицарем і тому не мусить воювати, — жменьку сержантів та кількох зброєносців. Хтось має бути маршалом. Я був маршалом Філіпа. А тепер наспіла черга Маркуса.
Терміни, якими він оперував, були такими архаїчними, що я ледь стрималася, щоб не захихотіти, але серйозність обличчя Міріам зупинила мене.
— А ти сказав йому, що він має розпочати збір знамен? — Метью та Міріам говорили мовою війни, якої я не розуміла.
— Хто такий маршал? — Грінка вискочила з тостера і впала на кухонний стіл. У животі у мене забурчало.
— Головний воєначальник Метью, — пояснила Міріам, отетеріло спостерігаючи, як самі собою відчиняються дверцята холодильника.
— Тримай. — Метью вправно спіймав масло, коли воно пропливало повз його плече, і з усмішкою подав його мені. Попри напосідання Міріам, він тримався напрочуд спокійно. Бо був, вочевидь, «жайвором», хоча і вампіром.
— Корогви, Метью. Ти збираєш армію, чи ні?
— Звісно, що збираю, Міріам. Саме ти найбільше говориш про війну. Якщо вона вибухне, думаєш, проти Конгрегації воюватимуть тільки Маркус, Болдвін та я? — Метью похитав головою. — Хто-хто, а ти це маєш знати.
— А як стосовно Фернандо? Я впевнена, що він і досі живий-здоровий.
Метью відклав газету і сердито зиркнув на Міріам.
— Я не збираюся обговорювати з тобою свою стратегію. Припини втручатися і залиш Маркуса мені.
Тепер настала черга Міріам прожогом вискочити з будинку. Міцно стиснувши губи, вона гайнула у задні двері й подалася до лісу.
У запалій тиші я мовчки наминала грінку, а Метью повернувся до своєї газети. Через кілька хвилин він знову її відклав, і скрушно зітхнув:
— Нумо, Діано, кажи, про що ти думаєш, бо я не можу зосередитися.
— Ой, та так, нічого, — промимрила я з повним ротом. — Починає функціонувати велика військова машина, про природу якої я не маю анінайменшого уявлення. І, бачу, ти навряд чи розкажеш мені про неї, бо йдеться, напевне, про одну з таємниць братства.
— Dieu. — Метью провів пальцями по волоссю і воно стало сторч. — Міріам завдає мені клопотів більше, аніж будь-яка відома мені істота, за винятком Доменіко Мікеле та моєї сестри Луїзи. Якщо хочеш знати про лицарів, я розповім тобі.