Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Примітки

¹) Rudawski с. 100, Kochowski c. 320. Костомаров, посилаючись на Коховского, каже, що з польської сторони від війська був до комісії призначений Лянцкороньский, але у Коховского сього нема.

²) Польські справи 1652 р., стовб. 1-а.

³) Костомаров, комбінуючи звістки Самовидця і Коховского з ріжними пізнішими компіляціями і доповнюючи їx своїми власними додатками, зложив досить детальну історію сих засудів й екзекуцій, крім Гладкого й Мозири назвавши поіменно ще Гуляницького, Хмелєцького, Ґурського, і закінчивши сі детальні вказівки загальною фразою про те, що крім названих, “в ріжних місцях України, почасти засудом

сеї комісії, почасти волею гетьмана рубали голови, вішали, сажали на палю” (с. 388). Я не маю змоги занятися докладним розбором, що тут проходить з ріжних пізніших жерел, а що додано автором. Не ясним зістається також, що то був за невиданий “власноручний універсал Хмельницького” з сього часу, де він “забороняв народові навіть думати, що козацький гетьман коли небудь дозволить їм спротивлятися жовнірським лежам і не віддавати послушенства дідичам”.

⁴) На сій підставі я й кладу Корсунську комісію-ближче не датовану нашими джерелами, перед великодньою радою, бо засуди й екзекуції козацьких старшин псіхольоґічно допустимі тільки перед сею радою, а не після неї, чи поруч неї. Я думаю, що Корсунська комісія припадає приблизно на той час, коли Хмельницький мав приїхати на раду до Полтави, і не приїхав, діставши вість про приїзд польських комісарів-коло 15 квітня н. ст.

⁵) Тут оповідач переходить на третю особу: “будет де велит он, Богданъ Хмельницкой быть имъ всЂм Черкасом на раду, и он де наказной полковникъ с казаками вмЂстЂ будет, а один де к нему не Ђдет”.

⁶) Польські справи 1652 р. стовб. 1-а.

⁷) Жерела XVI с. 143.

⁸) Польські справи 1652 р., стовб. 1 а.

ПРОГОЛОШЕННЄ ВІЙНИ 3 ПОЛЯКАМИ, ДУМА ПРО ОЧИЩЕННЄ УКРАЇНИ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПРИЧИНИ РОЗРИВУ.

В сих припізнених вістях, як бачимо, виступає те саме, що дають розуміти раніші. В останнім часі перед мобілізацією, особливо після прилуцької різні, і ще більше після корсуньских екзекуцій, настрій до Хмельницького був дуже невірний і ворожий; дивились на нього як на явного зрадника народніх і козацьких інтересів, прислужника Поляків. З подвоєною силою виступає шуканнє нового провідника, мужа довіря- випливає знову те загадкове, лєґендарне імя Вдовиченка. Настрої сі були настільки сильні, що коли була рішена війна з Поляками і проголошена мобілізація, досить довго зіставалася неясність, чи се буде війна з Поляками і гетьманом, чи з гетьманом против Поляків. І тільки поволі починає ширитися чутка, далі переконаннє- що вся приязнь гьтьмана з Поляками була тільки лукавством, політичним трюком, і він скидає нарешті з себе личину, прибирає дійсну постать козацького батька і кличе наново всіх чистити Україну від панів-поворотців і польських жовнірів та воювати Польщу.

Безсумнівно, се було офіціяльне ретроспективне поясненнє тактики гетьмана і старшини за весь час від Білоцерківської угоди: вони мовляв тільки з біди терпіли Ляхів і манили їх своїм послухом, щоб приспати їх увагу до часу, коли можна буде проти них повстати, вигнати з України і помститися за кривди.

В такім аспекті зложена й звісна дума про очищеннє України від жовнірських леж, або про Білоцерківську угоду. Захована в двох варіянтах, досить відмінних, записаних в 1840-х і 1850-х рр.-раз нібито на Херсонщині, другий раз на Чернигівщині ¹), вона дає досить ясно відчути абриси свого архетипа. А сей архетип, очевидно, доволі вірно віддавав те офіціяльне роз'ясненнє, так як воно могло бути дане-навіть таки через кобзарів, уже тоді, після того як рішено було, на великій великодній раді- почати наново війну з Поляками. Роз'яснялося, що польському війську за Білоцерківською згодою було дозволено стати на Україні, але під умовою, щоб воно не витягало великої стації. Воно ж не то що вимишляло велику стацію, але стало знущатися над козаками та їх родинами. “Тоді стали козаки як малі діти і почали заносити скарги до Хмельницького, та жалітися, що він на них такий ясир наслав. Вони просили його дозволу на Ляхів уставати-або до Москаля тікати. Але Хмельницький не дозволив ні одного ні другого, а велів сидіти тихо “од святої

Покрови до Світлого Воскресення”. І справді як пришло “тридневне Воскресеннє” (тут в оповіданню відчувається прогалина-що се на Великодні Хмельницький міняє свою тактику: воно розуміється в теперішнім тексті, але не говориться так виразно, як повинно було бути в архетипі), то Хмельницький сам покликав козаків до повстання-так як і першим разом. Взагалі дума про се друге очищеннє йде за думою за перше очищеннє України (від орендарів) і дає поетичний pendant до неї, включно до ріжних буквальних подробиць, що переносилися з одної до другої в кобзарськім репертуарі.

В херсонськім варіянті початок явно підправлений: Ой чи добре пан Хмельницький починав, Як із Берестецького року всіх Ляхів-панів на Україну на чотири місяці висилав, І велів панам Ляхам на Україні чотири місяці стояти, А ні козаку ні мужику жадної кривди починати. Да вже-ж пани-Ляхи на Україні три місяці стояли. Стало на четвертий місяць повертати, Стали пани-Ляхи спосіб прибирати... “Берестецький рік”-особливо, а також і рахунки місяців мині здаються підробками. В чернигівськім варіянті початок простіший і натуральніший: “Ей чи гаразд чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, Що з Ляхами із мостивими у Білій Церкві замирив?”-Але я вважав би й його пізнішою кобзарською зміною, коли вже не відчувалася початкова тенденція: можливого оправдання гетьмана. Я припустив би в прототипі щось подібне до дальшого:

“Як наш гетьман Хмельницький, батько Зиновий чигиринський, із Ляхами, мостивими панами у Білій Церкві замирив-він позволив ²) Ляхам, мостивим панам по мужиках ³) стацією стояти-та не велів великої стації вимишляти,

Та що ж ⁴) то Ляхи, мостиві пани? —

По козаках і по мужиках поставали,

Да великую стацію ⁵) вимишляли:

Од їx ключі поодбирали

Да стали над їx домами господарями.

Хазяїна на конюшню одсилає,

А сам з його жоною на подушках почиває ⁶).

То козак альбо мужик із конюшні прихождає,

У кватиру поглядає:

Як Лях, мостивий пан іще з його жоною на подушках почиває.

То він оден осьмак у кармані має,

Піде з тоски та з печалі в кабак та й той прогуляє ⁷).

То Лях, мостивий пан од сна уставає,

Юлицею йде-

Казав би: як свиня нескребена попереду ухом веде

(як свиня ухо до корчми прикладає)

І ще слухає-прослухає,

Чи не судить його де козак альбо мужик.

(А слухає Лях, що козак про Ляхів розмовляє,

То Лях у корчму убігає,

Й козака за чуб хватає, —

То козак козацький звичай знає:

То будь то до Ляха медом і оковитою горілкою припиває,

А тут Ляха за чуб хватає

І скляницею межі очі морскає

І келепом по ребрах торкає ⁸).

Іще стиха словами промовляє:

Ей Ляхи ж ви Ляхи, мостиві пани!

Хотя ж ви од нас ключі поодбірали,

І стали над нашими домами господарями,-

Хотя б ви на нашу кумпанію не нахождали.

(Не лучче б тобі, Ляше, превражий сину

На Україні ⁹) з козацькою жінкою спати,

Аніж в корчму вхожати?

Да вже ж на Україні не одна жінка курку зготовала,

Тебе, Ляха, кручого сина, на піч чекала ⁸).

Тоді ж стали козаки у раді ¹⁰) як малиї діти,

Од своїх рук листи писали,

До гетьмана Хмельницького посилали,

А в листах приписували:

“Пане гетьмане Хмельницький,

Батько Зінов наш чигиринський,

За що ти на нас такий гнів положив?

На що ти на нас такий ясир наслав?

Уже ж тепер ми ні в чому волі не мієм:

Ляхи, мостиві пани, од нас ключі поодбірали

І стали над нашими домами господарями.

(Звели нам под Москаля тікати,

Або вели нам з Ляхами великий бунт зривати!

То Хмельницький листи читає,

До козаків словами промовляє:

“Гей, стійте, діти, ладу ждіте!

Не благословляю вас ні під Москаля тікати,

Ні з Ляхами великого бунту зривати” ¹¹).

Погодіте ви трохи, мало, не богато:

Як од святої Покрови до світлого трехдневного Воскресення,-