Украинка против Украины

Деревянко Константин Васильевич

Просто в петербургском министерстве умели читать, а "у середині 1860-х років ім’я київського приват-доцента дедалі частіше з’являється на шпальтах столичних газет. Знаковою у цьому сенсі стала його стаття "О педагогическом значении малорусского языка", вперше надрукована у "С.-Петербургских ведомостях". Вона ввела Драгоманова до числа провідних публіцистів того часу, але й водночас стала поштовхом для необгрунтованих гонінь на нього… Варто переглянути звіти О. Ширинського-Шихматова і його подання на ім’я міністра освіти, щоб змінити традиційне уявлення про нього як "гонителя" Драгоманова. Відповідаючи на запит міністерства, попечитель не додав нічого до того, що вже було відомо в Петербурзі. Він підтвердив, що приват-доцент — українофіл, але при цьому не приховував власної симпатії до Михайла Петровича як ученого. "Молодой человек этот, — писав О. Ширинський-Шихматов, — при несомненных дарованиях и любви к избранному им предмету всеобщей истории мог бы быть со временем полезным деятелем науки, если

бы отрезвился от своих ложных взглядов и убеждений"… Очікуваних же з Києва звинувачувальних фактів "для официального о нем представления"… Ширинський-Шихматов, хоч як це дивно, у міністерство не повідомив. Як бачимо, позиція Міністерства народної освіти різнилася від поглядів попечителя Київського учбового округу… Попечитель просив відкласти виконання розпорядження про відсторонення М. Драгоманова від роботи". Эта переписка шла в 1866 г. и закончилась ничем. Вот и все "гоніння".

Для украинских драгомановедов человеческая "поведінка О. Ширинського-Шихматова не зовсім зрозуміла: адже він свідомо йшов на конфлікт із міністерством освіти і зрештою був переведений керувати Московським учбовим округом, оскільки для Києва, на думку міністерських чиновників, він був "слишком мягок"… Для самого ж Михайла Петровича буремний 1866 рік завершився тим, що він потрапив під надто пильну увагу Міністерства народноїї освіти. Але водночас, за його власним зізнанням, саме ці події прикріпили його к "украинскому направлению", спонукали зайнятися спеціальною розробкою "украинских вопросов, сначала педагогического, потом и национального вообще".

Четыре года спустя (все на ту же юношескую тему) "молодий учений подав на розгляд історико-філологічного факультету магістерську дисертацію "Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит"… Висловивши свої зауваження, перший опонент утримався від загальної оцінки роботи. Це зробив другий опонент — Модестов. "Сочинение, — підсумував він, — относящееся так легко к источникам и лишенное научных приемов, не может быть названо ученым сочинением". Магістерський диспут Драгоманова проходив за активної участі численної університетської та позауніверситетської публіки. Своїми репліками вони демонстрували підтримку молодого вченого. Проте слід визнати, що сам дисертант у своїх відповідях на "возражения" не завжди виявляв високий професійний рівень. Зрештою під тиском критики першого опонента він несподівано заявив, що праця не планувалась як "ученое исследование", а "писалось для большинства публики". Однак справа з дисертацією завершилася загалом успішно: історико-філологічний факультет визнав "защищение ее удовлетворительным". Невдовзі міністр народної освіти затвердив Михайла Петровича магістром загальної історії. Тож бачимо, що факультет підтримав молодого вченого, хоча огріхи роботи для всіх науковців були очевидні… Полемічно загострюючи деякі питання досліджуваної проблеми, Драгоманов… нерідко був наївним у її вирішенні, покладаючись більше на інтуїцію, ніж на грунтовне знання джерел. Ідейний учень Михайла Петровича справедливо характеризував його магістерську дисертацію як "юнацьку роботу". Последняя оценка принадлежит известному ученому Богдану Кистяковскому, поэтому не доверять ей нет оснований. Впрочем, кроме этой научно-популярной "юношеской работы", которая не планировалась как "ученое исследование", а "писалось для большинства публики", ничего более солидного на темы древней истории "молодой ученый" так никогда и не написал.

Скандалы всегда сопровождали Драгоманова по жизни. "Магістерський диспут приват-доцента не дістав би широкого розголосу, якби не "С.-Петербургские ведомости". Через десять днів після захисту дисертації в газеті з’явилася анонімна кореспонденція, яка подала захист наукової праці як подію загальнополітичного звучання… Наголошувалося на тому, що "диспут прошел под влиянием толпы", а це означало: долю Драгоманова вирішила не наука, а громадська думка. Втручання преси об’єктивно принизило авторитет Драгоманова як ученого… Драгоманов вирішив вступити в полеміку зі своїми науковими опонентами через пресу. В "С.-Петербургских ведомостях" з’явився його лист до редактора під заголовком "Старые критики", у якому опоненти звинувачувалися в тому, що не зрозуміли самого предмета дисертаційної роботи, який закладений у самій її назві. Газета своєю кореспонденцією спровокувала дисертанта на порушення академічної етики, згідно з якою суперечки сторін вважалися закінченими після присудження по-шукачеві вченого ступеня. Поведінка Драгоманова налаштувала проти нього частину київської професури. Перший опонент опублікував свій попередній відгук на дисертацію приват-доцента в "Университетских известиях", а потім з’явилася його критична стаття в "Русском вестнике". Протистояння перейшло на новий рівень, коли серед згаданих опонентами осіб з’явилося прізвище М. Чернишевського. Але це вже окрема тема".

Современные украинские драгомановеды (среди которых и известный политический деятель Н. Томенко) не желают компрометировать Драгоманова и на фамилии известного революционера Чернышевского скромно умолкают. Не цитируют они и критику в адрес тридцатилетнего "молодого ученого". "Із наведеного вище необхідно вивести принаймні одне застереження. А саме: бачення М. Драгомановим перебігу таких ключових

для нього подій, як встановлення міністерського нагляду, захист магістерської дисертації, значно відрізняється від того, що було насправді. Ми не маємо змоги детально розглянути причини його звільнення з Університету Св. Володимира, порівнявши реакцію Михайла Петровича з наявними в архіві Міністерства народної освіти документами…" Учитывая его экстраординарное самолюбие, можно предположить, что реакция "молодого ученого" была неадекватной.

"Ще під час магістерського диспуту М. Драгоманов визнав, що огріхи джерельної бази його дисертації пояснюються незнанням західноєвропейського археологічного матеріалу про римську історію і частково новітніх робіт іноземних авторів. Він планував готувати докторську дисертацію і чудово розумів, що без закордонного відрядження "с ученой целью" досягнути вищого вченого ступеня було неможливо. Тому в травні 1870 р. він поставив перед факультетом питання про надання йому поїздки за кордон на правах професорського стипендіата з виплатою грошового утримання. Рада Київського університету вирішила відрядити магістра за кордон на два роки "как с научной, так и с педагогической целью". Аби зайвий раз не турбувати міністерство, університет вибрав коротший шлях для матеріального забезпечення цього відрядження, виділивши приват-доценту по 1600 рублів на рік зі своїх "специальных средств". Обгрунтовуючи своє рішення перед попечителем, Рада універстету посилалася на успішну шестилітню навчальну і наукову діяльність Драгоманова… Після доповіді Міністерства народної освіти відрядження київського вченого було санкціоновано Олександром II". Так выглядели "гоніння" со стороны министерства и царя. "Наприкінці 1870 р. Михайло Петрович Драгоманів разом з дружиною та дочкою виїхав за кордон за науковим відрядженням від університету, й перебував там до осени 1873 р.". Жили молодые в Гейдельберге, Флоренции и прочих местах. Неплохо жилось молодым ученым в "тюрьме народов" (как называли Российскую империю националисты).

Но "молодой ученый" выезжал в Европу вовсе не для научной работы. "За кордоном М. Драгоманов активно займався журнально-публіцистичною роботою. Підтвердженням цього є те, що, повернувшись додому, він не опубліковав жодної наукової праці з давньої історії, за винятком лекції, надрукованої в "Журнале Министерства народного просвещения"… Загалом "научные занятия его за границей были недостаточно результативными. Гораздо больше он интересовался общественно-политической жизнью Западной Европы". Такой вывод сделал русский драгомановед, а украинские добавляют: "Колись Драгоманов зауважив, що йому цікавіше творити історію, ніж писати про неї". Философы, как известно, только объясняли мир, а задача состоит в том, чтобы его изменить.

"Із-за кордону Михайло Петрович подавав до Університету Св. Володимира декілька прохань подовжити термін відрядження… Загалом М. Драгоманов пробув у "чужих краях" три роки замість двох, як планувалося". Все эти годы поддерживалась активная связь с единомышленниками (В. Антоновичем и другими деятелями киевской "Громади"). Сразу после приезда их деятельность активизировалась: "На вечірці обговорювалося чимало важливих питань, у тому числі університетські та громадські справи. Зміст цих розмов дочка Антоновича передає, але нам здається, що це вже не безпосередні враження від побаченого і почутого, а радше переосмислені з урахуванням політичної кон’юнктури і відшліфовані часом рефлексії". И опять украинские драгомановеды, ретушируя своего героя, скрывают от читателя свидетельства очевидца.

В конце 1873 года Драгоманов был утвержден в звании доцента. "1873 / 74 академічний рік доцент Драгоманов розпочав вступною лекцією "Положение и задачи науки древней истории". У своїх лекціях він, як зазначають сучасники і біографи, був обережний у поданні матеріалу й навіть закликав студентів не займатися політикою на студентській лаві, а віддати перевагу навчанню, рекомендуючи їм: "Студент должен учиться, учиться и учиться". Но эти, до боли знакомые советским людям, слова говорились только для конспирации: "За свідченням Б. Кістяківського, після повернення з-за кордону М. Драгоманов уже не міг надовго обмежуватися лише наукою і викладанням. Його дедалі глибше захоплювали ідеї українського духовного відродження, національної автономії. Ідею політичної свободи мислитель поклав в основу національного руху і таким чином дав йому новий поштовх, об’єднавши українські устремління з політичними рухами в Росії та Західній Європі… Ім’я Драгоманова було дуже популярним в українофільських колах. Він разом з В. Антоновичем входив до лідерів Київської громади, був справжнім кумиром студентської молоді".

Каким же было качество преподавания Драгомановым его основной специальности? Только один типичный пример. Вспомним, что "повернувшись додому, він не опубліковав жодної наукової праці з давньої історії, за винятком лекції, надрукованої в "Журнале Министерства народного просвещения". О ней известно, что "1873 / 74 академічний рік доцент Драгоманов розпочав вступною лекцією "Положение и задачи науки древней истории". Помимо прочего, в ней новоиспеченный доцент (после трехлетней научной командировки в Европу) рассказывал наивным киевским студентам небылицы про "необыкновенно искусственные и поверхностные построения системы истории, какими изобилует "Философия истории" Гегеля".