З історії релігійної думки на Україні

Грушевський Михайло Сергійович

166

перед світовою війною було сих євангеликів українського походження кілька сот тисяч *.

Замість заглиблятись до подробиць їх поширення, їх організації, їх догматичних відмін, все таки добре не висвітлених,— за краще вважаю опинитись коротенько коло деяких замітнійших, більш відомих фігур діячів сього цікавого руху.

Перша яскрава постать в історії українського єванге- лицького руху, яку знаємо, се Онищенко, селянин з села Основи, Ряснопільської парафії, коло Одеси. Вже в 1850-х рр. ходячи на заробітки до німецьких кольоністів в сусідстві Николаева, він перенявсь євангелицькими поглядами, прийняв і зверхній вигляд Німця-кольониста, перестав ходити до церкви (якийсь час, живучи між Німцями, ходив до їх церкви, але потім залишив і се), і віддавсь проповіди. Очи- видно, в звязку з сим навчивсь і письма, змалку бувши неписьменним. Сей перелім в його життю ставсь, коли він мав уже 40 літ. Про своє наверненнє оповідає,

що з початку «був скверний», але порозумівши нікчемність свого життя, став з запалом, до екстазу молитись. «Одного разу моливсь я на полі, плакав і кричав: «Господи, просвіти мене, напути мене!» Не знаю хто — я сього не бачив — наче зняв з мене одежу, і зробилось міні легко, і став я вільний і пізнав Бога. Другого разу теж моливсь я на полі, стояв на вколіш- ках і раптом вдарив страшний грім: я затремтів усім тілом і почувсь міні голос: «Держись!». Очивидець, що бачив його при кінці 1880-х рр., коли йому було 70 рік (отже по літам

¹ Ведомости беру головно з праці пок. Зіньківського: Штунда, українська рационалистична секта, се старанно зроблений перегляд матеріялу до р. 1890 (головно на підставі дісертації священика Рождественского, 1889). Також статті: П. Лебединцева, Матері ялы по исторіи возникновенія штунды на югЬ Россіи. Кіевская Старина за 1884 і 1885 рр., В. Бородаевскої-Ясевич; Сектантство въ Кіевской губерній. Баптисты и Малеванцы, 1902 (передруковано і доповнено новійшим мотеріялом в збірці її ж: «Борба за вЬру», 1912). Деякі відомости також в збірці праць IV місіонарського зїзду: Русскіе сектанты, 1911. Натомість мало що цікавого для нас дає простора праця проф. Праса: Die russischen Sekten, І—И.

167

він ровесник Куліша) описує його так: Зросту високого, худорлявий, з простодушними, дитячими синіми очима. Володіє добре словом і з запалом говорить про свої реліг'ійні переконання, роблячи сильне вражіннє на слухачів. Живе окремо від жінки і дітей, сам собі готуючи страву, споря- жаючи одіж і взагалі дуже працьовитий. На сектантських зібраннях звичайно не буває і не висувається як провідник, хоч заживає великої поваги.

Його учеником був Михайло. Ратушний з того ж села Основи, оден з визначнійших провідників євангелицького руху 1860—70-х рр. Від початку взяв він провід євангелиць- кої громади свого села, хоч у всім радився з Онищенком (Онищенко говорив: Бог дав мині світ, а Михайлови розум»); але не вдоволяючись роботою в межах свого села, з великим успіхом проповідував в сусідних, іздячи під покривкою крамарства. Сучасники відзиваються про нього та його ученика і співробітника Болобана з великим признанием для їх відваги і витрівалости та иньших моральних прикмет. Своїм посвяченнєм, проповідю, лагідністю, богословською вченістю та твердістю в своїх переконаннях вони здобули велику повагу у «штундів», признає православний історик євангелицького руху свящ. Ролущственський. Арештований в 1865 р. Ратушний сміливо докоряв духовенству за його користолюбність та неморальність і взагалі ставився твердо і гідно. Завдяки його енерг'ії й здібностям уже в 1870 р. було в сій околиці звісно офіціяльно понад 200 штундів, і вона зісталась одним з огнищ євангелицького руху.

Згаданий Болобан, Герасим на ймя, що жив під іменем Витенка в сусідстві Основи, був з с. Чаплинки Таращансько- го пов. (полуд. Київщина), а втік відти, бувши замішаний в справу якогось фальшивого банкноту. Коли його відси вислали до дому в 1870 р., він і тут скоро знайшов однодумців, між иньшими навернув місцевого волосного писаря Лясоцького, що завдяки свому службовому положенню був дуже корисним для євангелицької пропаганди. Відмінно від иньших провідників євангелицького руху Болобан поводивсь

168

супроти православної церкви дуже воєвничо, нераз був арештований за «богохульство» та знущаннє з православних святощів, витримав кілька процесів, але далі працював енергійно і успішно над поширеннсм євангелицтва в своїй околиці, так що десять літ пізнійше (1883 р.) в його рідній Чаплинці, по офіціальним звідомленням, було вже понад 250 «штундів», а в сусідній Косяківці теж близько 250. Всього ж по Київській ґ'уб. офіціально раховано тоді до двох тисяч «штундів».

Иньше сильне огнище штунди виникло одночасно в Єли- саветськім пов., в півн. Херсонщині. Проповідником тутешнього руху став Іван Рябошапка, селянин з с. Любом ир- ки, роджений коло р. 1830. Описують його як людину видом непоказну, але дуже здібну: «трохи зігнений, середнього росту, на лиці рябий, говорить протягом, голосом приємним» ¹; за молоду був пастухом, потім ковалем, слюсарем, мірошником; вивчився читати вже не в молодім віку. В 1860-х рр. ходив на заробітки по німецьких кольоніях і тут познайомився з євангелицькою наукою, перейнявся нею і з запалом віддався проповіди. «Удаючи з себе апостола»,— пише про нього оден

з ворожих «штунді» істориків сього руху,— він почав збивати православних, проповідуючи каяттє: нервовий, блідий на виду, проповідував Любомир- цям, що вони пропащі люде; ходив з біблією від хати до хати, роблячи сильне вражіннє своїми промовами, і за короткий час навернув до своєї науки до 20 душ. Ся енергія і проповіди 1869 р. дали нове огнище євангельства, що заманіфестувало себе прилюдно. Коло кольонії Альт-Данцн⁷ в присутносте української громади, з початку вихрещено в ріці Сугаклеі Юхима Цимбал а, потім сей Цимбал, зїхавши до Любомирки, прилюдно перехрестив Рябо шапку з його одновірцями, а від Рябошапки приняв хрещеннє Ратушний з своєю громадою в 48 душ. З участию євангеликів Німців, що приїздили до нього (між ними діяльний проповідник

¹ Портрет його видрукованин в згаданій збірці праць IV мі- сіонар. зїзду.

169

пруських баптистів Йоган Пріцкав) Рябошапка, Ратушний і Цимбал після сього розвинули ще енер^ічнійшу роботу коло організації й звязку розкиданих громад і ґ'руп одновірців, формуючи з них одностайні баптистські громади, і так протягом 1870-х рр. «штунда» раптом виступила на Херсонщині і Київщині як визначне явище українського життя, схвилювавши і урядови і громадські українські круги.

Без сумніву, її значіннє могло б було стати ще ширшим і глибшим, коли б на перешкоді її впливам на широкі круги української людности не стали деякі сторони сього євангельського руху і організації євангельських громад.

Перед усім їх сектантська виключність і відчуженнє, проти котрого сто літ тому виступав Сковорода. Ті, що приставали чи до баптистської, чи иньшої релігійної громади, одночасно розривали всякі моральні звязки з своєю сільською громадою, замикалися в тіснім кругу інтересів своєї секти, тільки на своїх одновірців дивились як на людей, до всіх неприналежних ставились звичайно з погордою і огидою як до брудних, «скверних», пропащих, взагалі виявляли прикрий формалізм і дрібязковість в моральній оцінці людей: хто люльку курить або часом горілку вживає, той уже не може бути добрим християнином, і под. Таке відчуженнє і фарисейство людей викликало в селі ворожнечу, яка творила пригожий ^рунт для агітації духовенства і всяких поліцейських чинів против сектантів, а се доводило часами до справжних погромів, або господарського бойкоту.

Далі, велике роздражненнє мусіло викликати зневажливе трактованнє всякого иньшого, з окрема православного культу; ганьбленнє церков, таїнств, факти знущання з ікон. Після признання толєранції для штунди, 1905 р., місіонери констатують і з боку євангеликів більш толерантні погляди на православні обряди і форми культу а навіть певне наближеннє до них: їх провідники вже не поборюють вживання побожних образів, а навпаки рекомендують, заводять святкованнє у себе головнійших православних свят, витаннє «Христос воскресе!» і под., з охотою звертаються до

170

церковної літератури, котру давнійше абсолютно відкидали, і т. ин. Се ослаблює, очивидно, обоюдне напруженнє, але в перших десятиліттях воно бувало нераз дуже гостре.

Нарешті велике нег'ативне значіннє мав (та й має) ненаціональний характер євангелицького руху; він весь час проходив в формах велико-руських. В початках се можна було пояснити тим, що Німці-проповідники, місцеві й приїз- жі з Прусії, попросту через несвідомість не відріжняли української мови від росийської і даючи своїм українським прозелітам Святе Письмо на росийській мові і росийські ж співанники та ріжні побожні писання, щиро були переконані, що дають їм літературу на їх рідній мові. Але се потягнулось десятками літ. Українські баптисти відокремились з часом від Німців в свою окрему релігійну організацію, але зістались в одній організації з росийськими; заховали ро- сийську мову в богослужению і росийське Святе Письмо і потім, як на Україні урядом було допущене українське і взагалі українська мова перестала бути чимсь страшним і дивним. Які були причини сього росийства в організації, яка в величезній більшости складалася з українських селян, се не зовсім ясно: чи були тут мотиви опортуністичні — надії, що при росийськім характері євангелицтво скорше добється толєранції («за обрусеніе»), чи погірдливі погляди на українську мову як «некультурну»,— в кождім разі се росийство відривало євангелицький .рух від українського життя і українського відродження дуже нёкористно.

Стільки про штунду або євангелицтво в тіснійшім значінню («христіан евангельскаго испов^данія пріемлющих водное крещеніе ПО.вЪрЪ»,— як вони себе кінець кінцем проголосили). Спинимось тепер ще на иньших релігійних течіях, які характеризують сі шукання українських мас.

З них найяскравійше і найкраще досліджене так зване мальованство, що вважається,— я думаю, що справедливо,— за прояв певного незадоволення євангелицтвом штун- дистського або баптистського напрямку, тому що він занадто скоро і безоглядно вложився в готові, зовні принесені