З історії релігійної думки на Україні

Грушевський Михайло Сергійович

171

догматичні рамці, і в сій формі, з своїм суховатим раціоналізмом, не відповідав підвищеним настроям людей, що раз пустившись шукати, не так легко вдоволяюгься «готовеньким» ^!. В кождім разі се дуже інтересне явище нашого життя, і характеристичне: не стоїть одиноко, а має ріжні анальоґЧчні варіянти, тільки менш досліджені і меньш виразисті.

Фундатором сеї секти був Кіндрат Мальований, міщанин міста Таращі (полуд. Київщина), роджений десь р. 1844.

¹ Знавець сектантського руху, приятель Льва Толстого П. Бі- рюков в своїй брошурі «Малеванці» (написана була в 1904 р. як поклик за визволеннє Мальованого з казанської лічниці-вязниці, вийшла 1907 р. вже після його визволення) так характеризує сей процес:

«В темній селянській масі релігійне визволеннє іде в парі з на- пруженним шуканнєм правої віри — віри Христової. Шукач письменний, чи ні, попадає на євангеліє, і світ Христової науки яскравим світлом освітлює йому завдання життя; він рішається вступити на

новий тяжкий шлях, відступає від церкви і сим накликає на себе множество прикростей. Стрічає проповідника, який так, як він, ненавидить православну церкву, так як і він любить Євангеліє; приносить йому несподівану радісну вість, що таких людей богато, вони подібно як перші християне живуть одним тілом і одною душею, сходяться свобідно і зрозуміло славити Бога, і помагають на взаєм в роботящім життю. Шукач знаходить все, що йому потрібно на найблизший час і пристає до громади євангелицьких християн, найчастійше баптистів. Богато людей, слабшої волі і занадто пригне- тених на сім першім ступени лишається й проживає все життє. Але иньші, сильнійші, йдуть далі. Захоплені новим оточеннєм, вони наче б то почувають повне вдоволеннє, але скоро починають помічати, що над душею їх затяжіло нове ярмо — догмат, і життє їх звязане новими путами — авторитетом провідників і звичаями їх громади, котрі вони не всі можуть прийняти з легким серцем. І от заспокоєний на якийсь час шукач знов відпадає від ц е р к в и, хоч і протестантської, а все таки церкви організації, що вимагає від нього підпорядко- вання його духової істоти зовнішним правилам. Нове визволеннє, певно, звязане з новими стражданнями, але їх ніколи не боїться людина, як стремить до ідеалу з твердою вірою до нього».

«Таку переходову стадію руського сектантства дає баптизм і подібні до нього євангелицькі церкви. А мальованщина показує оден з прикладів того, як люде вирости за сю переходову стадію, ідуть далі шляхом свободи духа».

172

Походив з бідної родини, не вчився (читати й писати теж не вмів), ремеслом колодій. До 40 літ життя вів звичайне життє, досить пив і видимо знервувався: мав напади, безсонницю, неврастеничну нудьгу, тратив охоту до життя. На 40-ім році близше познайомився з «штундистами», пристав до їх віри і при величезнім здвигу народу, поліції і ин. був перехрещений в однім селі свого повіту. Після сього він зовсім перестав пити, змінив дотеперішнє життє і з запалом віддавався євангелицькому богослужению, доходячи до екстази, яка між иньшим виявлялася в нервовім тремтінню і галлюцінаціях. Київський псіхіятр проф. Сікорський, що з поручения адміністрації в 1892 р. на місці оглядав Мальованого та його одновірців і збирав відомости про повстаннє сеї секти, поясняв сі пригоди Мальованого його давнійшим, одідиченим алькоголізмом, що полишив по собі такий нахил до нервового подражнення і екзальтації. Він каже, що по кількох роках по своїм наверненню, приблизно в 1889/90 Мальований підчас молитви став відчувати запахи незвичайно приємні, з якими не можуть зрівнятись ніякі пахощі землі, і Мальований пояснив се як знак наближення св. Духа, що се запах св. Духа. Скоро потім він став відчувати підчас молитви особливу радість звязану з почуттєм незвичайної легкости тіла. Йому здавалось, що він підноситься, так що несвідомо для себе підчас молитви став підносити руки до гори, немов щоб приладитись до сього піднесення, і присутні, мовляв він, бачили, як він підносився над землею на яких 20 центіметрів. Підчас молитви і піднесення рук у нього стали трястися руки, а далі сі дрощі і конвульсії перейшли й на иньші части тіла. Мальований тол кував се тим, що се Дух св. вступає до нього, бо сі рухи відбувались без його волі. Сі дрощі конвульсії робили сильне вражіннє на присутних, і коли він починав «трястись», як вони се називали, у деяких особливо жінок, теж починались подібні конвульсії.

Під впливом сих явищ і міркувань Мальований і його однодумці починають все далі відходити від «штунди» (бап-

173

тизму). По словам його і його сімї в сім напрямі вплинула на нього також знайомість з сектантами-містиками (близше незвісної секти з села Скибина), що приїздили до Таращі, провідуючи своїх однодумців, всаджених до вязниці в Таращі перед висилкою на Кавказ. Мальований перенявсь їх містичними поглядами і зневірившися в баптизмі, став з чотирма баптистами-однодумцями студіювати Св. Письмо. Се студіюваннє привело його до переконання, що всі оповідання Нового завіту тільки алегорії, які приготовлюють людей до прийняття будучого Спасителя — що має ще прийти, і нарешті, чи він сам, чи його однодумці прийшли до висновку, що сей Спаситель, божий первенець, се власне Мальований. Доказами, чи «свідітельствами» того вважались: отсі піднесення в повітрє Мальованого, запевнювані його однодумцями, згадані пахощі, і поява небувало ясних, зір, про котрі писали часописи, і по думці Мальованого вони віщували скорий кінець світу і страшний суд.

Відомість про появу «первенця» знайшла широкий відгомін серед української людности, як в самій Таращі, так і в повіті, головно серед людей, які побували вже в баптизмі, і так як Мальований не задовольнилися ним та шукали в своїй уяві і екзальтованому почуттю чогось яскравійшо- го. У Мальованого знайшлось чимало однодумців, які в жовтні 1890 р. формально відлучились від баптистських громад, заявивши, що вони живуть по «Духу», а баптисти живуть «по букві» («Св. Письма», чи «по Євангелію» як говорили про себе самі «штундисти»). Відправивши

з Мальованим разом дводенний піст і молитву, коли він в екстазі заспівав небувало сильним голосом перед ними псальму, вони проголосили його Спасителем і віддали йому поклін, як Христо- ви. Мальованого убрали після сього в білі ризи, його кімнату прибрали і вистелили плахтами і аксамитом (вельветом). Прочане навколішках лізли до його хати і входячи припадали до ніг «первенця», і той в екстазі, підносячи руки до неба проповідував духове відродженнє, любов до людей, пророчив

174

скоре царство боже, котре мають попередити його страждання, як Христа — і все се робило незвичайне вражіннє.

Адміністрація занепокоїлась такими успіхами «мальова- нства», особливо тим здається, що люде, готовлячись до страшного суду, кидали працю, розтрачували й за безцін збували добро і под. Мальованого арештували й замкнули в київській лікарні для божевільних (так званій Кирилівці), але в Таращі се було прийнято тільки як нове потвердженнє його пророцтва і божого посланництва. Адміністрація випустила Мальованого до дому, але тут з новою силою почались приготування до страшного суду і царства божого: його чекали на мясниці 1892 р., потім на благовіщеннє: чоловіки й жінки в ночи серед зими мились в полі, мили дітей, очищаючи тіло на страшний суд. Трівога пішла знову, весною прибула до Таращі ще не бувала комісія для розслідження причин сього релігійного руху. Як я вже згадував, одним з участників її був псіхіятр Сікорський і опублікував потім відомости про мальованців ¹, з котрих я вже дещо подав, а отеє ще подаю, доповнюючи иньшими джерелами.

Віра в близький кінець світу, що становила головний нерв їх релігійного світогляду і поводження в життю, відмінно від иньших анальоґічних доктрін, наповняла мальованців

¹ Оголошене Сікорським звідомленнє: «Психопатическая эпи- демія 1892 года въ Кіевской губерній» (Київ, 1893) зробило дуже неприємне вражіннє в поступових кругах, тому що Сікорський поручав владі садити мальованців та иньших сектантів, які мають нервові напади, до лікарень для духово хорих, аби не ширили такої психічної епідемії. Гостру критику написав пок. Кониський: «Міщанин Мальований а проф. Сікорський», в львівській «Правді» 1893. Але при певній тенденційности в представленню сього релігійного руху в поданих Сікорським відомостях є богато фактичного і цінного, чим не можна ніяк помітувати. Для доповнення і випростовання його сторонничих помічень можуть служити крім згаданої вже брошюри Бірюкова, що подає деякі автентичні матеріяли, ще записи пані Бородаєвської в студії про сектанство на Київщині (Баптисты и Малеванцы, 1902). В згаданій збірці IV місіонар. зїзда єсть не безінтересні відомости про мальованство після повороту Мальованого з казанської вязниці.

175

не страхом, не покаянним і аскетичним настроєм, а навпаки радісним і святочним. Вони вважали себе вже воскрешеними Духом, вибраними і оправданими і тому перебували в підвисшенім, радіснім, святочнім очікуванню нового блаженного життя. («Ми воскресли, і у нас завсіди воскресение», казала одна, на запитаннє, чому вони не святкують неділі-воскресення). «Вони відчувають безнастанну радість, почувають себе щасливими і під впливом свого настрою, зчаста відвідують одні одних, прогулюються і взагалі проводять будні дні так, як здорова трудова людина привикла проводити свято. Всяку гадку про щось неприємне, тяжке, що вимагає турботи й напруження, стараються відсунути», «їх незвичайна благодушність часто переходить в постійно- екзальтований радісний настрій, що виявляється силою радісних зітхань, викликів, особливою рухливістю, сентімен- тальністю, надмірною ввічливістю, перебільшеним бажаннєм прислужитися ріжними дрібними послугами (напр. поправити убраннє чи зачіс сусідови), обіймами й подяками з зовсім марних приводів. До сього прилучається балакучість, побільшена чутливість, сльози радости, що также легко приходять, як і легко та безслідно зникають». Святочний радісний настрій виявляється також в пристрасти до гарного убрання, до ласощів (цукру, родзинок, дактилів, помаранч і под.), так що богатші навіть наділяють ними біднійших.

Сам кінець світу уявляють вони собі не як кінець земного життя, а як якусь кращу форму його, коли люде не будуть уже вмирати, не треба буде ні працювати, ні журитись будуччиною: все буде упорядковане і віддане до вжитку «Отцем». Як се станеться, то знає Отець, мальованці ж тільки вірять, що так воно буде, що вони, як божі вибранці, певно доступлять того раювання, і тим тішаться. «Страшним Судом» будуть засуджені люде, які тому не вірили, мальованці ж уже виведені Отцем з «Єгипту праці», тішаться спочинком, полишаючи працю тим, що не увірили. Вони здебільшого попродали своє майно, або роздарували, поля лишили не засіяними з огляду що Страшний Суд, себто

176

повна зміна вже не далека, а хочби вона й не прийшла до жнив, то Отець-однаково якось те все уладнає. Коли їм вказують на неможливість обійтись без праці, вони відповідають: «Захочеться працювати, буду працювати, не хочеться — по що буду себе примушувати?» «Коли в моє серце Отець або Дух вложить бажаннє, я сповню се бажаннє», і под.

Подібно як сам Мальований його одновірці теж відчувають аромат св. Духа, його голос, почувають незвичайну легкість тіла або його вознесения, вбачають отверте небо, чують божі глаголи і в тім черпають певність свого вибран- ництва і скорого раювання ¹.