Бiблiйнi пригоди на небi i на землi
Шрифт:
– Ах, то це корабель морських розбишак!
– нарешті остаточно прозрів я.
– То ось чого ліхтарі були порозбивані!
– Авжеж...
– Чого ж я тут?
– Бо найнявся.
– Ким?
– Капеланом. Тепер у нас повний керівний комплект - капітан і капелан.
– Щось не пригадую, - непевно промимрив я.
– А що тут дивного?
– розсудливо мовив він.
– Тебе ж учора двоє моїх лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж пообіцяв влаштувати на судні колективну
– І де ж ми зараз?
– У відкритому морі.
– Жах!
– простогнав я.
– Ніякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумів мене капітан Бен-Акула і, аби до кінця заспокоїти, своє запевнення обґрунтував: - Я переловив усіх щурів і ув'язнив до мишоловок, щоб не повтікали. А поки щури з корабля не втечуть, судно нізащо на дно не піде. Це кожен моряк знає! До речі, отче, як тебе звати? Я й досі не знаю, бо вчора ти лика не в'язав...
– Звуть мене Іона!
– поспішив я урвати його паплюжні для мого сану спогади.
– Аз якого роду?
– Мій батько - гицель Амітай з коліна Зебулона.
– А де ж він котів обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.
– У місті Гад-Хефер.
– І хто ж ти за святенницьким фахом?
– Я, Акуло, пророк.
– А звідки це тобі відомо?
– А в мене диплом є! Я закінчив школу пророків, вперше засновану великим Самуїлом!
– І багато таких?
– Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному місті стало хоча б по одному пророку...
– А що воно, власне, таке - пророк?
– єдине око капітана засвітилося цікавістю.
– Пророк, Акуло, це людина, яка не знає нічого, але здогадується про все.
– Брешеш!
– Собака бреше, а не пророк!
– Ану, відгадай тоді, навіщо я оголосив додатковий набір в команду моїх розбишак?
– Ну, це для мене дрібниця: щоб не боятися ні бога, ні чорта!
– Ти диви - вгадав!
– він підсів до мене ближче.
– А навіщо це мені не боятися ні бога, ні чорта?
– Щоб грабувати і скарби збирати.
– І коли ж я розбагатію?
– вихопилось у нього.
– Дай червінця.
– Навіщо?
– Інакше пророцтво не справдиться.
– На два! То коли?
– Як тільки зустрінеш купецький корабель і випорожниш його, як я оцю пляшку.
Я узяв у нього пляшку й присмоктався.
Він стежив за процедурою з непідробним хвилюванням.
– Не лишай ні краплі!
– ще й заблагав наприкінці.
– Будь спок!
– втішив його я.
Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрій мій значно поліпшився. У голові вже не сурмили архангели і твердь небесна не репала. За бортом лагідно плюскотіли хвилі. У кишені подзенькували червінці. Благодать! Я витяг пачку "Фіміаму" і з насолодою воскурив.
– Іоно, ану дай і мені фіміаму, - попросив капітан.
Отакої! Його прохання
Однак, з поваги до капітана, я обрав одну з найбільш делікатних форм відмови.
– А чи знаєш ти, Акуло, - єлейним голосом запитав я, - що палити шкідливо?
– Ні, не знаю, - похнюпився скалічений у битвах ватаг піратів, - бо я неписьменний...
– А між тим, - велеречиво повчав його я, - куріння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбиває коня!
– Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив він. Та ж я - не кінь!
– Тим паче!
– наполіг я.
– Людині куріння вкорочує життя наполовину. Приміром, скажи: скільки тобі зараз років?
– Неповних сорок п'ять, - відповів морський бувалець.
– Ну от бачиш, - співчутливо зітхнув я.
– А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобі вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутній адмірал майбутньої флотилії намагався збагнути цю математичну нісенітницю, я спокійно докурив "Фіміам".
– Коли будемо їсти?
– діловито запитав я наївного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я інтуїтивно передбачав, що скоро він сам особисто за моїм столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хіба не святе діло - зробити з морського вовка покірну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула відповісти, як з дозорної бочки загорлали:
– Прямо по курсу - "купець"!
– Ну, Іоно, - вразився моїм пророкуванням капітан, - ти як у воду дивився...
– Свистати всіх нагору!
– хутко нагадав йому я.
12. Де храм - і я там
"Лякає миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Морські розбишаки - хлопці всі такі, що й у дідька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю обліпили борти та щогли. Майбутній адмірал Бен-Акула грізно гупав протезом на капітанському містку. Корабель "Зі святими упокій" наїжачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмі: мені й звідси все добре видко і чутно.
Два судна невідворотно наближалися одне до одного.
– Будем битися чи миритися?
– гучно заволав Бен-Акула, коли кораблі наблизились на звук голосу.
– Битися!
– відповіли з купецького судна.
– і вам зиск буде, і нам втрат менше!
"Про що це вони?" - здивувався я.
– Молодця!
– схвалив героїчне рішення гендлярів наш капітан.
– А що у вас на борту?
– Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
– Оце нам!
– заволав капітан.
– Золотом бийтеся!