Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Як дасть Бог, що вийде весна красна,

(Прогалина: як прийшов Великдень, і сам Хмельницький проголосив мобілізацію).

Тоді ж то п. Хмельницький добре дбав,

Козаків на схід сонця в похід виправляв

І стиха словами промовляв:

Ей, козаки, діти, друзі,

Прошу я вас: добре дбайте,

На славну Україну прибувайте,

Ляхів, мастивих панів, у пень рубайте,

Кров їx лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у наругу не давайте.

(У Херсон. не воєнна мобілізація, а поклик до селянського повстання:

потайного побивання жовнірів-тому “козаки”

тут не підходять:

То вже ж Хмельницький до козаків приїжджає

Словами промовляє:

“Гей, нуте, діти, по три, по чотири з куренів вставайте і до дрючків, до оглобель хватайте

І ляхів-панів у нічку у четвертеньку так як кабанів заганяйте!”

То вже ж із куренів по три по чотири вставали,

До дрючків і до оглобель хватали,

І Ляхів-панів, так як кабанів, у нічку у четвертеньку заганяли ¹²).

Тоді Ляхи, мостиві пани догадливі бували,

Усі по кущах, по лісах утікали.

То козак і лісом біжить,

А Лях за кущем і лежачи дріжить.

То козак Ляха за кущем знахождає,

Келепом межі очі наганяє

І стиха словами промовляє:

Ой Ляхи ж ви, Ляхи, мостивиї пани.

Годі вам по кущах валяться:

Пора до наших жінок на спочинок іти.

Уже наші жінки і подушки поперебивали

І вас, Ляхів, мостивих панів ожидали.

Тоді то Ляхи козаків рідними братами узивали:

“Ей козаки, рідні брати, коли б ви добре дбали

Да нас за річку Вислу хоть в одних сорочках пускали”.

Оттоді Ляхам Бог погодив:

На річці Вислі лід обломив.

Тоді козаки Ляхів ратували, за патли хватали,

Да ще далі під лід підпихали:

“Ей, Ляхи ж ви, Ляхи, мостиві пани!

Колись наші діди над сією річкою козакували

Да в ciєї річці скарби поховали,-

Як будете скарб находити,

То будемо з вами по-полам ділити,

Тоді будемо з вами за рідного брата жити.

Ступайте-тут вам дорога одна:

До самого дна.

(То вже один козак лугом біжить,

Коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить.

Коли дивиться у кущ, аж у кущі Лях, як жлукто лежить.

То козак козацький звичай знає,

З коня вставає,

І Ляха за чуб хватає,

І келепом по ребрах торкає.

То Лях до козака словами промовляє:

“Луче б, козурю, могли мої очі на потилиці стати,

Так би я міг з-за річки Висли на Україні поглядати” ¹³).

На Україні в момент нового розриву з Поляками, розуміється, ходили ріжні толкування того розриву. Поруч більш реальних, які поясняли сей розрив панськими та жовнірськими утисками (як в думі) або задніпрянською різнею, як у наведенім вище оповіданню єромонаха Гавриїла (с. 418), оберталися й більш фантастичні. Взірцем може служити отсе оповіданнє переказане отимже Гавриїлом разом з попереднім:

“Після сойму посилав гетьман сина свого послом до короля, і король прислав гетьманові з його сином булаву й корогву-щоб він був повним гетьманом козацьким. А се тому, що ніби то на короля йде з військом турецький султан, так щоб гетьман з козаками був готов. І велів король йому самому прибути до нього на Оринине поле, близько Львова. Він був і поїхав до короля. Від'їхав від Чигрина верст за 40, а їхати мав на Київ: в Київі зібратися з Поляками та з козаками та й їхати до короля. Але в дорозі стало йому відомо від козаків, що

в Київі приготовлена залізна кобила, і Поляки б його вхопили і посадивши на ту залізну кобилу спалили. Він почувши такий злий замисел на себе, до Київа не поїхав, а вернувся назад до Чигрина. І післав листи до всіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких “урядників”, аби вони зараз з'їздилися до нього “на думу” на світлім тижні, аби до них уже вдруге про се не посилати. Тому гетьман у Полтаві не був. А що у нього тепер з полковниками і з иншими урядниками ухвалено, і як довго тим Татарам бути, що до Полтави прийшли, і куди вони мають іти, він про се не чув” ¹⁴).

Єромонах поїхав з Полтави 7 (17) квітня, при границі пробув два тижні, до 2 травня с.с; не можна вгадати, чи він чув наведену лєґенду ще в Полтаві, коли рознеслася чутка, що гетьман змінив свій намір і до Полтави не приїде, чи оповідали йому се потім. Вона інтересна з історично-фолькльорного погляду як приложеннє до Хмельницького звісної лєґенди про Наливайка, що в старшій, більш автентичній своїй формі говорила теж про спаленнє на “залізному коні”, чи “мідяній кобилі”, себто розпеченій штабі. З історичного становища дуже цікавого, що при всій фантастичности се оповідання сходиться з цілком реальним фактом-польськими плянами обернути Хмельницького на Туреччину. Мабуть припадком-але дуже влучно-лєґенда трапила в нерв тодішньої польської політики супроти козаччини.

Примітки

¹) Максимовича Сборникъ украинскихъ пЂсенъ, 1849 року, с. 74; Куліша Записки о Южной Руси I с. 51; Антоновича і Драгоманова Истор. ПЂсни Малорус. народа II с. 110.

²) І теперішнє “велів” має таке значіннє: позволив.

³) Тепер “по козаках, по мужиках”, але правдоподібніше, що в прототипі були тільки мужики-а Ляхи своєвільно переступили сей дозвіл, і поставали і по козацьких хатах.

⁴) В тексті: То ще.

⁵) Тепер: станцію.

⁶) В херсонськім варіянті сей образ стягнений до короткої фрази: Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати, Над козацьким над мужицьким добром господарями знахожатись.

⁷) Тут херсонський варіянт навпаки дає ширшу картину: “То вже де бідний козак розгадає пятак, то нельзя по улиці пійти погуляти, щоб у корчмі (мабуть-т і л ь к и в корчмі) пятак прогуляти. То вже ж один козак доброго клича і луччої руки один шостак розгадав-да й той к катовій матері в корчмі прогуляв”.

⁸) З Херсон. варіянта.

⁹) Се “на Україні” тут не до річи, могло бути “на перині”, або що. Дальше “на Україні” можливе, і се, може бути, воно дало се повтореннє і витисло первісні слова.

¹⁰) “У раді” зайве, як показує структура віршу.

¹¹) З Херсон. варіянта.

¹²) Далі образ повстання спільний в обох, але ширший в Черн., стиснений в Херсон.

¹³) З Херсон. варіянта.

¹⁴) Польські справи 1652, стовб. 1-а.