Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Дивні люди

Бездумний манекен. Танцюють мої нерви в ритмі диско. Бездумна голова повторює слова Пусті, як фарбований дим. Дивні люди, дивні люди... Під дивним світлом дуже дивні. Дивні люди, дивні люди... Під дивним світлом дуже дивні. Пульсує рівний час, Комп'ютер не зупиниться ніколи. Пульсує моя кров, Під тиском кіловат міксує мої рухи DJ. Дас із нот сіній туман, дас із груп отаван і т. д. Дивні люди, дивні люди... Під дивним світлом дуже дивні. Дивні люди, дивні люди... Під дивним світлом дуже дивні.

Дикі люди

То не моє місто, То не моє світло, То

не мої колеги І я не сам. То не моє місце, Не моя одежа, То не мої сни, Не моє життя. То дикі люди, злі, як миші, Очі без лиця, То дикі люди будуть жити Довше, як ти сам... Чорно-біле світло, Всі брудні під'їзди, Та сіра маса зализує бруд. То не моє місце, То не мої стіни, Я не хочу жити і вмерти тут. То дикі люди, злі, як миші, Очі без лиця, То дикі люди будуть жити Довше, як земля... Хорий... Не йди ніде, я можу вмерти. Я хорий... Не йди ніде, лікуй мене. Я хорий... Не йди ніде, я можу вмерти. Я хорий... Я не знаю дороги, Я не бачу місця, Я не маю повітря, Я такий малий. То не моє місто, То не моє подвір'я, То не мої сусіди, То світ дурний. То дикі люди, злі, як миші, Очі без лиця, То дикі люди будуть жити Довше, як ти сам... Хорий... Не йди ніде, я можу вмерти. Я хорий... Не йди ніде, лікуй мене... Я хорий... Не йди ніде, я можу вмерти. Я хорий, хорий... То дикі люди, злі, як миші. Очі без лиця, То дикі люди будуть жити Довше, як ти сам...

Дівчина Кончіта

Помада розмазана, Сльоза не витерта на щоці. По притонах затаскана, Боїшся світла, як вампір. Манери замучені, Душа прибита цвяхами до стіни. Твій ангел запарився Тебе відмазувати від біди. Бун джорно, сіньйоріта! Дівчина Кончита, Солодка, як халва, Дешева, як трава! Сигарета замучена висить На твоїй губі, ніби спить. Ти хотіла би спокою, але Запал твоєї бомби горить. Розказали по радіо, що знов Піднімуться ціни на газ. Ти наїлася сємочок і ржеш, Ніби можеш жити ще раз.

Діти

Коли з тобою ми ходили до школи, Ми були діти, і тому нам було добре. Було круто, і їли ми жувачку, І цілувалися — то було дуже смачно! А потім вже, коли ми вчились в інститутах, Ми були діти, і знов нам було круто Замість на пари ходили ми по барах, Там пили пиво і шпори писали. Чи є гроші, чи в мене їх нема — Ніколи ти не залишишся одна. Чи є гроші, чи в мене їх нема — Нам буде добре, ти не будеш сама. Ми стали старші і ходим на роботу, І вже не маємо до іншого охоту. Ми маєм діти і любим з ними бути, Ми загоряєм у Єгипті — то круто! Коли МИ станемо старими пеньками І під під'їздами чесати язиками. І буде гарно, бо знову ми, як діти, І буду я тебе так само любити! Чи є гроші, чи в мене їх нема — Ніколи ти не залишишся одна. Чи є гроші, чи в мене їх нема — Нам буде добре, ти не будеш сама.

До смерті і довше

Ті сходи, дерева, камені малюю собі. Як шкода, ніхто ще ніколи сюда не ходив! Із моря, із крові, із солі ти вийшов один. Під сонцем і небом літаєш, як проклятий син. Фарбуєш на чорно і біло свої слова, Ніколи нічого не маєш — то твоє життя... Літаєш собі — літай, До смерті і довше. Нікого тут не шукай, Хто був, той пішов вже... Високо собі літай, До смерті і довше. Нікого не піднімай — Ніхто вже не схоче... А знизу наскоро між нами мурують стіну, Я хтів би з тобою так само і, може, піду. Літаєш собі — літай, До

смерті і довше. Нікого тут не шукай, Хто був, той пішов вже... Високо собі літай, До смерті і довше. Нікого не піднімай — Ніхто вже не схоче...

Духи

Я хочу бути твоїми духами І затікати — там, де не пускала нікого до мене. Я хочу бути твоїми думками І прочитати — то, що не сказала ніколи словами. Я — грішний син свої мами, П'яний гріхами. Я — грішний дух свого тіла, Спалюю крила... Я хочу бути твоїми слідами І заходити — там, де ти ховаєш свої очі. Я хочу бути твоїм власним небом, Я хочу бути близько біля тебе, як повітря. Я — грішний син свої мами, П'яний гріхами. Я — грішний дух свого тіла, Спалюю крила... Я хочу бути твоїми духами, Твоїми духами... Так, то я, Я хочу бути духами...

Душа і плоть

Біль відчаю хвилею котиться зверху, Кидає на вітер нетлінні слова. На трупах стою і очікую смерті. О Боже! Я бачу кусок кістяка. Розплаяна плоть в неземному конверті Летить у безвихідь, зникає в пітьмі. Я знову у фальші думок круговерті — Очікую Бога, а топлюсь в багні. Засмоктують сохлі мої почуття, Страхіттями живлять вже мертву ідею. Душа відлітає кудись в небуття, А плоть... Душа відлітає кудись в небуття, А плоть... Плоть вже розклалася, злившись з землею. Злившись з землею...

З Новим роком

Цілий рік його чекали, і коли вже зима Понакрила білим снігом і приспала поля, Позаносила ялинки нам до хати живі, Ми наїлися цукерок і бажаєм собі... Щоби в наші теплі хати не заходив мороз, Щоби наше добре серце не хворіло на зло, Щоби в космос полетіли всі космічні літаки, Скрябін хоче всім добра... З Новим роком! А ми зустрінем Новий рік і понап'ємося вина, Будем голосно стріляти, але то не війна. Самі ліпші подарунки подарує нам життя, Самі ліпші побажання попридумуй собі сам... Щоби в наші теплі хати не заходив мороз, Щоби наше добре серце не хворіло на зло, Щоби з космосу вернулися космічні літаки, Скрябін хоче всім добра... З Новим роком! Щоби в наші теплі хати не заходив мороз... З Новим роком! Щоби наше добре серце не хворіло на зло... З Новим роком! Щоби в космос полетіли всі космічні літаки З Новим роком! Щоби з космосу вернулися космічні літаки.. Скрябін хоче всім добра... З Новим роком!

Загублений рай

До себе в хату входиш через вікно, Напам'ять знаєш це недобре кіно. Читаєш ти газети, тихо кричиш, Тобі не треба ніц, хіба коли спиш. Холодні сльози свої не витирай І мову риб ніколи не забувай... Нікого злого ти сюда не пускай — В загублений рай! Ті свої сни нікому не віддавай І всьо, що маєш, ти від них заховай... Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай — В загублений рай! І знов хтось брудний залізає на трон, Слюною з рота плює в твоє вікно... То параноя тихо косить всіх нас, А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз... А голі стіни в хаті слухають джаз...

Зламані крила

Десь там, глибоко в тобі, Тіло, сковане льодом, Просить, а ти не чуєш, Сонце сама замуруєш над ним. Десь там по коридорах Ходиш, втоплена в сором, Плачеш, ніхто не знає, Де ти — сон заховає твій біль. Мала в руках і об землю розбила, Було так близько — не долетіла, Кинула вниз свої зламані крила... Десь там, на краю міста, Темно, розбиті вікна, Холод на вухо скаже — Потім жити не страшно. Попелом страху очі закрила, Голосу тіла чути не вміла, Світло закрили зламані крила...