Звірослов

Малярчук Таня

– Можливо, моя просьба видасться вам странною…

– Ну що ви? Повірте, я сама странна!

– …я хотіла і спитати, і попросити вас, Павліно. Може, раптом ви знаєте людей, які зараз у біді… потребують допомоги… або дізнаєтесь про таких… дуже бідних нещасних людей, яким треба допомогти. Я вас прошу, скажіть про них мені.

Павлина заворожено дивиться на Жанку.

– Жанна, - бубонить вона, - ви… ви… така милосердна, така добра людина…

Цей травень ніколи не закінчиться.

Ірма Іванівна ліниво гортає потріпаний журнал «Отдохни».

– Треба щось робити, Жанка, - каже вона.
– Так жити нельзя.

– Нельзя, - зітхає у відповідь Жанка.

– Я от думаю серйозним дєлом зайнятися. Фірму свою відкрию.

– Ти?

– А що, я тут найнялась морозиво до скончанія лєт продавати?!

– Не знаю. Чим морозиво погане?

– Ти, Жанка, уніжена й уніжено мислиш. Тобі скажуть мити туалети - і ти будеш мити. Не пискнеш.

Смиреніє, думає про себе Жанка.

Ірма Іванівна продовжує:

– Я вже розузнала, шо по чом. Спочатку треба оформитись приватним підприємцем. Щоб єдінствєнний податок платити. Потому реєструю свою фірму, в себе вдома, і гляди - піде як по маслу.

– А що твоя фірма буде продавати?

– УСЛУГІ!

– Услугі, - повторює Жанка.
– Звучить дуже солідно.

– А зараз, Жанка, всюди так. Зараз цілі состоянія по продажі услуг заробляють. Всі продають услугі. А Миронівка в смислі услуг дуже недоразвита. З Києва ще не понаїжджали. Просто рай для начинающих бізнесменів. Приходи і тільки встигай долари в морозіловку складати.

– І які услугі ти будеш продавати, Ірма?

Ірма Іванівна запнулась:

– От які саме услугі - ще не придумала.

Сутеніє. На першій платформі миронівського вокзалу стоїть остання київська електричка. Порожня. Двері відчинені. У вагонах ще горить світло.

– Що би я без тебе робив, Жанка, - каже кондуктор Стьопа.
– Ти мені як подарок небесний.

Жанка мовчить.

Удвох з кондуктором вони переходять з одного порожнього вагона електрички до іншого.

– Сьогодні невеликий улов, - каже кондуктор Стьопа.
– Не те, що вчора.

– Так. Сьогодні тільки четверо.

– Але почекай. Ще три вагони впереді.

Жанка і кондуктор Стьопа заходять у черговий вагон. Пильно його оглядають. На одній з лавок, підклавши руки під голову, мирно спить чолов’яга в шкірянці і кросівках «Abibas».

Кондуктор Стьопа штуркає сплячого.

– Ану вставай, дядя, приїхали!

«Дядя» не реагує. Кондуктор Стьопа штуркає сильніше.

– Просто бєдствіє з цими пияками!
– каже він.
– Понапиваються гдє-то в Києві, доповзають до електрички і щітай море по коліна! А ти, Стьопа, тут, у Мироновці, вже роби з ними, що хочеш. Бери

і на металолом здавай! А я що, приписався з алкоголіками няньчитися?! В мене робота до десятої, а потому - сім’я, діти. Вставай, дядя, бо зараз лопне терпіння і міліцію визову!

Жанка підхоплює пиячка за один бік, кондуктор Стьопа - за інший. Поволі виводять його з електрички на платформу. Пиячок внутрішнім зором зауважує лавку і миттєво на ній розкладається, підклавши, як раніше, руки під голову. Сусідні лавки вже зайняті його колегами.

– І що би я без тебе робив, Жанка, - безперервно повторює кондуктор Стьопа.

Дає знак машиністу, що електричка «чиста» і вагони можна відганяти в депо.

– Ну, як завжди, Жанка?

Жанка киває.

– Ні за що не переживай, - каже вона.
– Я все зроблю.

– І що би я без тебе робив, Жануся…

Кондуктор Стьопа тисне Жанці руки.

– Слово честі, якби я не був жонатий…

– Йди, Стьопа, додому.

– Слухай, Жанка, я давно хотів у тебе спитати, - Стьопі незручно, - ти тільки не подумай, що я лізу не в своє дєло! Ці мужики, ну, вони вже кончені…

– Не кажи так, Стьопа, вони просто п’яні…

– …я імєю в віду, що ніхто за ними не спохватиться. Їхнім родичам до самої фєні, чи вони живі, чи вже нє. А тобі, Жанка, який в них інтерес?

– Ніякого інтересу нема.

Кондуктор Стьопа недовірливо позирає на Жанку.

– Ти, Жанка, кожного вечора доправляєш кончєних алкоголіків з вокзалу додому. Напевно, години три з ними мудохаєшся. Нащо ти це робиш? Мусить бути якийсь інтерес, я в альтруїзм з дєцкого сада не вірю. Ти… чистиш їхні кошельки?

Жанка знічено потискує плечима.

– Тільки не подумай, що я лізу не в своє дєло, - схоплюється кондуктор Стьопа, - мені до фєні їхні кошельки! Ти маєш на них повне право, єслі що. Ти панькаєшся з кончєними алкоголіками, тягаєш їх на собі по три кілометри… я би тобі, Жанка, даже зарплату від Укрзалізниці виділив за такі труди. Кошельки - що кошельки?! Там, напевно, одні копійки в налічії…

– Не виправдовуйся, Стьопа, усе нормально.

– Ну то на добраніч, - каже кондуктор Стьопа і зникає.

– На добраніч.

Жанка присідає на краєчок лавки і думає. Чолов’яга в шкірянці і кросівках «Abibas» неспокійно шарпається вві сні.

– Бідний, - Жанка гладить його по потилиці.
– Подивися, куди ти себе загнав.

Жанка вагається.

Тоді обережно пропихає руку в кишеню шкіряної куртки і виймає звідти дерматиновий гаманець. Справді - самі копійки. Жанка висипає копійки собі на долоню.

– Дивися, - каже Жанка до сплячого, - я забираю собі білі, а жовті лишаю тобі.