Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– І щось за це маєш?
– Та не так щоб і розкішно - за харчі.
– І добре годують?
– Найдрібнішим планктоном! Можна сказати, на голодній пайці тримають...
– А ти що?
– Та нічого... Славословлю і за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!
Обидва сумовито замовкли. Невеселі думки заснували в моїй голові.
– Боже мій!
– заскиглив я.
– Змилуйся над смиренним рабом твоїм.
– Молодця!
–
– Повідомляю: термін ув'язнення буде значно скорочений, якщо ти доброчесно роєшся і невтомно вихвалятимеш Всевишнього.
– То це він мене сюди запроторив?
– А хто ж іще?
– Виходить, ти слугуєш Всевишньому?
– Ні, богу морів Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олімпієць Зевс уклав з твоїм Всевишнім угоду про товариську взаємодопомогу. Отож, у відповідь на дружнє клопотання канцелярії Сьомого Неба про затримання у володіннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втік з терену, підвладному Всевишньому...
– Ясно!
– урвав я його осоружну канцелярську мову.
– Можеш перепочити...
Тільки тепер я усвідомив до кінця власну приреченість. Оце влип! З корабля та в стравохід. Сів я просто у калюжку (певно, шлункового соку) і зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотів минути пень, та за колоду перечепився...
А кит-черевомовець питає:
– Як тебе, злодюжко, звати?
– Іоною, - відповідаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага до в'язня - святий обов'язок наглядача.
– А тебе як величати?
– Невже не знаєш?
– Звідки? Я ж уперше...
– І то правда! А звуть мене Левіафаном.
– Що ж, будьмо знайомі!
– А куди дітися? Ти, Іоно, той - влаштовуйся. Зараз я відкрию вентиляційні отвори, світліше стане. Роздивися в череві, що там і до чого...
І справді, вгорі розсунулися два очка, крізь які кити фонтани пускають, і в череві одразу посвітлішало.
18. Не лякай в'язня тюрмою: то його хата
"Перший: Да, веселий разговор.
Другий (зітхає): Що да, то да".
Я озирався навсібіч. Черево Левіафана було не таке вже й велике: три кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав, очевидно, правити за ліжко.
Я звів очі і аж застиг від захвату - над ложем було повно парсун найвродливіших нереуд, наяд та русалок, великих, як на мій смак, спокусниць. Отакий набір подекуди й понині можна побачити в парубоцьких келіях. Але хто ці гарні, мов мрія, зображення чарівниць сюди притаскав?
Під кожною парсуною був напис, що в сукупності дещо нагадувало шлюбні оголошення:
БЕЗ ПАРИ НЕМА КОХАННЯ.
ОЙ,
КОМУ ЩО, А МЕНІ ПАРУБОК.
НЕ ЛІЗЬ, ХОРОШИЙ, ЯКЩО ТИ БЕЗ ГРОШЕЙ.
КРАЩЕ ХВОСТАТА, НІЖ ЯЗИКАТА.
ВРОДА - ЗАВЖДИ МОДА.
ЛЮБИ, ТА НЕ ЗГУБИ.
ПОКОХАЮ ЯКОВА, ТА НЕ УСЯКОГО.
ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.
"Таж хіба я проти?
– подумки мовив я.
– Та я за одну живу нереудочку віддав би усю цю картинну галерею!"
Аж тут я застеріг дещо нечемний напис, що був надряпаний на берестяному лубі:
НА ТАКІ ЗАЛЬОТИ НЕ МАЮ ОХОТИ.
– Левіафане, що за нечема тут сидів?
– Про кого ти?
– озвався наглядач.
– У череві багато хто відбував строк.
– Я про того, хто на дівочі слова грубо відписав: "На такі зальоти не маю охоти". Хто цей недолугий піута?
– Ну, це людина дуже відома...
– Ти кажи прямо - хто?
– Геракл.
– Геракл?
– вразився я.
– Тобто Гераклес?
– Він самий...
– Виходить, і героя у черево ув'язнили?
– А чого ж?
– На який же строк?
– Безстрокове.
– Щось не збагну...
– Тупий ти, Іоно! Невже ніколи не чув про довічне ув'язнення?
– А я чув, що Геракла оголосили напівбогом і узяли живим на небо. Як же так? Невже брехня?
– Та ні, усе правда...
– Як же так сталося?
– А це - службова таємниця, - завагався Левіафан.
– Кому ж мені отут таємниці оповідати? Тобі? Але ж ти й сам усі таємниці знаєш!
– Ну, добре, - неохоче промимрив Левіафан, - скажу тобі: Геракл втік...
– Як утік?
– Відсидів три доби і втік...
– Я не про це, я питаю, в який спосіб?
– Так я тобі й сказав! Щоб і ти втік? Ліпше замолюй гріхи та уславлюй Всевишнього, строк і поменшас...
Однак новина була прецікава: кмітлива людина і з черева може вислизнути!
Я знову втупився в напис:
ЛЮБИ МЕНЕ, ЯК Я ТЕБЕ.
А що, коли це гасло зробити темою моїх апеляційних молінь до Всевишнього? Хоч і хвостата дівка, а розумниця. Проте я збагнув й інше для чого тут розвішані парсуни чарівних спокусниць: щоб посилити страждання і скорботу за волею...
Та хай! Зрештою, п'ятнадцять діб - не строк, а життєвий досвід.; До того ж, як на черево, камера була непогано обладнана. Тепло, ложе м'яке, згори світло сіється. Можна буде якось і перебитися два тижні з води на хлорелу. Черево китове - це вам не кам'яний мішок в підвалах тирана Ієровоама Другого! А коли якась наядочка змилостивиться над бідолашним в'язнем та принесе передачу... Ух, аж подих перехопило!
І раптом серед цих ідилічних думок майнула полохлива: а що, як мого Левіафана загарпунять китобої?