Згори вниз. Книга страхів
Шрифт:
– Я не одна. Он Іван стоїть.
– Какой Іван?… На випєй. Мнє на прошлой нєдєлі турісти аставілі.
Чоловік простягнув мені пляшечку з горілкою. Я випила. Потім випила знову. Ноги почали відділятись від криги, але ще не рухались.
– Тєбя растєрєть нада. У мєня єщьо спірт єсть.
Він зняв з моїх ніг шкарпетки, і мені було дуже соромно, бо шкарпетки на пальцях мали дірки. Він розтирав мої ноги, а я дивилась на вогонь.
– А ви часом не привид?
– Аткуда мнє знать.
Чоловік
– Що ви робите?
Чоловік мовчав.
– Дайте мені спокій, мені вже тепло!
– Может, паплилі са мной?
– Поплили?
– На караблє.
– А де він?
– Да вот стаіт же.
Я одягнулась, випила ще трохи горілки.
– Нікуди я не пливу. Я вже там, де хотіла бути.
– Пагода мєняєцца. Скора снєг ляжет. Без дома здесь плоха будєт.
– В мене є дім.
Стало так добре, що я ладна була танцювати.
– Як вас звати?
– спитала я в чоловіка.
– Аткуда мнє знать.
– А звідки всі люди щось знають?
– Люді нічєво не знают.
Звідки ж ви тоді знаєте, що люди нічого не знають?
– Аткуда мнє знать.
Чоловік витяг з торбини консерви.
– Турісти аставілі. Турісти харошиє люді.
– В мене є бутерброди.
– А, значіт ти нє умірать сюда прішла?
Коли тільки почало пробиватись на ранок, я склала свої речі в торбину і рушила вниз додому.
– Вдалого плавання, - сказала я чоловіку.
– Тєбє тоже.
Він стояв на порозі обсерваторії і проводжав мене поглядом. Вітер поменшав, туман розвіявся.
Вже на хребті я подивилась на обсерваторію, і мені здалося, - клянуся, я не впевнена, чи це було насправді, - що обсерваторія подібна на великий крижаний корабель. Корабель здійнявся в повітря і поволі почав сунутись в бік горизонту, аж поки остаточно не зник.
– Гарний корабель, - подумала я, в Миколаєві таких не виготовляють.
Диких котів виявилося більше, ніж один. Я нарахувала п’ять різних, а могли ж бути і однакові.
Коти никали довкола Франевої хати приблудами, стежили за мною, куди б я не йшла і що б не робила. Мені навіть здалося, що вони хочуть зайти до хати всередину. Хтозна, може, коли я йду до вуйни Миці, коти це роблять. Заходять до хати, стрибають по ліжку і креденці, доїдають мої каші.
Щоб це перевірити, я залишаю, коли кудись йду, на столі миску з їжею. Повертаюсь - їжа не торкана.
Ввечері, коли я вкладаюсь спати, коти заглядають у вікна. Я бачу, як блимають крізь скло їхні зеленкаві пари очей. Від цього блимання в хаті стає світліше, так що не треба запалювати
Я не знаю, що коти хочуть від мене. Якби вони мали злі наміри, то давно би вже мене покусали, повидряпували мені очі, повидирали волосся - моментів для цього було предостатньо. Проти котів я не вживаю ніяких заходів безпеки.
Але видно, що коти на щось чекають Можливо, я маю щось зробити.
Одному котові сьогодні я налила в горнятко молока. Він сидів на дереві і пильно стежив за моїми рухами. Я відійшла від горнятка. Кіт зістрибнув на землю і взявся хлебтати молоко, одним оком постійно стежачи за тим, що я роблю.
– Котику, не бійся, - примовляла я, підкрадаючись все ближче.
Кіт дуже швидко хлебтав молоко. Я підійшла до нього впритул. Хутро на котові настовбурчилось.
– Котику, - я нахилилась і погладила його по голові. Мені завжди здавалось, що коти це люблять. Коти для того і створені, аби їх гладити.
Але цей кіт блискавично відсахнувся, боляче дряпнувши мене по руці. З подряпини полилась кров. Я сіла на землю і заплакала.
Кіт описав навколо мене коло. Він трохи більший, ніж домашні коти, вуха має гостріші, зуби вишкірені, ніби при посмішці, очі блищать. Я думала: ти ж всього лиш кіт, чого ти такий дикий?
Кіт підійшов до мене дуже близько. Я простягнула йому подряпану руку - руці і так вже все одно. Кіт обнюхав її, і в якусь мить я злякалась, що він таки вкусить. Але ні.
Кіт злизнув з руки кров і втік до лісу.
У скрині з фотоапаратом «Зеніт» я знайшла не тільки апарат, а й незнайомі інструменти і пляшечки, очевидно, призначені для фотографування і виготовлення фотографій.
Добре, що Франьо завбачливо сховав фотоапарат. Інакше він би зник разом з купами фотографій.
У скрині також лежав пожовклий шматок паперу, на якому розбірливим акуратним почерком було написане таке:
1. Треба мати: бачок для проявлення плівки, реактиви, фотопапір, фотозбільшувач, лійку. Послідовність цих речей не має значення, бо кожна річ однаково необхідна.
2. Приготувати реактиви: проявник і фіксаж. Найкраще їх заливати у пляшки з-під пива.
3. В темряві (можна накритись з головою покривалом) витягнути з апарату плівку, пропхати плівку в спіраль бачка.
4. В бачок по черзі залити реактиви (спочатку проявник, потім фіксаж), проявити плівку і закріпити зображення.
5. Промити і просушити плівку. Тримати плівку тільки за ребра.