Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– Значить, ослиць шукаєш?
– зичливо мовив я.
– Це добре...
Так, добре це, бо з ослами завжди були пов'язані найсвятіші думки мої. О праведна ослице блаженного Валаама! О щелепо осла в руках волоцюги Самсона! Воістину: де осел, там і промисл божий. У святому письмі тих ослів - ціла череда, куди більше, ніж випасає зашморганий отрок цей.
– Савле, а ти чув, що люди царя хочуть?
– Та ніби й казали щось таке...
– Господь обрав на царя тебе, Савле!
– Мене?
– вразився він.
– Так, за монету, що видерли в тебе з рота, ти придбав
– Само собою, - розсудливо погодився отрок, - бо хто ж повірить?
– Я сам назву тебе царем, Савле, коли надійде час. А зараз ступай додому.
– Не можу, отче...
– Чому?
– Бо татусь у мене такий: цар не цар, а штани зніме...
– Ах, так! Я й забув про ослиць твоїх. Та ось предрікаю тобі: надвечір ух приведе до ясел їхніх незримий янгол небесний. А ти йди, заховайся у кущах та й чекай собі дива господнього. Я тобі чудо це твердо обіцяю!
На шостий день знову зібралася галаслива й вередлива отара овечок божих з усіх колін Ізраїмонлевих.
Запитав я ух:
– Досі царя хочете?
– Ой, хочемо, Самуїле!
– Істинно кажу: господь обрав вам царя.
– Хто ж він, Самуїле?
– Цар ваш - отрок Савл, син Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людина шляхетна!
– А де ж він сам?
І справді: де Савл?
Гукнув я в натовп, нишпорячи очима:
– Царю Савле, де ти?
Ніхто не відгукнувся. У натовпі почали перезиратися. Тоді я вдруге закликав, ще гучніше:
– Царю Савле, де ти?
У відповідь - мовчанка. Куди ж це недолугий миропомазаник подівся? Ну й недотепа! Просто-таки - рідкісний.
– Царю Савле, де ти?
– утретэ покликав я.
І тоді з натовпу хтось озвався:
– Ніби я бачив цього хлопака...
– Де бачив?
– Та ніби він в обозі за риночком на гарбі з сіном спить...
Одразу побігли охочі по царя, хутко привели спанька під ручки. Ну й обранець! Не лише ослиць, а й царство ладен проспати. Ноги в кізяках, голова в реп'яхах. Очі й досі сонні. Чим не цар для дурнів?
І проголосив я урочисто:
– Ім'ям господнім я, слуга божий, нарікаю царем нашим тебе, Савле, сина Кіса, сина Авіула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, з коліна бен-амінова, людину шляхетну!
– І це все, отче?
– запитав Савл.
– Все, царю!
– То мені вже можна вертатися додому? А то татусь мій лаштується зранку на оранку. А мені ще воликів годувати. Та й батько в мене такий: цар не цар, а штани зніме...
– Можна й додому, царю. Йди собі з богом до воликів та ослиць своїх.
І дивувалися люди цареві від Дана до Беер-Себи!
Книга четверта. В'язень Левіафана
"Щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовисько і води не пили. І щоб вкриті були руб'ям люди і худоба, і кріпко вопіяли до бога, і щоб кожний відвернув від злої путі своєї і від насильства рук своїх".
"І
Застереження видавця
Рукопис біблійного пророка Іони з "Вступним словом" невідомого Автора потрапив до наших рук випадково - ми придбали його на базарі. На жаль, ми дещо спізнились: перекупка не зналася на справжніх скарбах і збувала дорогоцінні сторінки прадавніх мемуарів легендарного мандрівника Іони з богодухою передмовою загадкового Аноніма по копійці за штуку, аби масовий споживач мав у що загорнути тихоокеанські оселедці. Це варварство тривало вже днів зо два, і тому немає нічого дивного, що в сучасному виданні біблійні події виглядатимуть дещо фрагментарне. Адже на тихоокеанські хвости явно пішла кінцівка вікопомного твору. Повністю! і ми тепер не знаємо, як пройда іона потрапив на сьоме небо. Але не біда: ми знаємо він там!
Зрозуміло, стародавній манускрипт потребує багатотомних коментарів і тлумачень. Але оскільки видавець не женеться за науковою славою, він обмежився одним - подбав, щоб кожному розділові передував путящий заголовок і відповідний епіграф, які розкривали б усю його суть.
Пекельні події у раю
Вступне слово Аноніма
"Людина, котра на Землі не співала, там співає; людина, котра на Землі не вміла співати, там набуває цієї властивості. І цей вселенський спів триває постійно, безперервно, не вгаваючи й на хвилину".
"Бог християн - це батько, який надзвичайно цінує свої яблука і дуже мало дорожить своїми дітьми".
На сьомому небі, у райських кущах, безтілесні відчайдухи шепотілися:
– Праведники осатаніли...
– Архангели учаділи від фіміаму...
– А сам Всевишній...
– Тс-с-с!..
А лихо сталося тому, що в раю було запроваджено режим максимального забезпечення блаженством.
Ідеалу досягли просто.
"Головблажзабез" не шкодував витрат - скрізь виставили бочки з нектаром та ночви з амброзією. Солодкий фіміам здіймався вулканічними вибухами. В очах паморочилося. Голова йшла обертом.
Швидко було з'ясовано: надуживання міцним нектаром дозволяє візуально, неозброєним окулярами оком бачити єдиного в своїй суті господа одразу в трьох личинах - бога-батька, бога-сина і бога-духа святого.
Благодать...
То вам не грішна Земля!
Там, унизу, на тверді, від міцних напоїв, буває, в очах подвоюється. Усі знають: трапляється таке.
Але щоб потроювалося?
Щось про таке не чувати...
Та й подумати: хіба можна огидну сивуху порівнювати з небесним нектаром? Не той напій! Не тієї чудодійної якості! Самі знаєте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.