Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

Юлія навіть не думала, що взагалі можна набрати таку неймовірну міць, яку вона отримала, об'єднавши Хань всіх шістьох сестер, і це її обнадіювало.

Мабуть, крім Творця і Володаря, ніхто в світі не мав такої влади, яка зараз була в їх розпорядженні.

Юлія була центром цього об'єднання, їй належало віддавати накази і направляти силу. І вона з великим зусиллям контролювала себе. Як тільки її погляд падав на що-небудь, могутня енергія негайно вимагала вивільнення.

Нічого, скоро вона випустить її на свободу.

Чоловічий і жіночий Хань, Магія Прирости і Магія Збитку в поєднанні один з одним володіли

такою руйнівною силою, порівняно з якою чарівний вогонь здався б свічкою на вітрі. Одним ударом магії вони могли б з легкістю зрівняти із землею пагорб, на якому стояла фортеця.

Будь у неї впевненість, що Джеган зараз у фортеці, вона, зрозуміло, так би і зробила. Але якщо Джегана там немає і їм не вдасться знайти його і вбити перш, ніж вони заснуть, він першим добереться до них. Спочатку потрібно опинитися поруч з ним, щоб він нікуди не міг подітися, і лише тоді обрушити на нього силу, рівної якій не бачив світ. Від Соноходця залишиться купка попелу, не встигне він і оком моргнути. І Володар, отримавши його душу, подбає про те, щоб віддати йому належне. Муки його будуть тривати вічно.

Матроси оточили їх, прикриваючи тентом від дощу. Юлія відчувала кожен рух ідучих поруч з нею сестер, вони, всі шестеро, були єдиним цілим, і у всіх була одна думка, одне бажання: звільнитися від цієї мерзенної людини.

Скоро, сестри. Вже дуже скоро. А потім ми підемо за Шукачем? Так. сестри, потім ми підемо за Шукачем. Назустріч їм, брязкаючи зброєю, пробіг взвод солдатів. Командир зупинився перед капітаном. Юлія не чула слів, але побачила, як капітан Блейк, сплеснувши руками, почав щось доводити. Юлія могла скористатися своєю нечуваною силою і послухати, що говорять, але не ризикнула. Солдати оголили мечі. Капітан Блейк взявся в боки, але після недовгої паузи повернувся до матросів, які на причалі почали відв'язувати канати.

— Кріпіть їх назад, хлопці! — Прокричав він. — Сьогодні ми не відпливаємо.

Сестри підійшли до екіпажу, і солдат жестом звелів їм забиратися всередину.

Юліяя пропустила подруг вперед. Той же солдат наказав чотирьом супроводжуючим сестер матросам встати біля дверей і чекати. У вікно Юлія бачила, як солдати звели на берег весь екіпаж «Леді Зефи».

Швидше за все імператор Джеган збирається всіх їх убити, щоб прибрати можливих свідків. Що ж, Джеган надасть їй цим актом велику послугу. Звичайно, у нього навряд чи буде можливість знищити команду власноруч, але, якщо вже їм не дозволили поплисти, вона сама охоче з ними розправиться. Юлія посміхнулася сестрам. Завдяки зв'язуючим їх магічним узам вони чули її думки. Кожна з них відповіла задоволеною посмішкою. Плавання було огидним. І матроси за це заплатять.

Поки екіпаж повільно піднімався до фортеці, Юлія зі зростаючим подивом побачила, яку величезну армію зібрав Джеган. При кожному спалаху блискавок всюди, наскільки вистачало очей, вона розрізняла намети. Пагорби були покриті ними немов травою навесні. У порівнянні з армією імператора місто Танімура за кількістю населення здавалося жалюгідною селом. Юлія навіть уявити собі не могла, що в Старому світі можна навербувати стільки народу. Що ж, можливо, ці солдати ще знадобляться.

Коли чергова блискавка розірвала сірі хмари, Юлія розгледіла похмуру фортецю, де їх чекав Джеган. Бачила вона її і очима сестер і відчувала зростаючий в них страх. Всі вони

жадали обрушити вершину пагорба, але кожна розуміла, що ще рано.

Коли ми побачимо його і впевнимося, тоді він помре.

Юлія мріяла побачити страх в очах цієї людини, такий же страх, який він зумів оселити в їхніх серцях. Вони зробили все, щоб він не розгадав їх намірів, але Юлія не знала, на що здатний Соноходець. Адже до цього до них у снах, які не були снами, не був ніхто, крім їх повелителя, самого Володаря.

З цих міркувань вона вичікувала і навмисно не присвячувала сестер у свої плани аж до тієї хвилини, коли плавання було майже закінчено. Володар подбає, щоб Джеган отримав гідне покарання. А їхнє завдання — відправити його душу в Підземний світ, віддати її Володареві.

Володар, безсумнівно, буде задоволений, коли сестри Тьми відновлять його владу в цьому світі, і винагородить їх, давши можливість помилуватися на муки Джегана, якщо їм цього захочеться. А їм захочеться неодмінно.

Нарешті екіпаж зупинився перед воротами фортеці. Здоровенний солдат, обвішаний такою кількістю зброї, якої вистачило б, щоб знищити середніх розмірів армію, наказав сестрам Тьми виходити. Вони в мовчанні увійшли під дощем у ворота, і грати опустилася за ними. Їх провели в темне приміщення і веліли чекати стоячи. Можна подумати, що у жінок могло виникнути бажання сісти на брудну кам'яну підлогу.

Тим більше, що вони наділи свої кращі сукні: Тові — темне, в якому вона виглядала трішки витонченіше; Цецилія — зелене, оброблене по коміру ажурною стрічкою, яке прекрасно гармоніювало з її сивим волоссям; Ніккі — просте чорне, з тугим корсетом. Мерісса віддала перевагу червоному, своєму улюбленому кольору, Сукня як рукавичка облягала її чудову фігуру. Ерміна вибрала темно-синє плаття, яке дуже йшло до її очей кольору небесної синяви. Юлія теж одягла синє плаття, тільки більш світлого відтінку, з мереживними манжетами і таким же комірцем.

Всі вони хотіли бути красивими, коли будуть вбивати Джегана.

На голих кам'яних стінах стирчали тільки два факела. Очікування затягувалося, і Юлія відчула, як її гнів починає розгоратися сильніше. Те ж саме відчували і її подруги.

Нарешті в цю саму кімнату ввели моряків, і один із солдатів, відкривши внутрішню двері, різким кивком велів сестрам увійти. Коридори фортеці виявилися такими ж похмурими, як і те приміщення, де вони стільки часу прочекали. Що ж, врешті-решт, це бойова фортеця, а не палац, і комфорт тут не обов'язковий. По дорозі Юлія не помітила ніякого іншого освітлення, крім уткнутих в грубі підставки факелів. Жодного масляного світильника. Важкі двері оббиті залізом. Все це дуже скидалося на велику казарму, або тюрму.

Стражники розкрили подвійні двері і встали по обидві сторони дверного отвору. Один з них недбалим жестом наказав сестрам пройти в зал. Юлія присягнулася собі і своїм подругам запам'ятати його обличчя і змусити заплатити за нахабство. Слідом за сестрами в зал увійшли моряки. Дзвін зброї і тупіт чобіт конвою луною віддавалися від похмурих стін.

Зал виявився величезним. Високі вікна не були засклені, і дощ влітав всередину. Уздовж стін горіли жаровні і потріскували смолоскипи, додаючи до запаху сирості сморід горілого клоччя. В танцюючих відсвітах полум'я зал здавався якимось нереальним, наче теж був продовженням сну.