Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
Капітан Бен-Акула усе більше хмурнів, слухаючи мою пастирську проповідь.
– Боцмане, - нарешті зловісне процідив він, - чи не здасться тобі, що цей знахабнілий п'яндига розхитує нашу залізну дисципліну?
– Так точно, капітане!
– Морально розкладає наш бойовий колектив?
– Ваша правда, капітане!
– Сіє у наших рядах чорну зневіру?
– Факт, капітане!
– То що з ним робити?
– На рею його, капітане!
– кровожерно прохрипів чорний, як із печі, боцман.
– Ні, краще за борт -
Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професійного пророка позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, підняв угору, мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.
Хана тобі, Іоно!
Гаплик!
15. Диво як сито, а чудо як решето
"Чудеса там, де в них вірять, і чим більше вірять, тим частіше вони трапляються".
Аж тут сталося чудо.
Тільки-но я шубовснув у воду, як одразу зіп'явся на ноги. Хоч і похитувало, та стояв твердо.
Неймовірно, але факт!
Спершу я власним очам не повірив - море було мені точнісінько по коліна.
До того ж і буря вщухла: певно, Іллюша вже відгасав тижневу норму.
За кілька ліктів від мене погойдувався на розлогих хвилях грізний піратський корабель "Зі святими упокій". А я стояв серед безмежного морського простору, мов у справжнісінькій дощовій калюжі!
Команда отетеріло лупала очима на мене, а я очманіло лупав очима на команду.
Капітан Бен-Акула поліз єдиною рукою у власну чуприну.
– А таки правду старі люди кажуть, - нарешті вичавив він із себе, - що п'яному море по коліна. Я ж казав, що він насмоктався, як лин мулу. Казав чи не казав?
– Казали, - засвідчив боцман.
– А все-таки краще було б його на рею.
Ач який!..
– Якщо на рею, - зауважив капітан, - то він би засмердів нам усю палубу.
– Але рея має і переваги, - обстоював свої переконання боцман. Уявіть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кістками висить вискалений кістяк і вистукує суглобами склянки. Та купці від жаху самі споряджали б до нас кораблі з доброхотними лаяннями!..
Поки між капітаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусія про принади й переваги умоглядних постулатів "за борт" та "на рею", я гарячкове оцінював ситуацію. Згідно випробуваних, канонічних настанов з першооснов пророцтва серед неорганізованого базарного натовпу.
У мене на руках було три козирі: щурячий забобон і два чуда - море по коліна і раптове припинення бурі.
Ото дав мені господь!
Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий гріх на душу. Та я нізащо не припущу й натяку на гріховні помисли! Праведник я чи нікчемна ганчірка?
Якби я не скористався цією чудовою нагодою з трьома козирними тузами на руках, а братія дізналася
Ху, аж сам розхвилювався!
Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й сталася посеред моря...
Та й справді: якби чудо не давало прибутку, навіщо тоді були б чудеса?
16. Багато є дурнів, та не всі вкупі
"Небесний царю! Суд твій всує,
І всує царствіє твоє".
Від усіх тих благочестивих думок я споважнів і знову подав глас пророчий:
– Грішники! істинно глаголю вам з пучини морської: бачите, Всевишній явив перед негідні його милості очі ваші справжнє чудодійне диво - підклав під ноги мої серед бурхливих хвиль надійну твердь і одним помахом припинив бурю, яка мала поглинути вас усіх без покаяння та відпущення страхітливих гріхів ваших.
Я врочисто помовчав, щоб надати словам моїм ще більшої ваги. А тоді спитав:
– А що це означає? А ось що: гряде божий суд! Всевишній на престол сяде з точними лихварськими терезами у руках. Сяде і покличе на суд, приміром, боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"
– Ось я!
– озвався з борту спантеличений моїм дивовижним нахабством боцман.
– І запитає Всевишній, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу гріх убієнія людської плоті без мого дозволу?"
– Брав, о господи!
– скрушно простогнав боцман.
– Запитає Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"
– Крав і бажав, пане, - похнюпився боцман.
– "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дів непорочних? Чи стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближніх своїх?
– Плюндрував, мов козлище, і стрибав, яко тигр, - зі сльозами каяття в голосі заскиглив боцман.
– Нікуди правди діти, ваше Верховенство...
– "Ай-яй-яй!
– засудливо похитає сивою головою Всевишній.
– і як тобі не сором, боцмане?"
– Ой, сором, ваша Вельможність! Ой, сором...
– "Отож, горіти тобі, боцмане, довіку в геєні вогненній, бо твоїй зчорнілій душі вже ніяка чистка не допоможе".
Нещасний боцман затремтів, немов скрутила його люта пропасниця.
А я неухильно виспівував своєї:
– "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвідомив свою злодійську провину, - грошву і камінці, що випали на мою долю після розбійного нападу, я віддав у храм божий на свічки. Прошу списати цей ганебний гріх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душі балансу".