Твори в 4-х томах. Том 4

Хемингуэй Эрнест Миллер

— Авжеж. Я це добре знаю. То розкажи й ти кілька історій, щоб піднести його.

— Ти повинен сам їх розказувати. І ти це знаєш. А я зроблю для тебе будь-що інше, що ти тільки захочеш. І ти це також знаєш.

— Ну гаразд, — сказав Томас Хадсон. — То ти справді хочеш почути ще одну веселу історію?

— Зроби мені ласку. Ось твій дайкірі. Ще одна весела історія, ще один дайкірі — і тобі стане зовсім хороше.

— Даєш гарантію?

— Ні, — відказала вона і, дивлячись на нього, знову заплакала, і сльози полилися з неї легко й природно, наче вода з джерела. — Томе, чому ти не скажеш мені, що з тобою? Я вже й питати боюся. Невже оте саме?

— Так, оте саме, — сказав Томас Хадсон.

Тоді

вона по-справжньому заридала, і він змушений був обняти її, намагаючись заспокоїти, а всі в барі дивилися на них. Тепер вона плакала негарно. Плакала відверто й нестримно.

— Бідолашний мій Том, — проказала вона крізь сльози. — Бідолашний Том.

— Заспокойся, mujer,і випий коньяку. 'Нам зараз саме час веселитися.

— Ой, не хочу я веселитися. Ніколи вже більше не веселитимусь.

— Слухай, — сказав Томас Хадсон. — Ось бачиш, що виходить, коли тобі щось розкажеш?

— Я розвеселюся, — мовила вона. — Тільки дай мені якусь хвилину. Зараз піду до жіночої кімнати й повернуся весела.

Розвеселись, розвеселись, хай тобі чорт, подумав Томас Хадсон. Бо мені таки справді погано, і, якщо ти не перестанеш ревти або не облишиш про це говорити, я вшиюся звідси к бісу. А якщо я вшиюся к бісу, то куди мені в біса ще податись? Він добре тямив, який обмежений у нього вибір, і нічий «гріховний дім» зарадити йому не міг.

— Дай мені ще один подвійний заморожений дайкірі без цукру. No s'e lo que pasa con esta mujer [146] .

— Справжня поливальниця, — мовив бармен. — От поставити б її замість водогону.

— А як справи з водогоном? — спитав Томас Хадсон.

На це запитання обізвався присадкуватий веселий чолов'яга з перебитим носом, що сидів біля стойки ліворуч від нього. Томас Хадсон знав його в обличчя, але не міг пригадати ні його імені, ні політичних поглядів.

146

Не знаю, що діється з цією жінкою (ісп.).

— Та то ж cabrones [147] , — сказав він. — Вони завжди витягнуть гроші на воду, бо вода — найперша необхідність. Є багато необхідних речей. Але води ніщо не замінить, без води не проживеш. На воду їм кожен дасть. І тому ми ніколи не матимем пристойного водогону.

— Мабуть, я не зовсім вас зрозумів.

— Si, hombre [148] . Гроші на водогін вони завжди візьмуть, бо водогін конче потрібний. Тим-то вони його ніколи не збудують. Чи зарізали б ви курку, що несе золоті водогони?

147

Падлюки (ісп.).

148

Так, друже (ісп.).

— А чом не збудувати водогін, не заробити на ньому добрі гроші й не винайти ще якийсь truco? [149]

— Такого, як з водою, більш не винайдеш. Обіцянка дати воду — це завжди певні гроші. Жоден політик не схоче втратити такого truco,збудувавши пристойний водогін. Трапляється, що політики, конкуруючи між собою в нижчих галузях,

стріляють один в одного. Але жоден політик не завдасть такого удару по самих підвалинах політичної економії. Тож дозвольте мені виголосити тост за митницю, за наживу на лотереї, за тверді ціни на цукор і за вічне життя без водогону.

149

Трюк, хитра штука (ісп.).

— Prosit [150] , — сказав Томас Хадсон.

— Ви часом не німець?

— Ні. Американець.

— Тоді випиймо за Рузвельта, за Черчілля, за Батісту і за життя без водогону.

— За Сталіна.

— Авжеж. За Сталіна, за марихуану і за життя без водогону.

— За Адольфа Люка.

— За Адольфа Люка, за Адольфа Гітлера, за Філадельфію, за Джін Танні, за Кі-Уест і за життя без водогону.

150

На здоров'я (нім.).

Поки вони розмовляли, до бару повернулася Цнотлива Ліл. Вона припудрила обличчя і вже не плакала, проте вигляд мала пригнічений.

— Ти знайома з цим джентльменом? — спитав Томас Хадсон, рекомендуючи їй свого нового чи нововіднайденого приятеля.

— Тільки в ліжку, — сказав той.

— C'allate [151] , — мовила Цнотлива Ліл. — Він політик, — пояснила вона Томасові Хадсону. — Muy hambriento en este momento [152] .

151

Замовкни (ісп.).

152

Зараз він дуже голодний (ісп.).

— Спраглий, — поправив її політик. — До ваших послуг, — обернувся він до Томаса Хадсона. — Що вам замовити?

— Подвійний заморожений дайкірі без цукру. Кинемо кості, кому платити?

— Ні. Платитиму я. В мене тут необмежений кредит.

— Він хороший чоловік, — пошепки мовила Цнотлива Ліл до Томаса Хадсона, поки політик підкликав найближчого бармена. — Політик, але дуже чесний і дуже веселий.

Політик обняв її за талію.

— А ти щодень худнеш, ті vida [153] , — мовив він. — Певно, ми з тобою належимо до однієї політичної партії.

— До водогінної, — сказав Томас Хадсон.

— Воронь боже. Ви що — хочете видерти в нас із рота хліб і налити туди води?

— Випиймо за те, щоб закінчилася ця puta guerra [154] , — промовила Ліл.

— Випиймо.

— За чорний ринок, — сказав політик. — За нестачу цементу. За тих, хто контролює постачання чорними бобами.

153

Моє життя (ісп.).

154

Повія-війна (ісп.).