Іван і Чорна Пантера
Шрифт:
Такою була Таумі Ремпбелл. Кілька разів платила штраф за побиття служниць (рукою, черевичком, тим, що під руки потрапляло) і шофера. Та, втім, підозрювали, що побиттів було більше: заради великих заробітків більшість прислуги її трьох квартир і чотирьох маєтків-замків ще й не таке терпіла. Не менш нестерпною Таумі була з колегами-модельками. Вона сама визначала, коли виходитиме, за ким, поруч з чиєю буде її гримерка. І не дай Боже було комусь із модельок їй заперечити. Круте слівце, гостре висловлювання, а то й кидання якимось предметом. Інтерв’ю в пресі, де доброзичливо-в’їдливі слова (пані Катрін, звісно, найкраща з моделей, проте я б не радила їй так багато їсти і вульгарно вихляти плоским, хоч і гарним задом) вміло знищували… Погляд – убивчий, здатний
Винятком була тільки Іветта Сімпсоні, моделька італійського походження, з якою Таумі Ремпбелл дружила вже п’ятий рік. Вони разом з’являлися на показах, а в перервах могли з’явитися вдвох (чи разом зі своїми коханцями) на якомусь світському рауті. Їх бачили разом у дорогих бутиках і ювелірних крамницях. Під час показу мод на борту розкішного океанського лайнера «King Georg» [4] вони вечорами вдвох стояли на палубі й дивилися на зорі, які мерехтіли на небі і відбивалися маленькими срібними, ледве видимими краплями-діамантами у воді. Парочка то мовчала, обійнявшись, то про щось стиха шепотілася, час від часу дружно пирскаючи зо сміху. Про що вони говорили, ці двоє навіжених вродливок? Бо ж Іветта мала такий або майже такий, як її шоколадна подруга, нестерпний характер, була неймовірною гордячкою, могла смачно (правда, переважно по-італійськи) привселюдно лаятися і теж вчепитися іншій модельці у волосся, поки та казала щось, що смаглявій, вилицюватій, але дико вродливій італійці не подобалося. Може, дивлячись на зорі, вони обговорювали колег-модельок? Розповідали пікантні подробиці пригод з численними покинутими коханцями? Хтозна. Втім, під зорями могли говорити й про щось високе. Адже було відомо, що обидві багато читають, і не лише дамські романчики, а й серйозні твори. Таумі Ремпбелл могла на якійсь прес-конференції зацитувати Борхеса чи навіть новомодного серба Павича, запропонувати обговорити новий роман Умберто Еко чи якісь останні політичні події в Європі під кутом зору екзистенції філософії Гайдеггера. Чим заганяла в глухий кут і журналістів, і організаторів модельних шоу, переважна більшість з яких мала досить віддалене уявлення, про що йдеться і хто такі ті особи, що злітають з примхливих соковитих вуст, справді мовби намазаних шоколадом.
4
«Король Джордж» (англ.)
Тоді ж, на палубі, якийсь надто меткий журналіст (чи просто фотограф) зумів проскочити повз охоронця, що, розставивши ноги, стовбичив на певній відстані від Іветти й Таумі, й підбігти до красунечок. Він встиг промовити лише пару фраз про високе зоряне небо над ними й у душах таких знаменитостей та спробувати задати питання, чи правда, що вони зійдуть на острові Івіца, як Таумі промовила щось незнайомою мовою (чи вигукнула умовний сигнал). Іветта засміялася й схопила нахабу за голову й різко потягла вниз. Коли фотограф нагнувся, Таумі швидко присіла й чіпкими руками, мов клешнями, обхопила його за ноги. Вони підняли чоловіка й жбурнули його в море. І тут же заверещали, що за бортом людина.
Рятувальна служба судна дістала геть мокрого й на смерть переляканого хлопаку, що, незважаючи на середземноморську теплінь, ловив дрижаки й цокотів зубами. До свавільних модельок підійшов, аби задати питання, працівник охоронної служби лайнера.
– Без коментарів, – сказала Таумі, зняла з пальця великого персня з діамантом (подарунок американського магната Рочерстерфілда) і поклала на тремтячу долоню мокрого невдахи.
Іветта й собі дістала з сумочки й поклала поруч з перснем подруги щось
– Сеньйор не має до нас жодних претензій, – сказала Таумі. – Він сам попросив нас допомогти скупатись йому цієї вечірньої пори. Адже так, містере?
– Сі, сі, – забелькотів вражений чоловічок, що з невдахи миттєво перетворився на багача. – Я сам попросив сеньйорит. Сам, сам. Це така маленька угода про купання під зорями.
Такими були Таумі Ремпбелл й Іветта Сімпсоні. Звісно, та історія потрапила в пресу й на телебачення й додала інтересу до обох. Додала популярності, що й так зашкалювала.
Цієї ж весни обидві супермодельки брали участь у весняному показі моди, що передував Каннському фестивалю на тому ж Лазуровому березі, в Ніцці. На презентацію обидві з’явилися, тримаючись за руки. Випромінювали чарівне сяйво усмішок богинь. Разом пішли на ланч, що складався для них виключно з овочів і фруктів. Після обіду гордо, як завше, зриваючи оплески і збираючи, мов коштовні перли, захоплення, продефілювали вже кожна окремо – спочатку Іветта, потім з інтервалом у дві модельки, Таумі – червоною доріжкою (за прикладом майбутнього фестивалю) подіуму.
Після показу, що приніс великі прибутки організаторам і чималі гонорари топ-моделям (Таумі й Іветті, звичайно, найбільші), організатори влаштували прийом у ресторані місцевого гранд-готелю. Таумі за звичкою припізнилася. Вона мала прийти, привертаючи до себе, як завше, загальну увагу. Вона й привернула. І волоссям, що цього разу вільно розсипалося плечима, наче розкішні крила чорно-синього птаха. І прикрасою – вишукане кольє – на шиї. І, звісно ж, новою сукнею – жовтавою, з ледь помітними візерунками, що нагадували хвилі, чи то моря під сонцем, чи поле, що хвилюється під легким вітром. Сукня щільно, але не занадто облягала суперструнку фігурку Таумі й відкривала знамениті, обціловані сотнею, якщо не більше, чоловіків ніжки – на них примостилися легкі, ледве помітні, як дорогоцінні павутинки, туфельки-босоніжки. Таумі напівіронічно відповідала на захоплені погляди й оплески прихильників її краси й таланту, а таких чимало було в залі. Вона пошукала очима Іветту і знайшла її. Подруга наближалася до неї. Таумі поглянула на італійку, і кров шугонула їй до голови. Іветта наближалася до неї, сяючи білозубою огидною посмішкою, в сукні, точнісінько такій, яка була на Таумі.
Точнісінько такій, до найменших деталей. Таумі кинулася до Іветти, схопила за руку й потягла до виходу. Вже за дверима вона дала Іветті ляпаса й вчепилася у волосся. Потім дряпнула гострими червоними нігтями по обличчю. Два тонкі червоні рівчаки з’явилися на Іветтиних щоках.
– Що ти робиш? – закричала Іветта.
– Що я роблю?
Таумі рвонула сукню на Іветті, зачепивши при цьому пазурами її груди. Тонка дорога тканина розчахнула надвоє, на троє.
– Що я роблю, питаєш, паршива суко?! Ти навмисне вдягла це плаття?
Таумі трясла бідолашну ошелешену італійку, мов грушу. Роздерта сукня звисала клаптями, оголюючи груди Іветти, на яких, звісно, не було ліфчика, татуювання у вигляді двох маленьких кальмарів, що обіймаються, на нижній половині спини і тонюсінькі білі трусики-стринги.
– Я ж не знала, що ти замовила таку саму, – кричала Іветта, з роздертої щоки якої цебеніла кров.
– Стерво Баттон, я йому покажу!
Вигукнувши це, Таумі підбігла до найближчого фотографа – якою розкішною була ця сцена для численних фотоапаратів і телекамер, – вирвала камеру й торохнула об землю.
Потім обвела поглядом всіх присутніх, що набилися до холу готелю.
– Чого витріщилися? Подобається? Дуже подобається? Дивіться!
І стала в горду позу королеви. Її очі палали, а постава справді нагадувала дику розлючену пантеру. Пантеру, що готується до стрибка.
– Може, хтось хоче ще дістати?
Тим часом до зали зайшли поліцейські.
– Що тут відбувається?
Таумі кинулася до одного з поліціянтів.
– Хочете заарештувати?
І рвонула кийка з рук.