Терпкість вишні
Шрифт:
Кілька романів Кундери, трохи заскладних як на безсонну ніч. О, спробую цю. Оповідання. Супер, бо встигну їх прочитати й не сушитиму голову, що там було далі. Прочитаю зо два — і в люлю. А може, навіть і три, такі великі літери й купа малюнків.
Я прочитала всі. Не в змозі відірватися, зокрема коли через кілька перших сторінок наштовхнулася на фрагмент про псів і котів. На диво знайомий. А потім на наступний. Про жінок, котрі клеяться до чоловіків, що видають негативні сигнали. Про горня, що
— Я знайшла половину золотих думок Данієля, — звірилась я Мільці, обгризаючи шкірки з чергового пальця. Вказівного на лівій руці.
— Другу половину ти чи не повністю знайдеш у двох інших книжках Кундери, — легко сказала вона. — Решта, якийсь там один відсоток, це його власна продукція.
— Я терзалася, що мої роздуми не такі глибокі, а досить було взяти до рук книжку Кундери. І ти про все це знала.
— На жаль, — кивнула вона.
— Чому ти нічого мені не сказала?
— Я намагалася, — виправдовувалася Мілька. — Пам’ятаєш? Я казала, що в ньому щось не грає. Але тоді побачила вираз твого обличчя і…
— Ти сказала, що Данієль занадто ідеальний, — згадала я.
— Ну. Я подумала, що якщо він тобі до душі, то я не буду заважати. Зрештою, яке має значення те, що чоловік говорить цитатами з книжок? Адже ми всі наслідуємо чиїсь думки, поведінку. Поза тим, він хотів тобі сподобатися.
— Створюючи ілюзії? — скипіла я. — І цитуючи визуджені напам’ять фрагменти з трьох книжок! Шахрай!
— Якщо мова про шахраїв, — підключилася Мільчина мама, — то Рисьо перед весіллям вихвалявся, що збудує гранітний палац, купить «Наутілус» і візьме мене в подорож до центру Землі!
— Я перебував тоді під враженням романів Жуля Верна, — втрутився тато з безтурботним усміхом, а потім просто змінив тему. — Коли ми вже сядемо за стіл, бо в мене шлунок присохнув до хребта?
— Одразу, як прийде твоя непунктуальна сестра! — Мільчина мама зиркнула на годинник. — Майже одинадцята, а її немає! Як завжди!
— Може, почнемо зараз, а яйцем поділимося, коли припреться Ганька, — запропонував тато, нервово зиркаючи на скибки копченини, розкладені у зграбні пірамідки.
— Це її доконало б! — запротестувала мама. — Після розлучення вона стала дуже вразлива до будь-яких виявів неуваги!
— Після розлучення минуло дванадцять років, але тітка й надалі звертається до Марека як до чоловіка, — повідомила мені Мілька. — Приміром, телефонує до нього в офіс і каже: «Прошу з’єднати мене з чоловіком». Або: «Чоловіченьку, а коли ж ти запросиш мене на танці?»
— Ну так, для Ганьки час затримався у другій половині вісімдесятих, — озвався тато. — Еге, про вовка промовка, а вовк у хату. Ти відчиниш, Ядвиго? Бо я не хочу турбувати Мацька, — показав він на
— Ти завжди знайдеш привід, аби не вилазити з фотеля! — буркотіла мама, прошкуючи до коридора. — Ну, якщо всі в зборі, можемо починати!
Нас розбудив іще голосніший, ніж зазвичай (невже це можливо?) лемент Мільчиної мами.
— Ти що, чоловіче, геть запав у дитинство!!! Уся постіль мокра!!!
— Хтось міг би подумати, що батько повернувся на п’ятдесят років назад і потребує пелюшок, — засміялася Мілька. — Але це мама робить істерику, бо нині ж обливаний… Бляха-муха, батьку, ти мусиш хляпатися такою зимною?! Я через тебе знову захворію!
— Я вже біжу по теплу! — Мільчин тато позадкував із відерцем до коридора, а за ним обидва коти й усі собаки.
— Я йому зараз дам теплу! — Мілька кинулася навздогін, і поки він устиг зайти до лазнички, залетіла до неї перша, замикаючись на ключ. — Мамо! Кинь мені якесь горнятко!
— Хочете обливатися, то йдіть на вулицю! — гаркнула мама, відкидаючи з лоба мокрі пасма. — Дивися, Вишне, він зіпсував мені всю зачіску! Людина промучилася цілу ніч на бігуді — і що з того? Солома!!!
— Я люблю тебе з прямим волоссям, — заявив Мільчин тато, наповнюючи в кухні своє відерце. — Тепер суперова, якихось сорок градусів за Цельсієм. Мілько, ти сама вийдеш чи я мушу відчиняти викруткою?
— Спробуй, — засміялася Мілена. — Може, тобі пощастить не зламати замок.
— Не лякай маму, — відказав тато. — Ти вилазиш чи я йду шукати викрутку?
— Я тобі зараз дам викрутку! — загриміла мама. — Бери ганчірку й витирай цю калюжу в коридорі! У кімнаті то вже не мусиш, усе всоталося в килим!
Мільчин тато слухняно взявся витирати воду, весь час чигаючи, поки донька вийде зі схованки.
— Добре, я вже витер, — крикнув він. — Іду гуляти із собаками!
Собаки, почувши слово «гуляти», зі скімлінням побігли до дверей і стали дряпати їх пазурами. Багатостраждальна петля не витримала натиску шістьох могутніх лап і відлетіла. Двері з гуркотом відчинилися, прищикнувши хвіст Кайтека, найактивнішого з усієї ватаги. Кайтек завищав, решта псів відповіла йому солідарним виттям. Вражена Мілька визирнула з лазнички. Тато тільки на це й чигав із відерцем. Мілька завищала так само голосно, як і Кайтек.
— Ти сама бачиш, Вишне! Це справжній дурдом!
Повертаємося ранковим потягом, навантажені, як верблюдиці.
— Ну і як тобі? — Мілька затягнула торбу зі слоїками на верхню полицю. — Бурхливо було, еге ж?
У відповідь я тільки покивала зболілою головою.
— Тепер ти розумієш, чому після повернення до Кракова я відчуваю страхітливу порожнечу.
Розумію. Останні дні я не мала ні часу, ані сили розмірковувати про маніпуляції Данієля, але тепер уже почну.