Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
Шрифт:
Броган мовчки сидів, зіставляючи її слова з тим, що вже чув раніше, намагаючись зібрати отримані відомості воєдино. Напевно Мати-сповідниця все ж вдалася до цього фокусу, щоб уникнути справедливої відплати, але навряд чи вона могла зробити це одна, без спільників.
— Хто може накласти чари уявної смерті? Стара відповіла не відразу. Її вицвілі блакитні очі загорілися небезпечним блиском.
— Тільки чарівник, мій пан. Тільки чарівник, що володіє величезною могутністю і безмежними знаннями.
Зустрічний погляд Брогана був твердий і настільки
— А в Ейдіндрілі є чарівники? Стара повільно посміхнулася. Очі її засяяли. Порившись в кишені, вона кинула на стіл монету, яка, трохи покрутившись, завмерла прямо перед генералом. Броган взяв срібний кружок і уважно оглянув.
— Я поставив питання, стара. І хочу отримати відповідь.
— Вона у вас в руках, мій пане.
— Я ніколи не бачив таких монет. Що на ній зображено? Схоже на величезний палац.
— О, так і є, мій пане, — прошипіла стара. — Це місце порятунку Пророків, чарівників і магії. Це — Палац пророків.
— Жодного разу не чув. Що ще за Палац Пророків?
Стара посміхнулася йому, немов родича.
— Запитайте у вашої чаклунки, пане мій. І вона повернулася, збираючись піти. Броган схопився на ноги.
— Ніхто не дозволяв тобі йти, ти, стара беззуба жаба!
— Це через печінку, мій пане, — кинула вона через плече.
Броган сперся кулаками на стіл.
— Що?!
— Люблю сиру печінку, мій пане. Напевно, від цього у мене з часом і випали зуби.
В цю хвилину з'явився Гальтеро. Він обігнув стару і дівчинку, які йшли до дверей, і відсалютував.
— Пане генерал, дозвольте доповісти…
— Почекай!
— Але…
Жестом звелівши Гальтеро замовкнути, Броган повернувся до Лунетти.
— Кожне слово правда, пане генерал. Вона як водомір, ковзає тільки поверхні. Але все, що вона сказала, бути правдою. Вона знає набагато більше, ніж говорить, але те, що сказала, — правда.
Броган нетерпляче махнув Етторе. Юнак, підлетівши до столу, замір по стійці «струнко».
— Пане генерал? — Очі Брогана звузилися.
— Схоже, нам попалася єретичка. Чи не хочеш ти довести справою, що заслуговуєш право носити червоний плащ, який зараз на тобі?
— Дуже, пан генерал!
— Перш ніж вона вийде з будівлі, перехопивши її і відведи в камеру. Вона підозрюється в єресі.
— А як бути з дівчинкою, пане генерал?
— Ти що, не чув, Етторе? Дівча — родичка єретичка. До того ж нам зовсім не потрібно, щоб вона бігала по вулицях з криками, що її бабусю забрали Захисники пастви. Ту, кухарку, стали б шукати, а цих бродяжок ніхто не вхопиться. Тепер вони наші.
— Слухаю, пане генерал. Я негайно цим займуся.
— Я сам її допитаю. І дівчинку теж. — Броган застережливо підняв палець. — І для них краще, якщо вони будуть готові правдиво відповісти на всі питання, які я задам.
Етторе розуміюче посміхнувся.
— Вони зізнаються, коли ви прийдете до них, пан генерал. Клянуся Творцем, вони будуть готові зізнатися у всьому.
— Відмінно, хлопець, а тепер біжи, поки вони не вийшли на вулицю.
Ледве Етторе
Броган впав на стілець і втомлено промовив:
— Гальтеро, ти, як завжди, попрацював відмінно. Свідки, яких ти надав, прекрасно відповідали моїм вимогам.
Відсунувши убік срібну монету, Тобіас Броган розкрив заповітний футляр і акуратно розклав на столі його вміст. Це були відрізані людські соски — з лівого боку грудей, ті, що ближче до серця єретика.
Кожен був зрізаний разом з клаптиком шкіри, щоб витатуювати там ім'я жертви. І належали вони далеко не всім розкритим Броганом поплічникам Володаря, а тільки найважливішим, самим наполегливим і злісним.
Укладаючи їх по одному назад в коробочку, генерал читав імена спалених.
Він пам'ятав кожного, пам'ятав, як спіймав його і як допитував. При згадці про їхні злочини, в яких вони в кінцевому рахунку зізналися, в ньому розгоралася лють. Він нагадав собі, що справедливість торжествувала завжди.
Але йому ще треба отримати найголовніший приз — Мати-сповідницю.
— Гальтеро, — тихо промовив він, — я знайшов її слід. Збирай людей. Ми вирушаємо негайно.
— Думаю, що спочатку вам варто послухати, що мені вдалося дізнатися, пане генерал.
11
Це бути д'харіанці, пане генерал. — Прибравши останній трофей, Броган закрив футляр і подивився в темні очі Гальтеро.
— І що вони?
— Сьогодні вранці, коли вони почали збиратися, я запідозрив недобре і вирішив подивитися. Саме через них в місті такий безлад.
— Ти кажеш — почали збиратися? Гальтеро кивнув.
— Навколо палацу сповідниць, пан генерал. А опівдні вони почали співати.
Тобіас з ошелешеним виглядом нахилився до Гальтеро:
— Співати? А ти не запам'ятав слова? Гальтеро сунув палець за ремінь.
— Вони співали години дві, не менше. Важко не запам'ятати, коли стільки часу слухаєш одне й те саме. Д'харіанці кланялися, стоячи на колінах, і весь час повторювали одні і ті ж слова: «Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наша життя служіння тобі. Все наше життя належить тобі». Броган потарабанив пальцями по столу.
— Всі д'харіанці, ти говориш? І скільки їх в Ейдіндрілі?
— Набагато більше, ніж ми думали, пане генерал. Вони заповнили всю площу перед палацом, всі сусідні сквери та вулиці. Яблуку ніде було впасти, так щільно вони стояли. Ніби кожен хотів бути якомога ближче до палацу сповідниць. За моїми підрахунками, їх було близько двохсот тисяч. Поки це тривало, жителі були мало не в паніці. Вони не розуміли, що відбувається.
Гальтеро помовчав, потім продовжував:
— Я проїхав навколо міста, і на околицях їх було ще більше, ніж у палаці.